24 березня 2016 року м. Київ К/800/47314/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Лосєва А.М., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2013 по справі № 2а-6545/12/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-реставраційна виробнича фірма «Реставрація»
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-
У травні 2012 Товариством до суду заявлено позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2012 №0001992202, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 115 030,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 ,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність реального характеру операцій за договором, укладеним між позивачем та його контрагентом ПП «Дніпрорембуд - сервіс», через недоведеність витрат на оплату трудових ресурсів та на організаційне забезпечення діяльності вказаного контрагента, що виключає можливість позивача на віднесення до податкового кредиту з ПДВ відповідних сум коштів навіть за наявності формально складених документів та сплати грошових коштів.
Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.
Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Дніпрорембуд-сервіс» за травень 2011 року, за результатами якої складено акт від 11.04.2012 № 1350/2202/21553329 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, Товариством порушено вимоги п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ на суму 115 030,00 грн.
Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції між Товариством та його контрагентом ТОВ «Дніпрорембуд-сервіс» не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки контрагент не декларував податкові зобов'язання по операціям з позивачем, не мав витрат на оплату трудових ресурсів та на організаційне забезпечення своєї діяльності. Таким чином Державна податкова інспекція дійшла висновку, що укладені позивачем з таким контрагентом правочин спрямований лише на ухилення від сплати податків та не має реального характеру.
Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, зокрема податковими накладними.
У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію державного податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів субпідряду, укладених позивачем з контрагентом, що підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договір підряду, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, локальні кошториси, податкові накладні).
Крім того, доводи відповідача про відсутність реального характеру господарських операцій за договорами, укладеними між позивачем та його контрагентом, судом апеляційної інстанції правомірно не прийнято до уваги, оскільки наявність чи відсутність витрат на оплату трудових ресурсів чи на організаційне забезпечення діяльності вказаного контрагента, не має своїм наслідком недійсність укладених ним правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.
Крім того, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, зокрема, і щодо декларування та сплати податкових зобов'язань. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судом апеляційної інстанції з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.
З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Отже, в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2013 по справі № 2а-6545/12/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.М. Лосєв
А.О. Рибченко