04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"22" березня 2016 р. Справа№ 910/25354/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Куксова В.В.
Лобаня О.І.
при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.;
за участю представників сторін:
від позивача: Курков М.С. - представник за довіреністю б/н від 26.10.2015;
від відповідача: Мельник О.М. - представник за довіреністю б/н від 25.03.2015;
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2015
у справі № 910/25354/15 (суддя - Андреїшина І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ареко"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 408 021,18 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ареко» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (надалі - відповідач) про стягнення 408 021,18 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2015 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 221 458,60 грн., - основного боргу, 13 833,58 грн., - 3 % річних, 165 279,87 грн. - інфляційних нарахувань та 6 008,58 грн. - витрат по сплаті судового збору.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2015 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не встановив всіх обставин справи, що мають значення у даній справі, зокрема, те, що позивачем не було зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, відтак у відповідача не виникло зобов'язання по сплаті суми податку на додану вартість у розмірі 221 458,60 грн., що включена до вартості поставленого товару за договором № ПУ-32243-К від 07.02.2013, а тому позовні вимоги, на думку апелянта, не підлягають задоволенню.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2016 апеляційну скаргу відповідача у даній справі було прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Гаврилюк О.М., Сулім В.В.
Справа розглядалась різними складами суду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 розгляд апеляційної скарги було призначено на 22.03.2016.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.03.2016, для розгляду даної справи було визначено наступний склад суду: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Куксов В.В., Лобань М.І. Вказана судова колегія прийняла апеляційну скаргу до свого провадження, після чого розгляд справи почався спочатку.
В судовому засіданні 22.03.2016 представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Пояснив, що факт поставки товару за договором № ПУ-32243-К від 07.02.2013 ним не заперечується, при цьому відповідачем була оплачена лише вартість товару без ПДВ, що обґрунтовував невиконанням позивачем обов'язку щодо реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Зазначив, що сума податку на додану вартість в розмірі 221 458,60 грн. буде сплачена позивачем виключно після здійснення реєстрації такої податкової накладної.
Представник позивача в судовому засіданні 22.03.2016 проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Зазначив, що позивачем було в повній мірі виконано зобов'язання з поставки товару за договором № ПУ-32243-К від 07.02.2013, сторонами було підписано акт взаємозвірки, що підтверджує визнання відповідачем заборгованості у розмірі 221 458,60 грн. Додатково пояснив, що позивачем були вчинені всі дії для реєстрації податкової накладної, однак Центральним порталом прийому звітності ДПС України було повідомлено про відмову в прийняті податкової накладної, оскільки місцезнаходження позивача вказане в податкові накладній не відповідає інформації з ЄДРПОУ.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши надані оригінали, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 07.02.2013 між позивачем (як постачальником) та відповідачем (як покупцем) було укладено договір на постачання товару № ПУ-32243-К (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався передати покупцю, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити частини двигунів (ЗІП до РДЕС) (надалі - товар), у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у специфікації № 1 (додаток до договору № 1), що є невід'ємною частиною цього договору.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.
Відповідно до п. 2.1. договору, загальна вартість договору складає: разом - 1 140 605,00 грн., крім того ПДВ 20 % - 228 121,00 грн., всього - 1 368 726,00 грн.
Фінансування по даному договору здійснюється за рахунок коштів ДП «НАЕК «Енергоатом» ВП «Южно-Українська АЕС».
Сторонами було вирішено, що за договором допускаються наступні умови оплати: на протязі 45 днів після постачання (п. 2.2. договору). При цьому, сторони вирішили, постачання здійснюється в березні - квітні 2013 року автотранспортом постачальника на умовах DDP (м. Южноукраїнськ Миколаївської області) у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Incoterms-2010». Вантажоодержувач - ЮУВ ВП «Складське господарство».
Після підписання договору сума договору (ціна товару) зміні не підлягає (п. 2.3. договору).
Відповідно до п. 3.2. договору, з товаром постачальник надає покупцю оригінали документів: товарну накладну, податкову накладну, документи від виробника, які підтверджують якість товару.
Пунктом 3.3. договору визначено, що датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.
Пунктом 11.1.1. договору визначено, що покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари, даний обов'язок кореспондується з правом продавця на своєчасну та в повному обсязі оплату поставленого товару (п. 11.4.2 договору).
У відповідності до п. п. 12.1. та 12.2. договору, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін; дія терміну договору починає свій перебіг у момент,визначений у п. 12.1. договору та закінчується 31.12.2013.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується, що відповідачем, на виконання умов договору було здійснено постачання товару у відповідності до видаткової накладної № 9 від 27.06.2013 (а.с. 41) на суму 1 328 751,60 грн., яка була підписана уповноваженою особою відповідача, який діяв на момент підписання даної накладної на підставі довіреності № 881 від 27.06.2013 на отримання матеріальних цінностей за вищевказаним договором.
Однак, відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати отриманого товару виконав частково на суму 1 147 267,40 грн., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за договором перед позивачем у розмірі 221 458,60 грн., що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків № 9 за період з 01.12.2014 р. до 31.12.2014 р., підписаним уповноваженими представниками та скріпленим печатками сторін (а.с. 47).
Отже, з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивачем на виконання умов договору було поставлено товар визначений специфікацією, а відповідачем, в свою чергу, поставлений товари було оплачено не в повному обсязі, що й зумовило звернення позивача до господарського суду для захисту своїх прав.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. (Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 у справі № 3-22гс13).
При цьому судом апеляційної інстанції не приймаються доводи апелянта про обов'язок сплати суми податку на додану вартість, що входить до вартості поставленого товару за договором лише після реєстрації податкової накладної в ЄРПН, з посиланням на ст. 201 Податкового кодексу України, що обґрунтовується наступним.
В матеріалах справи наявна копія податкової накладної, яка підписана директором позивача та скріплена печаткою підприємства. При цьому, вказана накладна не була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки, як вбачається з квитанції № 1 (а.с. 87), Центральним порталом прийому звітності ДПС України було відмовлено в прийняті податкової накладної, що обґрунтовується не відповідністю оскільки місцезнаходження позивача вказане в податкові накладній не відповідає інформації з ЄДРПОУ. Разом з цим, наявність вказаної відмови у прийнятті податкової накладної не свідчать про невиконання позивачем договору, оскільки поставка товару відбулася, що підтверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною.
У висновках Верховного Суду України від 01.07.2015, що викладені в рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень за II півріччя 2014, надано наступні роз'яснення.
Норми ст. 201 ПК України, до яких відсилають правила п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов'язані з оформленням і легітимацією податкової накладної. У цій нормі містяться обов'язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов'язки учасників податкових відносини, пов'язані зі складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.
При цьому, відповідно до 201.1. ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.10. ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Таким чином, із наведених вище норм вбачається, що дані положення регулюють правовідносини, що виникають між платник податку та контролюючим органом, що не є предметом розгляду у даній справі, тоді як підставою позову є часткове невиконання відповідачем зобов'язання передбаченого укладеним між сторонами договором. А тому судом апеляційної інстанції не приймаються доводи апелянта в цій частині як підстава для відмови в позові.
Так, сторони в договорі не передбачили відкладальної умови щодо такої сплати. Пунктом 11.1.1 договору покупця було зобов'язано своєчасно та повному обсязі оплачувати поставлений товар. Пунктом 2.2. договору сторони вирішили, що оплата товару здійснюється на протязі 45 днів після постачання. При цьому, датою постачання сторони визначили дату отримання на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару (п. 3.3. договору). З видаткової накладної вбачається, що товар за договором було поставлено 27.09.2013, з урахуванням відтермінування в 45 днів оплати поставленого товару, відповідач був зобов'язаний оплатити поставлений товар до 11.08.2013 включно, однак такої оплати проведено не було.
Отже, суд апеляційної інстанції на підставі наявних в матеріалах справи належних та допустимих доказів, враховуючи відсутність заперечень зі сторони відповідача щодо вартості та обсягу поставлених товарів за договором, погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмір 221 458,60 грн., а тому такі позовні вимоги правомірно задоволенні в повному обсязі.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14).
А тому суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом правомірно було задоволено позовні вимоги щодо стягнення з позивача окрім основного боргу 3% річних та інфляційних втрат за заявлений період.
Суд апеляційної інстанції зробив перерахунок, зокрема, 3% річних та інфляційних втрат, що був здійсненим судом першої інстанції та дійшов висновку, що нарахована сума 3 % річних у розмірі 13 833,58 грн. - за заявлений період з 12.08.2013 по 10.09.2015 є арифметично вірним, а тому підлягає задоволенню. Щодо розміру інфляційних втрат судом апеляційної інстанції було встановлено, що судом першої інстанції було вірно вирахувано суму інфляційний втрат, яка стягнута у розмірі 165 279,87 грн.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання за договором, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що оскільки умовами договору на постачання товару № ПУ-32243-К від 07.02.2013 не передбачена відповідальність у вигляді пені за порушення грошового зобов'язання, відсутні правові підстави для задоволення вимоги позивача в цій частині. (Аналогічна позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2016 у справі № 915/1705/15).
А тому рішення в частині відмови у стягненні з відповідача пені за договором підлягає залишенню без змін.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2015 у справі № 910/25354/15 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Матеріали справи № 910/25354/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді В.В. Куксов
О.І. Лобань