22 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мазурик О.Ф.
при секретарі: Синявському Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою через представника ОСОБА_2, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Святошинський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві, Орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку та зустрічним позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, треті особи: Святошинський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві, орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення,
Справа № 759/12649/15 Апеляційне провадження № 22-ц-796/5413/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Заєць Т.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.
у серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому, з урахуванням збільшення вимог, просив визнати останніх такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1; усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні належною йому квартири шляхом зняття відповідачів з реєстрації та зобов'язати Святошинський районний відділ ГУ ДМС України в м. Києві зняти відповідачів з реєстраційного обліку.
В обґрунтування позову зазначав, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1. На прохання своєї знайомої, він надав згоду на реєстрацію відповідача, разом з сином у своїй квартирі, ОСОБА_3., а остання зобов'язувалась сплачувати комунальні послуги. Проте, з часу реєстрації, а саме з 30.12.2010 року, відповідачі у квартирі не проживали, комунальних послуг не сплачували, житловим приміщенням не користувались. Фактичне місце їх проживання йому не відоме.
У листопаді 2015 року ОСОБА_3., яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просила усунути їй та її неповнолітнім дітям, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом вселення і передачі їй ключів від квартири посилаючись на те, вона є членом сім'ї власника квартири ОСОБА_1, проте останній з вересня 2015 року змінив замки на вхідних дверях та чинить перешкоди у користуванні квартирою. Іншого житла вона не має. Строк її відсутності в спірній квартирі жодного разу не перевищував 6 місяців, вона оплачувала комунальні послуги та приймала участь в утриманні спірної квартири.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11.02.2016 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, у якій просить змінити рішення суду та задовольнити його вимоги про зняття відповідачів з реєстраційного обліку за адресою спірної квартири. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин ч. 1 ст. 383 ЦК України та не захистив його право власності, оскільки він вимушений сплачувати за відповідачів квартирну плату та не врахував, що члени сім'ї відповідача завдали йому тілесних ушкоджень та чинять йому перешкоди у користуванні належною йому квартирою. Суд неправомірно визнав відповідачів членами його сім'ї та не врахував, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29.06.2011 року про визнання батьківства не набрало законної сили, оскільки його апеляційна скарга на це рішення від 29.01.2016 року прийнята до провадження апеляційним судом. Суд не звернув уваги на те, що відповідач зареєструвала у спірну квартиру малолітнього сина без його згоди. Крім того, відповідачі є тимчасовими мешканцями, які не набули самостійного права користування житлом, а тому суд мав застосувати до спірних правовідносин ст. 98 ЖК України, натомість суд вийшов за межі позову та застосував ч. 2 ст. 405 ЦК України, незважаючи на те, що вимог за даною нормою він не заявляв.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції без змін.
Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації подала заяву про розгляд справи у їх відсутності.
Інші сторони в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності від 22.12.2000 року ОСОБА_1 на праві власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1.
Відповідно до довідки від 20.11.2015 року у спірній квартирі, крім власника, зареєстровані ОСОБА_3. та неповнолітні діти ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 У довідці зазначено ОСОБА_3 як донька власника квартири, а діти як онуки власника квартири (а.с. 89).
Згідно з актом від 26.06.2015 року, листом Святошинської РДА в м. Києві від 17.07.2015 року та листом Святошинського ГУ МВС України в м. Києві від 22.07.2015 року ОСОБА_3. та ОСОБА_4 за місцем реєстрації не проживають з 2010 року, особистих жіночих та дитячих речей, спального місця в житловому приміщенні немає.
Згідно свідоцтва про народження, виданого ВРАЦС Подільського РУЮ у м. Києві 16.03.2012 року, ОСОБА_3. є донькою ОСОБА_1
Відповідач ніколи постійно не проживала у спірній квартирі, проте судом не встановлено відсутність її у цій квартирі без поважних причин понад один рік, а відсутність відповідачки разом з дітьми у спірній квартирі з квітня 2015 року викликана поважними причинами. Судом також не встановлено, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні чи розпорядженні квартирою.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржується, а відтак у апеляційному порядку не перевіряється.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача щодо користування та розпорядження спірною квартирою відповідачкою не порушуються, та не встановлено відсутності останньою у спірній квартирі протягом року без поважних причин.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим у справі обставинам та нормам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Суд першої інстанції оцінивши всі надані сторонами докази у їх сукупності дійшов правильних висновків про те, що право власності позивача на спірну квартиру відповідачем не порушується.
Доводи апеляційної скарги про те, що право власності порушується тим, що власник вимушений сплачувати комунальні послуги у більшому розмірі не спростовують висновків суду, оскільки останній не позбавлений права звернутися з вимогою про стягнення таких витрат.
Виходячи з обставин, викладених у позовній заяві суд першої інстанції правильно встановив, що між сторонами виникли правовідносини, які врегульовані ч. 2 ст. 405 ЦК України. Відповідач не чинить будь - яких перешкод позивачу ні у користуванні квартирою, ні у розпорядженні нею.
Відповідно до п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відтак доводи апеляційної скарги про те, що позов не ґрунтувався на положеннях ч. 2 ст. 405 ЦК України, а тому суд вийшов за межі позовних вимог колегія суддів вважає безпідставними.
За обставинами справи встановлено, що ОСОБА_3 була вселена у спірну квартиру за згодою власника цієї квартири ОСОБА_1 як член сім'ї. Будь - яких доказів надання згоди на вселення ОСОБА_3 з неповнолітнім сином як тимчасових жильців позивач не надав.
Відповідно до положень ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користуватися цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла.
Судом встановлено, що замок на вхідних дверях спірної квартири було змінено, відтак суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що відсутність ОСОБА_3 у спірній квартирі викликана поважними причинами.
Відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29.06.2011 року встановлено батьківство ОСОБА_1 відносно ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3).
Подача апеляційної скарги та зазначене рішення у період розгляду даної справи та прийняття такої скарги судом апеляційної інстанції не впливає на висновки суду, оскільки ОСОБА_1 не заперечує факту надання згоди на вселення ОСОБА_3 до спірної квартири разом з неповнолітнім сином.
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, вірно встановив обставини справи на основі об'єктивної оцінки доказів, наданих сторонами та правильно застосував норми матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді