79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
24.03.2016р. Справа№ 914/4292/15
Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (м. Київ)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «КПК-Агроінвест» (смт. Гніздичів, Львівська обл.)
про: стягнення суми основного боргу в розмірі 48148,21 грн., пені у розмірі 11986,01 грн., 3% річних у розмірі 979,13 грн., інфляційних втрат у розмірі 7930,43 грн. та штрафу у розмірі 7222,26 грн.,
Суддя: Пазичев В.М.
При секретарі: Черменєвій В.С.
Представники:
від позивача: Не з'явився.
від відповідача: Не з'явився.
Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КПК-Агроінвест» про стягнення суми основного боргу в розмірі 48148,21 грн., пені у розмірі 11986,01 грн., 3% річних у розмірі 979,13 грн., інфляційних втрат у розмірі 7930,43 грн. та штрафу у розмірі 7222,26 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.12.2016 року (суддя Березяк Н.Є.) порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 12.01.2016 року.
Враховуючи тимчасову непрацездатність судді Березяк Н.Є., відповідно до положення про автоматизовану систему документообігу суду та Рішення зборів судів господарського суду Львівської області від 29.12.2014 року, призначено повторний автоматичний розподіл справи № 914/4292/15. 12.02.2016 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями суддею по справі обрано суддю Пазичева В.М.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.02.2016 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 19.02.2016 року. Ухвалою суду від 19.02.2016 року розгляд справи відкладено до 24.03.2016 року, в зв'язку з відсутністю представників сторін.
Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 15.02.2016 року, про відкладення від 19.02.2016 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить копія Списку № 201 згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів за 25.02.2016 року, а явка позивача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.
03.03.2016 року за вх. № 9036/16 позивач подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.
Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 15.02.2016 року, про відкладення від 19.02.2016 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи.
Згідно п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Доказом надсилання відповідачу ухвали суду від 19.02.2016 р. про відкладення розгляду справи на 24.03.2016 р. є копія Списку № 201 згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів 25.02.2016 року.
Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 21810106 від 24.03.2016 р., Товариства з обмеженою відповідальністю «КПК-Агроінвест» знаходиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження: 81740, Львівська обл., Жидачівський район, с.м.т. Гніздичів, вул. С. Стрільців, буд. 11.
Відтак, суд виконав умови Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Інші адреси відповідача, крім вказаної у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ні позивачу, ні суду невідомо.
Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, при відсутності представників відповідачів.
Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 24.03.2015 року.
Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
Як зазначено у позовній заяві, 24.01.2013 р. між ТОВ «Український лізинговий фонд» (надалі - позивач) та ТОВ «КПК-Агроінвест» (надалі - відповідач) був укладений договір фінансового лізингу № 734/01/13-В (надалі - Договір).
Позивач зазначає, що Згідно п. 1.1. Загальних умов Договору фінансового лізингу (Додаток № 3 до Договору) Лізингодавець (позивач) на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, у тимчасове володіння та користування за плату майно (надалі - предмет лізингу), найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в Специфікації (Додаток №2 до Договору), а Лізингоодержувач (відповідач) зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору, відповідно до Графіку платежів (Додаток № 1 до Договору).
Свої зобов'язання позивач своєчасно, належним чином та в повному обсязі виконав, зокрема, придбав предмет лізингу та передав його у користування відповідачу на підставі Акту приймання-передачі від 23.05.2013 року.
Відповідно до статті 2 Загальних умов Договору, відповідач повинен сплачувати лізингові платежі, які складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу та винагороду (комісію) Лізингодавця, в порядку, строки та у розмірі згідно Графіком внесення лізингових платежів (зі змінами згідно Додаткових угод), з урахуванням суми курсової різниці відповідно до п. 8.4. Договору.
Позивач нагологшує, що відповідач оплатив авансовий платіж та належним чином оплачував лізингові платежі в повному обсязі з урахуванням суми курсової різниці відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору, та з грудня 2014 р. відповідач припинив виконувати зобов'язання по оплаті згідно Договору фінансового лізингу. Отже, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, в зв'язку з чим утворилася заборгованість, котра не була погашена відповідачем добровільно. З метою врегулювання спору в досудовому порядку, позивач неоднократно повідомляв відповідача про існування заборгованості та обов'язок останнього її погасити. Незважаючи на спроби позивача врегулювати спір в досудовому порядку, відповідачем було проігноровано всі спроби позивача та не задоволено його вимог.
Пункти 3 та 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлюють, що Лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу у випадках, передбачених Договором фінансового лізингу або законодавством та вимагати розірвання Договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
Також, умовами пункту 11.2.1. Загальних умов Договору фінансового лізингу, передбачено, що Лізингодавець (позивач) має право достроково, в односторонньому порядку відмовитись (розірвати) від Договору та вилучити Предмет лізингу у випадку, коли Лізингоодержувач (відповідач) не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та/або інший платіж, передбачений Договором, та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого графіком платежів.
Також, право на дострокову відмову (розірвання) Лізингодавцем (Позивачем) від Договору передбачено в пунктах 1 і 2 ст. 611, ст. 615 та ч. 2 ст. 598 ЦК України.
Позивач звертає увагу на те, що п. 11.4. Загальних умов Договору фінансового лізингу передбачено, що якщо протягом 20 календарних днів з дати направлення Лізингоодержувачу (відповідачу) листа-вимоги щодо сплати заборгованості, Лізингоодержувач (відповідач) не усуне порушення, Лізингодавець (позивач) направляє на юридичну адресу Лізингоодержувача (відповідача) цінний лист з описом вкладення або вручає нарочно повідомлення про відмову від Договору (його розірвання) і повернення Предмета лізингу із зазначенням терміну та місця його передачі Лізингодавцю (позивачу).
Таким чином, керуючись ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та п. 11.4. Договору, позивач повідомив відповідача про відмову від Договору та повернення Предмету лізингу протягом 7 днів з дати направлення Повідомлення (вих. № 1976-УПК від 20.08.2015 р.). Лист був отриманий нарочно відповідачем (копія листа з підписом отримання додана до позовної заяви).
Згідно з п, 11.6. Договору, датою розірвання Договору вважається дата фактичного повернення Предмета лізингу Лізингоодержувачем Лізингодавцю або дата вилучення Предмета лізингу, шляхом підписання Акту повернення майна з фінансового лізингу.
Позивач наголошує, що у зв'язку з вищевикладеним, 21.08.2015 р. відповідачем було повернено Предмет лізингу, про що Сторони підписали Акт повернення. Таким чином. Договір фінансового лізингу вважається розірваним з 21.08.2015 р.
Відповідно до п. 11.8. Загальних умов Договору, вилучення Предмету лізингу та відмова (розірвання) від Договору, не звільняє відповідача від сплати всіх нарахованих, на момент вилучення та/або відмови (розірвання) від Договору, але не сплачених платежів, передбачених Договором, в тому числі не сплаченої суми штрафних санкцій та відшкодування завданих збитків, в тому числі витрат, пов'язаних з вилученням Предмета лізингу.
У зв'язку з вилученням Предмета лізингу, право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, а відтак позивач не заявляє до стягнення такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості майна, яке залишилося у власності позивача.
Таким чином, за твердженням позивача, до стягнення з відповідача на користь позивача належать неоплачені винагорода Лізингодавцю за передане у лізинг майно та сума валютного коригування, передбачена п.п. 8.4., 8.5. Договору фінансового лізингу і розрахована за формулою, згідно п. 2.6. Загальних умов Договору (платежі з комісії), а також нараховані штрафні санкції.
Враховуючи вищевикладене, порушивши умови Договору фінансового лізингу і взяті на себе зобов'язання, несплативши позивачу передбачені лізингові платежі згідно Договору фінансового лізингу, відповідач має наступну заборгованість перед позивачем.
За твердженням позивача, заборгованість по лізингових платежах за період з 23.12.2014 р. по 21.08.2015 р. (дата розірвання договору) становить 48 148,21 грн.
Відповідно до п. 2.9. Загальних умов Договору, при надходженні коштів (лізингових платежів) від Лізингоодержувача, Сторони узгодили наступну черговість виконання Лізингоодержувачем своїх грошових зобов'язань за Договором:
- оплата сум штрафних санкцій (штраф, пеня), які підлягають сплаті за порушення зобов'язань за Договором;
- оплата сум компенсації витрат, понесених Лізингодавцем та не відшкодованих Лізингоодержувачем;
- оплата простроченої заборгованості з нарахованої винагороди Лізингодавця;
- оплата простроченої заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість Предмета лізингу;
- оплата поточної заборгованості з нарахованої винагороди Лізингодавця;
- оплата поточної заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість Предмета лізингу.
У разі перерахування Лізингоодержувачем лізингових платежів за цим Договором в сумі, недостатній для повного виконання зобов'язань за Договором, та/або з порушенням зазначеної черговості, Лізингодавець має право самостійно перерозподілити отримані від Лізингоодержувача кошти відповідно до вищевказаної черговості шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок, а Лізингоодержувач підтверджує свою згоду на це, підписуючи цей Договір.
Відповідно до п. 2.1. Загальних умов, Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставлення та отримання рахунків Лізингодавця.
Позивач зазначає, що згідно п. 8.4. Договору фінансового лізингу передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в гривні з коригуванням на середньозважений курс гривні до долару США на міжбанківському ринку за офіційними даними НБУ, що розраховується згідно формули, передбаченої п.2.6. загальних умов - додаток № 3 до Договору, а в п. 8.5. зафіксований Офіційний курс гривні до долару США на дату укладення Договору.
Отже, за твердженням позивача, пунктом 2.6. Загальних умов (Додаток № 3 до Договору) встановлено, що лізингові платежі, які підлягають виплаті, згідно з даним Договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківськомх ринку.
Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов 'язання має бути виконане в гривні. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, изначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
За договором фінансового лізингу грошове зобов'язання зі сплати лізингових платежів виражене у грошовій одиниці України - гривні, що відповідає чинним вимогам законодавства. При цьому коригування на середньозважений курс гривні до долару США на міжбанківському ринку за офіційними даними НБУ, що розраховується згідно формули, передбаченої п.2.6. загальних умов (додаток № 3 до Договору) не протирічить нормам діючого законодавства.
Положення чинного законодавства визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникати впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань. Наявність таких умов в Договорі обґрунтовує прагнення учасників правовідносин застрахувати себе від настання несприятливих-фінансових наслідків, пов'язаних з інфляційними процесами та закласти в умови договору можливість коригування його ціни.
Так, у Постанові Верховного суду України від 04.07.2011 року вказано, що положення чинного законодавства визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Також, Постановою Верховного суду України від 07.10.2014 року затверджено, що коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні відносно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.
Отже, на думку позивача, сума валютного коригування розрахована за погодженою сторонами формулою вірно, що наведено у Таблиці та у рахунках на оплату винагороди лізингодавця в частині комісії по валютному коригуванню, згідно формули в п. 2.6. Загальних умов.
В п. 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Умовами пункту 7.1.1. Загальних умов Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором, Лізингоодержувач (відповідач) повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення
Умовами пункту 7.1.2. Загальних умов Договору фінансового лізингу сторони передбачили, що у разі несвоєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором, крім пені, передбаченої п. 7.1.1. Договору, Лізингоодержувач (відповідач) оплачує штраф, в залежності від терміну заборгованості: при затримці платежу від 2 до 10 днів - у розмірі 5% від суми простроченої заборгованості, від 11 до 20 днів - 10% від суми простроченої заборгованості, понад 20 днів - 15% від суми простроченої заборгованості.
Отже, за твердженням позивача, загальна заборгованість відповідача становить 76 266,04 грн., а саме:
- борг по оплаті лізингових платежів у розмірі 48 148 (сорок вісім тисяч сто сорок вісім) грн. 21 коп.;
- пеня в розмірі 11 986 грн. (одинадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят шість) грн. 01 коп.;
- 3 % річних у розмірі 979 (дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 13 коп.;
- інфляція у розмірі 7930 (сім тисяч дев'ятсот тридцять) грн. 43 коп.;
- штраф в розмірі 7222 (сім тисяч двісті двадцять дві) грн. 26 коп.
Відповідач, всупереч вимогам суду, позовні вимоги у встановленому чинним законодавством України порядку не спростував, належних та допустимих доказів виконання своїх господарських зобов'язань не подав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного:
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. В силу статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції, зокрема, у вигляді пені, за порушення грошових зобов”язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як встановлено в ході судового розгляду справи, 24.01.2013 р. між ТОВ «Український лізинговий фонд» (надалі - позивач) та ТОВ «КПК-АгроІнвест» (надалі - відповідач) був укладений договір фінансового лізингу № 734/01/13-В (надалі - Договір).
Згідно п. 1.1. Загальних умов Договору фінансового лізингу (Додаток № 3 до Договору) Лізингодавець (позивач) на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, у тимчасове володіння та користування за плату майно (надалі - предмет лізингу), найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в Специфікації (Додаток № 2 до Договору), а Лізингоодержувач (відповідач) зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору, відповідно до Графіку платежів (Додаток № 1 до Договору).
Свої зобов'язання позивач своєчасно, належним чином та в повному обсязі виконав, зокрема, придбав предмет лізингу та передав його у користування відповідачу на підставі Акту приймання-передачі від 23.05.2013 року.
Відповідно до статті 2 Загальних умов Договору, відповідач повинен сплачувати лізингові платежі, які складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу та винагороду (комісію) Лізингодавця, в порядку, строки та у розмірі, згідно з Графіком внесення лізингових платежів (зі змінами згідно Додаткових угод), з урахуванням суми курсової різниці відповідно до п. 8.4. Договору.
Відповідач оплатив авансовий платіж та належним чином оплачував лізингові платежі в повному обсязі, з урахуванням суми курсової різниці, відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору, та з грудня 2014 р. відповідач припинив виконувати зобов'язання по оплаті згідно Договору фінансового лізингу. Отже, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, в зв'язку з чим утворилася заборгованість, котра не була погашена відповідачем добровільно. З метою врегулювання спору в досудовому порядку, позивач неоднократно повідомляв відповідача про існування заборгованості та обов'язок останнього її погасити. Незважаючи на спроби позивача врегулювати спір в досудовому порядку, відповідачем було проігноровано всі спроби позивача та не задоволено його вимог.
Пункти 3 та 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлюють, що Лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу у випадках, передбачених Договором фінансового лізингу або законодавством та вимагати розірвання Договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
Також, умовами пункту 11.2.1. Загальних умов Договору фінансового лізингу, передбачено, що Лізингодавець (позивач) має право достроково, в односторонньому порядку відмовитись (розірвати) від Договору та вилучити Предмет лізингу у випадку, коли Лізингоодержувач (відповідач) не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та/або інший платіж, передбачений Договором, та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого графіком платежів.
Також, право на дострокову відмову (розірвання) Лізингодавцем (позивачем) від Договору передбачено в пунктах 1 і 2 ст. 611, ст. 615 та ч. 2 ст. 598 ЦК України.
П. 11.4. Загальних умов Договору фінансового лізингу передбачено, що якщо протягом 20 календарних днів з дати направлення Лізингоодержувачу (відповідачу) листа-вимоги щодо сплати заборгованості, Лізингоодержувач (відповідач) не усуне порушення, Лізингодавець (позивач) направляє на юридичну адресу Лізингоодержувача (відповідача) цінний лист з описом вкладення або вручає нарочно повідомлення про відмову від Договору (його розірвання) і повернення Предмета лізингу із зазначенням терміну та місця його передачі Лізингодавцю (позивачу).
Таким чином, керуючись ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та п. 11.4. Договору, позивач повідомив відповідача про відмову від Договору та повернення Предмету лізингу протягом 7 днів з дати направлення Повідомлення (вих. № 1976-УПК від 20.08.2015 р.). Лист був отриманий нарочно відповідачем (копія листа з підписом отримання додано до позовної заяви).
Згідно з п, 11.6. Договору, датою розірвання Договору вважається дата фактичного повернення Предмета лізингу Лізингоодержувачем Лізингодавцю або дата вилучення Предмета лізингу, шляхом підписання Акту повернення майна з фінансового лізингу.
У зв'язку з вищевикладеним, 21.08.2015 р. відповідачем було повернено Предмет лізингу, про що Сторони підписали Акт повернення. Таким чином. Договір фінансового лізингу вважається розірваним з 21.08.2015 р.
Частина 1 статті 806 ЦК України передбачає, що за договором лізингу одна сторона (Лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (Лізингоодержувачу) у користування майно, спеціально придбане Лізингодавцем, відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
На підставі ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг», Лізингодавець (Позивач) має право стягувати з Лізингоодержувача (відповідача) прострочену заборгованість та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону та договору.
Відповідно до п. 11.8. Загальних умов Договору, вилучення Предмету лізингу та відмова (розірвання) від Договору, не звільняє відповідача від сплати всіх нарахованих, на момент вилучення та/або відмови (розірвання) від Договору, але не сплачених платежів, передбачених Договором, в тому числі не сплаченої суми штрафних санкцій та відшкодування завданих збитків, в тому числі витрат, пов'язаних з вилученням Предмета лізингу.
У зв'язку з вилученням Предмета лізингу, право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, а відтак, позивач не заявляє до стягнення такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості майна, яке залишилося у власності позивача.
Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача належать неоплачені винагорода Лізингодавцю за передане у лізинг майно та сума валютного коригування, передбачена п.п. 8.4., 8.5. Договору фінансового лізингу (перша сторінка) і розрахована за формулою згідно п. 2.6. Загальних умов Договору (платежі з комісії), а також нараховані штрафні санкції.
Враховуючи вищевикладене, порушивши умови Договору фінансового лізингу і взяті на себе зобов'язання, не сплативши позивачу передбачені лізингові платежі згідно Договору фінансового лізингу, відповідач має наступну заборгованість перед позивачем.
Заборгованість по лізингових платежах за період з 23.12.2014 р. по 21.08.2015 р. (дата розірвання договору) становить 48148,21 грн.
Відповідно до п. 2.9. Загальних умов Договору, при надходженні коштів (лізингових платежів) від Лізингоодержувача Сторони узгодили наступну черговість виконання Лізингоодержувачем своїх грошових зобов'язань за Договором:
- оплата сум штрафних санкцій (штраф, пеня), які підлягають сплаті за порушення зобов'язань за Договором;
- оплата сум компенсації витрат, понесених Лізингодавцем та не відшкодованих Лізингоодержувачем;
- оплата простроченої заборгованості з нарахованої винагороди Лізингодавця;
- оплата простроченої заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує, вартість Предмета лізингу;
- оплата поточної заборгованості з нарахованої винагороди Лізингодавця;
- оплата поточної заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість Предмета лізингу.
У разі перерахування Лізингоодержувачем лізингових платежів за цим Договором в сумі, недостатній для повного виконання зобов'язань за Договором, та/або з порушенням зазначеної черговості, Лізингодавець має право самостійно перерозподілити отримані від Лізингоодержувача кошти відповідно до вищевказаної черговості шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок, а Лізингоодержувач підтверджує свою згоду на це, підписуючи цей Договір.
Відповідно до п. 2.1. Загальних умов, Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставлення та отримання рахунків Лізингодавця.
Згідно п. 8.4. Договору фінансового лізингу передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в гривні з коригуванням на середньозважений курс гривні до долару США на міжбанківському ринку за офіційними даними НБУ, що розраховується згідно формули, передбаченої п.2.6. Загальних умов - додаток № 3 до Договору, а в п. 8.5. зафіксований Офіційний курс гривні до долару США на дату укладення Договору.
Отже, пунктом 2.6. Загальних умов (Додаток № 3 до Договору) встановлено, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно з даним Договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку.
Відповідно до ст. 179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Аналогічна норма передбачена пунктом 1 ст. 627 ЦК України, згідно якої, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 189 ГК України, ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях.
Дані норми кореспондуються з положеннями статті 533 Цивільного кодексу України.
При визначенні ціни у Договорі слід враховувати положення ч. 2 ст. 524 ЦК України про те, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Таке право, поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання, дає можливість учасникам цивільного обороту уникати впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.
Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов 'язання має бути виконане в гривні. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, изначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
За договором фінансового лізингу грошове зобов'язання зі сплати лізингових платежів виражене у грошовій одиниці України - гривні, що відповідає чинним вимогам законодавства. При цьому коригування на середньозважений курс гривні до долару США на міжбанківському ринку за офіційними даними НБУ, що розраховується згідно формули, передбаченої п.2.6. загальних умов - додаток № 3 до Договору не протирічить нормам діючого законодавства.
Положення чинного законодавства визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникати впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.
Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові Верховного Суду України від 26.12.2007 р. у справі № 3-141г11 та судовій практиці Вищого господарського суду України по аналогічних справах. Зокрема, Вищий господарський суд України у Постанові від 08.12.2009 року по справі № 12/1383 висловив чітку позицію, що оскільки грошове зобов'язання зі сплати лізингових платежів, виражене в грошовій одиниці України - гривні, що відповідає вимогам чинного законодавства, його коригування на зміну курсу гривні до долара США на момент сплати є цілком законним.
Отже, сума валютного коригування розрахована за погодженою сторонами формулою, що наведено у Таблиці та у рахунках на оплату винагороди лізингодавця в частині комісії по валютному коригуванню, згідно формули в п. 2.6. Загальних умов.
В п. 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.
Умовами пункту 7.1.1. Загальних умов Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором, Лізингоодержувач (відповідач) повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення
Умовами пункту 7.1.2. Загальних умов Договору фінансового лізингу сторони передбачили, що у разі несвоєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором, крім пені, передбаченої п. 7.1.1. Договору, Лізингоодержувач (відповідач) оплачує штраф в залежності від терміну заборгованості: при затримці платежу від 2 до 10 днів - у розмірі 5% від суми простроченої заборгованості, від 11 до 20 днів - 10% від суми простроченої заборгованості, понад 20 днів - 15% від суми простроченої заборгованості.
Отже, судом встановлено, що, виходячи з наданих доказів, з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача 76266,04 грн., а саме: борг по оплаті лізингових платежів у розмірі 48148 (сорок вісім тисяч сто сорок вісім) грн. 21 коп., пеня в розмірі 11986 грн. (одинадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят шість) грн. 01 коп., 3% річних у розмірі 979 (дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 13 коп., інфляційні втрати у розмірі 7930 (сім тисяч дев'ятсот тридцять) грн. 43 коп., штраф в розмірі 7222 (сім тисяч двісті двадцять дві) грн. 26 коп.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не заперечив та не спростував, суд прийшов до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» Товариства з обмеженою відповідальністю «КПК-Агроінвест» про стягнення суми основного боргу в розмірі 48148,21 грн., пені у розмірі 11986,01 грн., 3% річних у розмірі 979,13 грн., інфляційних втрат у розмірі 7930,43 грн. та штрафу у розмірі 7222,26 грн. є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.
Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 8587 від 04.12.2015 року на суму 1218,00 грн. про сплату судового збору.
Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -
1. Позов - задоволити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КПК-Агроінвест» (81740, Львівська обл., Жидачівський р-н, смт. Гніздичів, вул. С. Стрільців, 11, код ЄДРПОУ 37291385, п/р 26008401344789 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (04205, м. Київ, пр-т Оболонський, 35-А, оф. 301, код ЄДРПОУ 37859096, п/р 26006056101644 в філії «Київ сіті» ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 380775) суму основного боргу в розмірі 48148 (сорок вісім тисяч сто сорок вісім) грн. 21 коп., пеню у розмірі 11986 (одинадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят шість) грн. 01 коп., 3% річних у розмірі 979 (дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 13 коп., інфляційні втрати у розмірі 7930 (сім тисяч дев'ятсот тридцять) грн. 43 коп. та штрафу у розмірі 7222,26 грн. та 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.
Суддя Пазичев В.М.