Справа № 212/3681/15-ц
2/212/155/16
23 березня 2016 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі :
головуючої судді - Колочко О.В.
секретарі судового засідання - Деменко А.С.,
за участі:
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста ОСОБА_3, цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення невиплаченої вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки при розрахунку, моральної шкоди, спричиненої невиплатою вихідної допомоги,
В травні 2015 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив, до відповідача ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - відповідач, ПАТ «ЦГЗК»), в якому посилається на те, що він з в період з 13.04.1995 по 02.02.2009 працював на підприємстві відповідача шахті «Орджонікідзе» підземним гірничим майстром, начальником дільниці на шахті «Орджонікідзе». 02.02.2009 був звільнений з підприємства за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. В 2015 року дізнався, що при звільненні з підприємства у зв'язку з виходом на пенсію відповідач повинен був виплатити йому вихідну допомогу. Невиплатою вихідної допомоги йому спричинена моральна шкода. Просив стягнути на його користь вихідну допомогу в розмірі середньої заробітної плати, що складає 3692,20 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2009 по 02.05.2009 в розмірі 15372,08 грн., моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, при цьому послався на обставини викладені в позовній заяві, а також в уточненнях до неї від 30.11.2015 та 23.03.2016.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, проти задоволення позову заперечувала та суду пояснила, що на час звільнення з підприємства відповідача позивач не досяг віку, який надає право на отримання вихідної допомоги, а також вважає, що позивач не довів суду розмір заподіяної моральної шкоди, яка також не підлягає стягненню, оскільки відповідач не вчиняв будь-які неправомірні дії стосовно позивача, якими він обґрунтовує заподіяння моральної шкоди. Крім того просила в задоволенні позову відмовити на підставі пропуску тримісячного строку позовної давності, оскільки позивач просить стягнути вихідну допомогу при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію 02.02.2009 року, а до суду звернувся у травні 2015 року. Крім того, зазначила, що ПАТ «ЦГЗК» безпосередньо не брало участі у підписанні Галузевої угоди, а отже не є її стороною.
Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 з 13 квітня 1995 року по 02 лютого 2009 року працював підземним гірничим майстром, начальником дільниці на шахті «Орджонікідзе» ПАТ «ЦГЗК», та 02.02.2009 звільнився з роботи за власним бажанням в зв'язку із виходом на пенсію на підставі ст.38 КЗпП України (а.с. 6-13).
Із паспортних даних встановлено, що позивач народився 08 лютого 1954 року, і при звільненні з підприємства відповідача позивачу виповнилося 55 років (а.с. 17).
Згідно довідки наданої ПАТ «ЦГЗК» № 988 від 12.05.2015 заробітна плата позивача за період грудень 2008 року - січень 2009 року становила 3686,84 та 3697,55 відповідно, при цьому позивачем відпрацьовано 342 години за два місяці перед звільненням, і його середньомісячна заробітна плата становить 3692,20 грн. (а.с. 83).
Відповідно до ст. 97 Кодексу законів про працю України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Госпрозрахункові підприємства відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.
Колективним договором між генеральним директором та спільним представницьким органом первинних профспілкових організацій ВАТ «ЦГЗК» на 2007-2008 роки, а також Спільною постановою генерального директора та профспілкового комітету № 46 від 19.12.2008, а саме п. 7.5 договору, передбачена виплата працівникам, які досягли пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60 років) одноразової допомоги в розмірі, залежному від стажу роботи на комбінаті, зокрема при стажі від 7,5 до15 років, в розмірі середньомісячної заробітної плати працівника.
Відповідно до п. 1.13 Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки вона набирає чинності з 1 січня 2007 року і діє до укладення нової або перегляду цієї Угоди. Станом на день звільнення позивача діяла вказана Угода. Пунктом 6.1 розділ VI «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» вказаної Угоди на 2007-2008рр., встановлено, що власник за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобов'язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше при стажі від 7,5 до 15 років - середньомісячної заробітної плати.
З вищезазначеного вбачається, що вимоги до власників підприємства передбачені Галузевою Угодою гірничо-металургійного комплексу та Колективним договором підприємства, в частині Соціальних гарантій (соціального захисту), які були чинні на час звільнення позивача із підприємства різняться. Так, Угодою передбачено виплачувати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу залежно від стажу. Колективний договір погіршує становище працівників підприємства в порівнянні з умовами Галузевої угоди, оскільки встановлює обов'язковість до віку та строку звільнення із підприємства.
Суд вважає, що слід керуватися Галузевою угодою, оскільки ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року N 3356-XII передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.
Стаття 9 цього Закону передбачає, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угоди діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.
Згідно ст. 16 КЗпП України, умови Колективного договору, що погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.
З врахуванням зазначеного, суд вважає, що ОСОБА_4 при виході на пенсію при стажі роботи у відповідача більше 7,5 років, та у відповідності до п. 6.1 угоди на 2007-2008рр. належало виплатити середньомісячну заробітну плату в розмірі 3692,20 грн.
Що стосується твердження представника відповідача про те, що воно безпосередньо не брало участі у підписанні Галузевої угоди, а отже не є її стороною, суд відкидає ці доводи, оскільки відповідно до роз'яснення Центрального комітету профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості від 19.01.2016, № 03/18, копію якого наданого в судовому засіданні представником позивача, Галузева угода гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки поширюються на ПАТ «ЦГЗК».
Доводи представника відповідача про те, що позивач був звільнений з підприємства 02.02.2009, а до суду звернувся лише у травні 2015 року та не ставив питання про поновлення строку для звернення до суду, йому має бути відмовлено в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності, суд також відкидає з таких підстав.
Так, Конституційний Суд України у рішенні № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у системному зв'язку із положеннями статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема і за час простою, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до ст. 2 «Структура заробітної плати» Закону України «Про оплату праці», заробітна плата включає інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до Галузевої угоди допомога відноситься до інших виплат, які передбачені її умовами. Виплата одноразової допомоги встановлена додатково при припиненні трудового договору у зв'язку із виходом на пенсію.
Враховуючи, що одноразова допомога, яка мала бути виплачена ОСОБА_4 у зв'язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат на які працівник має право відповідно до Галузевої угоди, суд вважає, що в даному випадку право працівника на звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком в силу ч.2 ст.233 КЗпП України.
Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. По відношенню до ОСОБА_5 відповідачем було порушено норми ст. 116 КЗпП України, щодо обов'язку підприємства виплатити всі суми які йому належать.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Такої правової позиції дійшов Верховний Суд України у постанові від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звільнення позивача із займаної посади, а саме 02.02.2009, відповідач ПАТ «ЦГЗК» не провів виплату всіх належних сум, а саме не виплатив вихідну допомогу при виході на пенсію, в зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку.
Позивач в своїй позовній заяві (уточненої від 23.03.2016) просив суд стягнути на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 15372,08 грн. за 3 місяці за період з 02.02.2099 по 02.05.2009 (а.с. 132).
З огляду на положення ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах вимог заявлених сторонами, тому приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині і стягнення на користь позивача зазначену суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за визначений позивачем період.
Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд вважає їх підлягаючими частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.
Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 2371 КЗпП України.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 2371 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).
Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 2371 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного суду України від 25.04.2012 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.
Як встановлено матеріалами справи, не проведенням повного розрахунку при звільненні, порушено права позивача, передбачені ст.ст.47, 116 КЗпП України.
У зв'язку з чим, доводи представника відповідача про не надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди є безпідставними, як і безпідставними є доводи про пропущення позивачем строку позовної давності.
Тому, враховуючи роз'яснення викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яким передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, враховуючи, що позивач працював на ПАТ «ЦГЗК» 14 років в шкідливих умовах праці, відповідач зобов'язаний був, але не виплатив позивачу при виході на пенсію вихідну допомогу, що є соціальним захистом передбаченим 6 розділом Угоди, за багаторічну працю, суд стягує з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1000 грн., що буде відповідати перенесеним позивачем моральним стражданням.
Позивач відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Ст. 88 ЦПК України передбачено, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
На підставі вищевикладеного та керуючись ч.2 ст. 124 Конституції України, ст. 47, 116, 117, 237-1, 238 Кодексу Законів про працю, Законами України: «Про оплату праці», ст. 3, 27, 31, 84, 118, 120 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення невиплаченої вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки при розрахунку, моральної шкоди, спричиненої невиплатою вихідної допомоги задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_4:
- вихідну допомогу в розмірі 3692 (три тисячі шістсот дев'яносто дві) гривні 20 копійок;
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 15372 (п'ятнадцять тисяч триста сімдесят дві) гривні 08 копійок;
- моральну шкоду в розмірі 1000 (тисяча) гривень.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат » на користь держави судовий збір розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга може бути подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особи, які брали участь, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу в той же строк з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 25 березня 2016 року.
Суддя: О. В. Колочко