23 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Гуменюка В.І.,
Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня
2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 18 березня
2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Одеської національної академії зв'язку імені О.С. Попова, третя особа - ОСОБА_6, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування майнової та моральної шкоди,
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня
2014 року позов ОСОБА_4 задоволено частково: поновлено її на роботі на посаді доцента кафедри фізичного виховання Одеської національної академії зв'язку імені О.С. Попова за основним місцем роботи і на 0,5 ставки на посаді старшого викладача цієї ж кафедри - за сумісництвом, з 30 квітня 2014 року; стягнуто з Одеської національної академії зв'язку імені
О.С. Попова на користь ОСОБА_4 38 тис. 261 грн 52 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 5 травня до 22 грудня
2014 року та 500 грн на відшкодування моральної шкоди; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18 березня
2015 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня
2014 року змінено, позов ОСОБА_4 задоволено частково: визнано накази ректора Одеської національної академії зв'язку імені О.С. Попова від 14 квітня й 15 вересня 2014 року та 5 травня 2015 року незаконними, встановлено вважати ОСОБА_4 звільненою з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії контракту, з 30 червня 2014 року з посади кафедри за основним місцем роботи та з 1 квітня 2014 року з посади старшого викладача за сумісництвом (0,5 ставки); стягнуто з Одеської національної академії зв'язку імені О.С. Попова на користь ОСОБА_4 8 тис. 429 грн 94 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 500 грн на відшкодування моральної шкоди та 3 тис. 735 грн витрат на правову допомогу; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2014 року у частині, що залишена без змін рішенням апеляційного суду та рішення Апеляційного суду Одеської області від 18 березня 2015 року залишено без змін.
10 січня 2016 року до Верховного Суду України звернулася
ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2015 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 117 КЗпП України, а також з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Для прикладу заявниця надала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2011 року, а також постанови Верховного Суду України від 21 травня 2014 року та
23 грудня 2015 року.
Водночас заявниця просить поновити строк подання заяви про перегляд зазначених судових рішень.
Оскільки ОСОБА_4 не пропущено встановлений статтею 356 ЦПК України
Перевіривши доводи заявниці, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанцій, виходив з незаконності звільненні позивачки із займаної посади з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Установивши, що укладений між сторонами контратак закінчився, суд апеляційної інстанції змінив формулювання причин і дати її звільнення, визнав накази про її звільнення незаконними та вважав позивачку звільненою з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії контракту. Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проведено виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.
Ухвалою від 22 червня 2011 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги задоволено частково, скасовано наказ щодо оплати праці позивача та зобов'язано відповідача зробити відповідний розрахунок та виплатити позивачу утриманий заробіток, враховуючи виплати за порушення строків одержання розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України; змінено наказ про звільнення, встановлено вважати позивача звільненим за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України, а також зобов'язано відповідача провести остаточний розрахунок з позивачем, враховуючи коефіцієнти підвищення посадових окладів, індексацію, компенсацію невикористаної відпустки, за наявності порушення строків виплати, вихідні виплати тощо.
Порівняння зазначеного судового рішення, наданого заявницею як приклад неоднакового застосування судами норм матеріального права, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у побідних правовідносинах.
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від
23 грудня 2015 року міститься висновок про те, що за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. Правовий аналіз пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що ця норма матеріального права не передбачає наявність обвинувального вироку суду як обов'язкової умови для звільнення працівника за викладеною у ній підставою; звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
У постанові від 21 травня 2014 року Верховний Суд України усуваючи розбіжності у застосуванні частини третьої статті 40, частин першої, другої статті 41, частини першої статті 235 КЗпП України у справах щодо звільнення особи із займаної посади в період тимчасової непрацездатності дійшов висновку, що факт тимчасової непрацездатності працівника унеможливлює виконання ним своїх трудових обов'язків з поважних причин і на законних підставах звільняє його від їх виконання та відповідальності за їх невиконання; трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40, частини другої статті 41 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.
При цьому у справах, в яких прийнято Верховним Судом України зазначені постанови встановлено інші фактичні обставини ніж у справі, рішення в якій просить переглянути заявниця.
Порівняння змісту зазначених постанов Верховного Суду України зі змістом ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2015 року, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначена ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.
Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.
Керуючись статтями 353, 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Одеської національної академії зв'язку імені О.С. Попова, третя особа - ОСОБА_6, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 18 березня 2015 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук
Ю.Л. Сенін