Справа: № 825/156/16 Головуючий у 1-й інстанції: Житняк Л.О. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
Іменем України
22 березня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Зубрицькому Д.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.02.2016 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 09.11.2015 №0024501701.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.02.2016 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області від 09.11.2015 №0024501701 в частині нарахування грошового зобов'язання за основним платежем - у розмірі 13 617,05 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3 404,27 грн.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити в цій частині нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи Прилуцькою ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб ОСОБА_2 за період з 01.01.2013 по 31.12.2013.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 25.09.2015 №419/17-2763718950, яким встановлено порушення позивачем вимог:
- статті 179 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755 із змінами та доповненнями, у результаті чого встановлено неподання податкової декларації за період 2013 рік та несплата податку на доходи фізичних осіб;
- підпункту 164.2.17 "д" п.164.2 ст.164 пп.168.1.3 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755 із змінами та доповненнями, у результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за період, що перевірявся, на суму 14 535, 34 грн. (а.с. 10-13).
На підставі висновків зазначеного акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 09.11.2015 № 0024501701, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в розмірі 18 169,18 грн., в т.ч. 14 535,34 грн. основного платежу та 3 633,84 грн. штрафних (фінансових) санкцій (а.с.9).
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відсотки за користування кредитом, нараховані банком відповідно до умов договору, штрафи та пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, нарахована банком відповідно до умов договору та анульована за його рішенням, не є доходом платника податків, а тому податкове повідомлення-рішення є частково протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно п. 163.1. ст. 163 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування резидента є:
- загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;
- доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування(виплати, надання);
- іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Згідно п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними згідно з Податковим кодексом України.?
Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.
Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Відповідно до п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
При цьому необхідно зазначити, що відповідно до пп.14.1.54 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:
а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб у вигляді додаткового блага є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Як вбачається з матеріалів справи 26.06.2008 позивач уклав з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредитний договір №014/1093/8271085, згідно з яким позивачем були отримані кошти в розмірі 19 500 грн. з терміном повернення до 26.06.2014 зі сплатою процентів за користування кредиту 27% річних.
Зазначені обставини встановлені рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10.03.2010 в справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором і не підлягають доказуванню в силу преюдиціальності вказаного рішення (а.с.14).
Згідно рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10.03.2010 з позивача було стягнуто заборгованість по вказаному кредитному договору в сумі 22 337,33 грн., яка, як вбачається з постанови про закінчення виконавчого провадження від 30.04.2013 (а.с. 16), позивачем сплачена.
Отже, позивачем було сплачено заборгованість перед банком, що перевищує суму отриманого ним кредиту. Однак, зазначене жодним чином не підтверджує факт сплати всієї основної суми кредиту, про що також свідчить договір про припинення зобов'язань за кредитним договором від 26.06.2008 № 014/1093/82/71085, укладений між позивачем, як позичальником, та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», як кредитором 19.11.2013 (а.с.36). Згідно вказаного договору, спірне додаткове благо у вигляді прощеного боргу позивача у розмірі 86 851,42 грн. складається з 6 121,96 грн. суми кредиту, 4 156,72 грн. - відсотків та 76 572,74 грн. - пені.
Вказаний договір про припинення зобов'язань за кредитним договором від 19.11.2013 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відобразив у своїй звітності за формою 1-ДФ за 4-й квартал 2013 року, яку подав до податкового органу, де вказав всю суму 86 851,42 грн., як додаткове благо за кодом - 126.
Відповідно до вимог ст.ст. 20, 72, 73, 74 Податкового кодексу України відповідач зобов'язаний перевірити інформацію, зазначену у звітності, на що тільки 18.03.2015 було запитано інформацію щодо отримання ОСОБА_2 додаткового блага в 2012 році (а.с. 32).
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 12.05.2015 листом № 04-2-0/901 надало відповідь про нарахування ОСОБА_2 доходу у вигляді анулювання (прощення) заборгованості на суму 86 851,42 грн., зазначивши при цьому про банківську таємницю, як підставу відмови надання копії договору про припинення зобов'язань за кредитним договором від 19.11.2013 (а.с. 33).
Неузгодженість законодавства щодо податкової звітності третіх осіб не може бути покладена на зобов'язання добросовісного платника податку за відсутності вини останнього при складанні звітності такими третіми особами.
Підпунктом 164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання.
Таким чином, відсотки, нараховані боржнику внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Крім того, згідно з ч.2-3 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 605 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Отже, відносини, що виникли між банком та його клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України, зокрема нормами Цивільного кодексу України. При цьому, нарахування пені та штрафів є лише засобом забезпечення виконання основного зобов'язання перед банком.
Як вбачається з матеріалів справи залишок заборгованості, який був погашений шляхом прощення боргу на підставі договору від 19.11.2013 про припинення зобов'язань за кредитним договором від 26.06.2008 № 014/1093/82/71085, є не чим іншим, як договірними відносинами між позивачем та кредитором. І як було вже встановлено, прощений борг фактично склався з суми простроченої заборгованості по кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом та пені. При цьому, більшу частину суми прощеної заборгованості склали відсотки та пеня - 4 156,72 грн. та 76 572,74 грн. відповідно (а.с.36).
В зв'язку з вказаним, прощена позивачу неустойка у вигляді пені та штрафів не є його доходом та додатковим благом, оскільки, якщо сума кредиту надається безпосередньо позичальнику, то неустойка ним не отримується, а банк вправі як стягувати її, так і не стягувати. Прощення пені та штрафів (неустойки) у вигляді відсотків за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання регулюється між сторонами зобов'язання в межах договірних правовідносин цивільним законодавством.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відсотки за користування кредитом, нараховані банком відповідно до умов договору, штрафи та пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, нарахована банком відповідно до умов договору та анульована за його рішенням, не є доходом платника податків в розумінні Податкового кодексу України, та не підлягає оподаткуванню згідно абзацу «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України.
Отже, враховуючи, що оподатковувана сума прощеного боргу за кредитним договором складається, зокрема, з нестягнутої 6 121,96 грн. суми кредиту, то оподаткуванню підлягає тільки вказана сума (6 121,96 грн. * 15% = 918,29 грн. + 25% штрафу - 229,57 грн).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 09.11.2015 №0024501701 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню в частині нарахування грошового зобов'язання за основним платежем - у розмірі 13 617,05 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3 404,27 грн.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з апелянта судового збору, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання позову від 22.05.2015 № 484-VIII, яка набрала чинності 01.09.2015) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати; фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати; немайнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 розмір мінімальної заробітної плати; фізичною особою 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» становив 1 378 грн.
З позовної заяви позивача вбачається, що позивачем заявлено вимогу майнового характеру (скасувати податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в розмірі 18 169, 18 грн.). Отже, ставка судового збору за подачу позову становила: 1378 грн. х 0,4 м.з.п. = 551, 2 грн.
Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2016 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом, то у відповідності до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» відповідачу потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 605, 22 грн. (551, 2 х 110 %).
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.02.2016 - без змін.
Стягнути з Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030101) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 605, 22 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.
Повний текст ухвали виготовлений 24.03.2016.
Головуючий суддя Василенко Я.М.
Судді: Шурко О.І.
Кузьменко В. В.