Апеляційний суд міста Києва
1[1]
Іменем України
14 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретарів судового засідання - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8
сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_9 ,
захисника - ОСОБА_10 ,
та обвинуваченого - ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12014100100012298 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_11 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 09 листопада 2015 року щодо
ОСОБА_11 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Запоріжжя, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України,
Згідно з вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 09 листопада 2015 року ОСОБА_11 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України та засуджено до покарання у виді 9 (дев'яти) років позбавлення волі.
Цим же вироком суд прийняв рішення щодо речових доказів.
Як встановлено вироком суду, 07 листопада 2014 року, приблизно о 05 годині 50 хвилин, ОСОБА_11 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, після проведення протягом ночі вільного часу в розважальних закладах зі своєю знайомою ОСОБА_12 , провів останню за місцем її мешкання до входу в квартиру АДРЕСА_2 . Попрощавшись з ОСОБА_12 біля вхідних дверей квартири, у ОСОБА_11 з мотиву раптово виниклої неприязні, на фоні перебування в стані алкогольного сп'яніння, виник протиправний умисел, спрямований на умисне вбивство останньої.
Реалізуючи вказаний злочинний намір, ОСОБА_11 знаходячись в загальному коридорі 2-го поверху під'їзду № 1 в будинку по АДРЕСА_3 , діючи умисно, з метою протиправного заподіяння смерті іншій людині, переслідуючи мотив раптово виниклих особистих неприязних стосунків, користуючись тим, що ОСОБА_12 повернулась до нього спиною та в цей час намагалась ключем відкрити двері в квартиру, витягнув з кишені ніж, та тримаючи його в правій руці, несподівано для потерпілої став наносити їй вказаним ножем численні удари, в тому числі в ділянки життєво важливих органів людини, спричинивши потерпілій тілесні ушкодження: колото-різане поранення правої переднє-бічної поверхні шиї з ушкодженням правої зовнішньої сонної артерії, довжиною до 1 см, яке в подальшому ускладнилось розвитком ішемічного інсульту правої лобно-тім'яної ділянки головного мозку, що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя); різана рана зовнішньої поверхні правого плеча на межі середньої та нижньої третини з пересіченням правого променевого нерву, шість різаних ран на долонній поверхні правої кисті, з ушкодженням сухожилків згинача 2, 3, 4 пальців та шість різаних ран на долоне вій поверхні лівої кисті, з ушкодженням сухожилків згинача 3, 4, 5 пальців, які за ступенем тяжкості відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу; двадцять вісім колото-різаних ран в області голови та інших частин тіла, які відносяться до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
ОСОБА_11 , нанісши потерпілій ОСОБА_12 42 удари ножем, з яких 18 - в область шиї, голови та грудей, тобто ділянки розташування життєво-важливих органів, виконав таким чином всі дії, які вважав необхідними для доведення умисного вбивства до кінця, та будучи впевненим, що нанесеної ним кількості ударів ножем в область життєво важливих органів людини достатньо для настання смерті ОСОБА_12 , з місця вчинення кримінального правопорушення зник, а потерпілу залишив в нічний час лежати на підлозі загального коридору під'їзду.
Проте ОСОБА_11 не довів злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки кількість та точність нанесених ним ударів ножем виявилась недостатньою для негайного настання смерті ОСОБА_12 , а через невеликий проміжок часу її виявили мешканці сусідніх квартир та одразу викликали медичних працівників, якими потерпілій було надано своєчасну та кваліфіковану медичну допомогу.
Таким чином, ОСОБА_11 вчинив закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, тим самим вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням уточнень, внесених під час її розгляду, просить оскаржуваний вирок суду щодо нього змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 121 КК України та призначити йому мінімальний строк покарання, передбачений санкцією цього закону.
В обґрунтування поданої скарги обвинувачений посилається на те, що стороною обвинувачення під час судового розгляду повністю доведено наступне: що ніякого умислу на заподіяння смерті потерпілої у нього, ОСОБА_11 , не було; локалізація отриманих потерпілою тілесних ушкоджень, в основній їх сукупності свідчить про те, що за ступенем тяжкості, вони є легкими та середньої тяжкості; з опису знаряддя - ножа виявлено та наявно доказано, що ним неможливо позбавити життя, оскільки він не являється холодною зброєю; висновком судово-медичної експертизи № 2272/е доведено, що завдані тілесні ушкодження відносяться до середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу; суд, при проголошенні вироку, послався на п. 1, 2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995 р., чим саме підтверджує ступінь середньої тяжкості ушкоджень і посилаючись, тобто висловлюючи припущення, оскільки жоден із суддів не медичним експертом, на п. 2.1.3. вказаних Правил дійшов до висновку, що ним, ОСОБА_11 , завдано одне тяжке тілесне ушкодження.
Враховуючи наведене, посилаючись на положення ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України про те, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи, а також роз'яснення, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» обвинувачений ОСОБА_11 вважає, що він не міг позбавити потерпілу життя і не бажав цього, оскільки коли припинив свої дії бачив, що потерпіла знаходиться у свідомості і жива.
Таким чином, як зазначається у скарзі обвинуваченого, він припинив свої дії за власною волею, оскільки ніякого втручання для припинення його дій з боку сторонніх осіб не було.
Також, обвинувачений звертає увагу на те, що тяжких наслідків від його дій не наступило, оскільки у потерпілої, після лікування нормалізувався стан здоров'я, що свідчить про середню тяжкість завданих ушкоджень та неправильність кваліфікації його дій з самого початку досудового розслідування. Потерпілою цивільний позов не заявлявся, а тому матеріальна шкода відсутня.
Крім цього, в апеляційній скарзі акцентується увага на тому, що під час судового розгляду не були перевірені належним чином ряд обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема не було досліджено речовий доказ - ніж, не допитано експертів, як щодо дослідження зазначеного речового доказу, так і інших досліджень, які проводились під час досудового розслідування.
У зв'язку з цим, як вважає обвинувачений, неможливо визначити справжню причину кримінального правопорушення та докази, якими доведено його вину, оскільки свідки, заявлені стороною обвинувачення, більшість з яких не з'явилась в судове засідання без поважних причин, залишились не недопитаними.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу останнього та просили її задовольнити; пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та просив залишити її без задоволення, а вирок суду - без змін; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга обвинуваченого підлягає задоволенню лише частково, виходячи з наступних підстав.
Так, незважаючи на доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_11 , висновки суду першої інстанції про доведеність його вини у закінченому замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України, в тому числі з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вина ОСОБА_11 у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство, крім часткового визнання своєї вини самим обвинуваченим, який не заперечував того факту, що своїми умисними діями, за обставин, встановлених судом, спричинив потерпілій тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_12 , висновками експертів та іншими доказами, на які суд першої інстанції послався у своєму вироку.
Дійно, як передбачено законом, замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, тобто коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки та бажала їх настання.
Прямий умисел має місце, зокрема, у випадках, коли винний усвідомлював, що внаслідок його дій з невідворотністю настає смерть іншої людини. Завдання ушкоджень в життєво важливі органи тіла, які, як правило, спричиняють смерть потерпілого, але не призвели до смертельного наслідку лише через випадковий збіг обставин, незалежних від волі винного, підлягають кваліфікації не за наслідками, що настали, а як замах на умисне вбивство.
Про те, що обвинувачений ОСОБА_11 діяв саме з прямим умислом свідчать встановлені під час судового розгляду обставини спричинення потерпілій ОСОБА_12 тілесних ушкоджень, а саме: кількість та інтенсивність нанесених ударів, локалізація та характер виявлених ушкоджень, у тому числі в області життєво важливих органів тіла, використання в якості знаряддя вчинення злочину складного ножа, який хоча і не являється холодною зброєю, проте його колюче-ріжучі властивості не обмежуються можливістю спричинення лише тілесних ушкоджень, які не можуть потягти за собою смерть людини, а також сам факт спричинення потерпілій, поряд з іншими, тяжкого тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя).
Зокрема, як вбачається з висновку експерта № 2272/Е від 30.01.2015 року, виявлені у потерпілої ОСОБА_12 тілесні ушкодження, у тому числі в області правої переднє-бічної поверхні шиї, обличчя та інших частин тіла, тобто в області життєво важливих органів тіла, утворилися внаслідок близько 42 кратної травмуючої дії гострого предмету, що має колюче-ріжучі властивості.
Колото-різане поранення правої переднє-бічної поверхні шиї з ушкодженням правої зовнішньої сонної артерії, довжиною до 1 см, яке в подальшому ускладнилось розвитком ішемічного інсульту правої лобно-тім'яної ділянки головного мозку за ступенем тяжкості відноситься до тяжкого тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя).
Зазначені обставини, у сукупності з іншими доказами, якими підтверджуються причини припинення дій обвинуваченого та його подальша поведінка, дозволили суду першої інстанції зробити правильний висновок про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, тобто у вчиненні закінченого замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, оскільки він виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_11 не мав умислу на позбавлення життя потерпілої і що маючи реальну можливість довести злочинні дії до кінця, він цього не зробив, що свідчить про відсутність у нього умислу на вбивство, оскільки ці доводи є голослівними та спростовуються доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів також вважає безпідставними доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_11 про те, що в судовому засіданні не було здобуто доказів на підтвердження наявності в його діях прямого умислу на вбивство потерпілої, оскільки ці доводи не ґрунтуються на фактичних обставинах кримінального правопорушення, які були встановлені на підставі доказів, досліджених під час судового розгляду, допустимість та достовірність яких не викликає жодних сумнівів.
Більш того, колегія суддів визнає голослівними та такими, що не відповідають дійсності посилання обвинуваченого у скарзі на те, що з опису знаряддя - ножа виявлено та наявно доказано, що ним неможливо позбавити життя, оскільки він не являється холодною зброєю, а також на те, що він припинив свої дії за власною волею, оскільки ніякого втручання для припинення його дій з боку сторонніх осіб не було.
По-перше, той факт, що ніж, який використав обвинувачений для нанесення тілесних ушкоджень потерпілій з метою її вбиства не є холодною зброєю сам по собі не може свідчити про те, що ним неможливо позбавити життя людини, оскільки настання смерті при використанні такого ножа залежить від того куди і як наносяться удари, а не від того чи є він холодною зброєю чи ні.
По-друге, свідоме та умисне використання обвинуваченим ножа для нанесення тілесних ушкоджень, незалежно від того, для яких цілей він використовується у побуті та чи являється холодною зброєю, за будь-яких обставин, свідчить про його намір спричинити потерпілій тілесні ушкодження будь-якого ступеня тяжкості, а за певних обставин і про вбиство, а тому, враховуючи конкретні обставини кримінального правопорушення, які були встановлені під час судового розгляду, суд першої інстанції мав достатньо підстав для висновку, що умисел обвинуваченого був направлений не на спричинення тілесних ушкоджень, а на умисне вбивство.
По-третє, посилання обвинуваченого у скарзі на те, що він припинив свої дії за власною волею, оскільки ніякого втручання для припинення його дій з боку сторонніх осіб не було, спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_12 , наданими безпосередньо під час судового розгляду в суді першої інстанції, в яких остання, зокрема, показала про те, що в той час, коли ОСОБА_11 нанесив їй удари ножем вона кричала та кликала на допомогу, а останній втік після того, як хлопець з верхнього поверху крикнув про міліцію та почав спускатися до місця злочину.
Крім цього, як показала потерпіла ОСОБА_12 одразу після того, як відчула перші удари ззаду вона впала та за виключенням окремих деталей майже нічого не памятає, оскільки втрачала свідомість.
За таких обставин, твердження ОСОБА_11 в суді апеляційної інстанції про те, що він припинив свої дії не в результаті втручання сторонніх осіб, а лише через те, що потерпіла, якій було нанесено не менше 42 ударів ножем та яка лежала на полу в крові майже без свідомості, відштовхнула його від себе внаслідок чого у нього випав із рук ніж, а він після цього, підібравши ніж і побачивши, що потерпіла знаходиться у свідомості та жива, залишив місце злочину, не можуть бути визнані свідченнями того, що обвинувачений не мав прямого умислу на вибство потерпілої, оскільки вони не тільки об'єктивно не підтверджені жодним доказом, а навпаки спростовуються сукупністю доказів, які були досліджені під час судового розгляду.
Безпідставними слід визнати і інші доводи апеляційної скарги обвинуваченого, в тому числі щодо неповноти та однобічності судового розгляду, оскільки за наслідками апеляційного розгляду не було встановлено, що, під час судового розгляду в суді першої інстанції, стороною захисту заявлялись та були безпідставно відхилені будь-які клопотання про дослідження нових доказів, які б могли спростувати докази сторони обвинувачення.
У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_11 щодо перекваліфікації його дій з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 121 КК України, тобто на умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння та вважає, що вчинені ним дії правильно кваліфіковані як закінчений замах на умисне вбивство.
Призначаючи ОСОБА_11 покарання, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є особливо тяжким злочином, обставини його вчинення, характер діяння, форму і ступінь вини, мотивацію злочину, дані про його особу та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Також суд врахував, що обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, суспільно-корисною працею не займається, за місцем проживання характеризується посередньо.
Обставини, які пом'якшують покарання судом не встановлені, а обставиною, яка обтяжує покарання, суд визнав вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
З урахуванням наведеного, конкретних обставин скоєння злочину, особи обвинуваченого, його віку, ставлення до вчиненого ним злочину, відсутності пом'якшуючих та наявності обтяжуючої обставин, а також враховуючи стан здоров'я потерпілої, яка на час розгляду справи потребує подальшого лікування та стороннього догляду, а також має очевидні складнощі спілкування, суд першої інстанції, реалізуючи принципи законності, справедливості та індивідуалізації покарання, визнав за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції закону, за яким визнав його винуватим, а саме строком на дев'ять років, яке, на думку суду, буде необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів.
Наведені вище обставини свідчать про те, що судом першої інстанції, в цілому, дотримані вимоги закону, в тому числі передбачені ст. 65 КК України, які регламентують призначення покарання.
Разом з тим, як вважає колегія суддів, обставини, наведені у мотивувальній частині вироку, а саме формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів цього правопорушення, даних про особу обвинуваченого та обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання, які були встановлені під час судового розгляду в суді першої та апеляційної інстанцій та наведені у вироку, дозволяють зробити висновок про те, що мета покарання по відношенню до ОСОБА_11 може бути досягнута впродовж менш тривалого строку позбавлення волі, в порівнянні з тим, який йому призначив суд першої інстанції.
Як зазначено в ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а в ч. 2 ст. 65 цього Кодексу прямо говориться про те, що особі яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, як це передбачено ч. 1 ст. 68 КК України, повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.
Враховуючи зазначені вимоги закону, незважаючи на ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_11 кримінального правопорушення та наявність обставини, яка обтяжує його покарання, суд апеляційної інстанції знаходить за можливе пом'якшити строк призначеного йому покарання на один рік, оскільки, крім обставин, зазначених у вироку, приймає до уваги його молодий вік, те, що він з малолітнього віку виховувався без матері одним батьком, до вчинення інкримінованого йому злочину ні в чому протиправному помічений не був, будь-яких даних, які б свідчили про підвищену суспільну небезпечність особи обвинуваченого не встановлено, а також те, що за наслідками апеляційного розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_11 переоцінив своє ставлення як до своїх дій, так і до їх наслідків, що дає підстави сподіватись в можливості його виправлення та перевиховання протягом менш тривалого строку позбавлення волі.
З огляду на вищенаведене, приймаючи до уваги наявність підстав для пом'якшення призначеного обвинуваченому покарання, колегія суддів вважає можливим частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_11 та змінити вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 09 листопада 2015 року щодо нього в частині призначеного йому покарання.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 408, 418 та 419 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_11 задовольнити частково.
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 09 листопада 2015 року щодо ОСОБА_11 змінити в частині призначеного покарання.
Пом'якшити ОСОБА_11 покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до 8 (восьми) років позбавлення волі.
В решті вирок щодо ОСОБА_11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Справа № 11-кп/796/19/2016
Категорія: ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_13
Доповідач - суддя ОСОБА_1