23 березня 2016 року м. Київ К/800/29523/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Олексієнка М.М. (доповідач), Швеця В.В., Штульман І.В.,
здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - ГУЮ в Івано-Франківській області) про стягнення заробітної плати за час затримки виконання судового рішення за касаційною скаргою представника відповідача на судове рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2015 року, -
У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність ГУЮ в Івано-Франківській області, яка полягає у затримці виконання судового рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року в частині поновлення його на роботі, у нездійсненні відрахувань з виплаченої суми страхових внесків та суми податків;
стягнути з відповідача 8 429 грн. середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 11.04.2013 року по 19.09.2013 року;
зобов'язати ГУЮ в Івано-Франківській області нарахувати з виплаченої суми страхові внески та податки.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2013 року позовні вимоги задоволено.
Львівський апеляційний адміністративний суд рішенням від 27 травня 2015 року постанову окружного суду скасував та ухвалив нову про часткове задоволення позову. Визнано протиправною бездіяльність ГУЮ в Івано-Франківській області, яка виразилася у невиконанні постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року та нездійснення нарахування єдиного внеску на виплачену ОСОБА_4 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення в сумі 8 429 грн. без урахування податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають відрахуванню з цієї суми. У решті в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі представник відповідача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судом апеляційної інстанції, просить рішення цього суду скасувати. Вказує на те, що позивач не вчинив необхідних дій, спрямованих на примусове виконання постанови суду, що, зокрема, мало наслідком його несвоєчасне виконання.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.
Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (частина перша статті 255 КАС України).
Частиною другою статті 257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Частиною четвертою статті 257 КАС України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.
Відповідно до статті 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Верховний Суд України при аналізі вище згаданих норм у постанові від 23 червня 2015 року (справа №21-63а15) вказав, що правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Враховуючи те, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року в частині поновлення ОСОБА_4 на державній службі добровільно виконана ГУЮ в Івано-Франківській області шляхом прийняття наказу лише від 19 вересня 2013 року № 922/6, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП України на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, тому рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим.
Посилання в касаційній скарзі на те, що відповідач не може сплачувати податки і збори із стягнутого середнього заробітку позивача є необґрунтовані.
На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Головного управління юстиції в Івано-Франківській області відхилити, а судове рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: М.М. Олексієнко
В.В. Швець
І.В. Штульман