23 березня 2016 р. Справа № 815/6770/15
Категорія: 10.1 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В. В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Градовського Ю.М.
- Кравченка К.В.,
при секретарі - Діденко К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС в Одеській області, Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про визнання протиправними дій, скасування вимоги та рішення,-
ОСОБА_2 звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області, ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнень від 07 грудня 2015 року просила: визнати протиправними дії та бездіяльність відповідачів щодо прийняття рішень №Ф-153-23 від 12 жовтня 2015 року та №1104/А/15-32-10/02-08 від 17 листопада 2015 року про стягнення з ОСОБА_2 боргу по єдиному добровільному внеску на загальнообов'язкове страхування у розмірі 9872,58 грн.; скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ОСОБА_2 за добровільним страхуванням № Ф-153-23 від 12 жовтня 2015 року у розмірі 9872,58 грн. та рішення № 1104/А/15-32-10/02-08 від 17 листопада 2015 року.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року адміністративний позов ОСОБА_2 - задоволено частково. Скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-156-23 від 12 жовтня 2015 року винесену ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області ОСОБА_2. В решті позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.
Відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України - суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки з матеріалів скарги вбачається, що позивач оскаржує судове рішення тільки в частині відмови у задоволені позовних вимог, колегія суддів перевіряє його законність та обґрунтованість лише в межах апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_2 є інвалідом другої групи, інвалідність якої встановлена безстроково.
Також суд встановив, що ОСОБА_2 є пенсіонером по інвалідності.
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1, 26.07.2001 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_2 зареєстровано як фізичну особу-підприємця за № НОМЕР_2.
ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області 12.10.2015 року винесено вимогу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 за №Ф-156-23 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 9872,58 грн. за єдиним внеском за загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Не погоджуючись з вимогою ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області № Ф-156-23 від 12.10.2015 року, 22.10.2015 року позивачем подано скаргу до ГУ ДФС в Одеській області.
Рішенням ГУ ДФС в Одеській області про результати розгляду первинних скарг від 17.11.2015 року № 1104/17/15-32-10-02-08 вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 9 872,58 грн. залишено без змін, а первинну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено протиправність прийняття оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) по сплаті єдиного внеску, а тому заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Поряд з цим, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій та бездіяльності відповідача - ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області щодо винесення вимоги, оскільки такі дії є складовою податкової вимоги як рішення суб'єкта владних повноважень, і належним способом захисту порушених прав позивача в такому випадку є оскарження відповідної податкової вимоги, питання щодо правомірності якої розглянуто судом в цій адміністративній справі. Також суд не знайшов підстав для скасування рішення ГУ ДФС в Одеській області № 1104/17/15-32-10-02-08 від 17 листопада 2015 року, оскільки оскаржуване рішення не породжує для позивача жодних правових наслідків.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, у справі, що розглядається позивачем також оскаржені дії та бездіяльність ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області щодо винесення вимоги від 12.10.2015 року № Ф-153-23.
При цьому, колегія суддів зазначає, що обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Усі дії посадових осіб податкового органу пов'язані з винесенням спірної вимоги належать до виняткової компетенції органу та є способом реалізації покладених на них владних управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, відмовивши задоволенні позовних вимог у цієї частині .
Стосовно позовних вимог про скасування рішення ГУ ДФС в Одеській області № 1104/А/15-32-10/02-08 від 17.11.2015 року, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 56 ПК України регулює питання оскарження рішень контролюючих органів.
Так, вказаною статтею встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.
Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Пунктом 56.6 статті 56 ПК України закріплено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.
Відповідно до пункту 56.10 названої статті рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
Згідно зі змістом пункту 56.18 статті 56 ПК України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Тим часом пункт 56.19 статті 56 ПК України визначає, що, у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимим, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що спірне рішення Головного управління ДФС в Одеській області про результати розгляду первинних скарг не є юридично значимими для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, отже саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом скасування такого рішення, а тому відповідна позовна вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, що було вірно встановлено судом першої інстанції.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці та на невірному тлумаченні норм матеріального права.
Тому, враховуючи, що доводи апелянта не спростовують висновки суду першої інстанції, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 196, ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуюча суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: Ю.М. Градовський
Суддя: К.В. Кравченко