Справа №489/5423/15-ц 21.03.2016 21.03.2016
Провадження №22-ц/784/693/16
Категорія 27 Єдиний унікальний номер 489/5423/15-ц
Номер провадження 22-ц/784/693/16
Головуючий у І інстанції Спінчевська Н.А.
Доповідач в апеляційній інстанції Прокопчук Л.М.
21 березня 2016 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
Головуючого судді Прокопчук Л.М.,
Суддів: Темнікової В.І., Маляренко І.Б..
Із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.
За участю: позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4
представника відповідача Таран М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоград Миколаїв», про визнання кредитного договору частково недійсним,
У серпні 2015 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача, який згодом уточнив. Посилався на те, що 06 березня 2013 року між ним та третьої особою укладено договір купівлі-продажу автомобіля Volkswagen Polo sedan. Згідно п.2.1 договору купівлі-продажу ціна товару встановлюється в українській валюті - гривні, що становить 135536,10 грн. Розрахунок за товар здійснюється в два етапи: перший етап - покупець сплачую продавцю 67768,05 грн. в день укладання договору, що становить 50% вартості автомобіля. Другий етап - відповідач перераховує продавцю 67768,05 грн. після державної реєстрації автомобіля в органах ДАЇ і підписання покупцем кредитного договору з ТОВ «Порше Мобіліті».
Відповідно до наведеного 06 березня 2015 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № 50007893 про надання кредиту на споживчі цілі - придбання автомобіля марки Volkswagen Polo sedan в сумі 67768,05 грн. Вважає, що відповідач ввів його в оману, указавши у кредитному договорі, що перший внесок за власні кошти в оплату автомобіля здійснено в еквіваленті 8310 дол. США і що ціна автомобіля відповідно до договору з дилером становить в еквіваленті 16620 дол. США. Крім того такого договору він не підписував. Вказівка в договорі на те, що ціна автомобіля становить 16620 дол. США свідчить про нечесну підприємницьку діяльність, яка є забороненою. Також посилався на те, що зазначення в договорі розрахунку відповідно до обмінного курсу гривні до доллара США, а також встановлення в графіку погашення кредиту суми щомісячного платежу в розмірі, що еквівалентна 137,53 дол., свідчить про надання кредиту в іноземній валюті, що законами України заборонено. Позивач в силу фінансової неграмотності не розумів, що валюта кредитного договору по своїй суті виражена в доларах США. Про введення в оману позивача свідчить також застосування в договорі спеціальних термінів щодо визначення розміру змінної процентної ставки. Посилаючись на вищенаведене, зазначав, що умови кредитного договору є несправедливими, оскільки мають своїм наслідком істотний дисбаланс прав та обов'язків на шкоду споживача.
Просив суд визнати недійсними положення кредитного договору № 50007893 від 06.03.2013 року в частині визначення грошового еквіваленту суми кредиту та суми додаткового кредиту в іноземній валюті, визначення платежів за кредитним договором за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, зазначеному в договорі, відповідно до статті 1.3. Загальних умов кредитування. Визнати недійсним Графік погашення кредиту як додаток до кредитного договору від 06.03.2013 року № 50007893. Визнати недійсним п.п.1.3, 1.3.1, 1.3.2. п.2.4 додатку до кредитного договору, укладеному між сторонами (а.с. 1-9, 53-61).
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір № 50007893 від 06.03.2013 року, укладений між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_3 в частині визначення грошового еквіваленту суми кредиту в іноземній валюті, визначення платежів за кредитним договором за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, зазначеному в договорі, відповідно до статті 1.3. Загальних умов кредитування, визнано недійсним графік погашення кредиту як додаток до кредитного договору від 06.03.2013 року № 50007893, визнано недійсним пункти 1.3, 1.3.1, 1.3.2. п.2.4 Загальних умов кредитування як додатку до кредитного договору № 50007893 від 06.03.2013 року ( а.с. 161-162).
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права ( а.с. 172-182).
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Позивач та його представник просили відмовити в задоволені скарги.
Представник третьої особи, належно повідомлений про розгляд справи, в судове засідання не з'явився.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку про те, що рішення суду слід скасувати та ухвалити нове з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 06 березня 2013 року між сторонами був укладений кредитний договір № 50007893, відповідно до умов якого позивач отримав кредит в сумі 67768,05 грн., на придбання автомобіля Volkswagen Polo sedan строком на 84 місяців з відсотковою ставкою 9,90 % річних та разової комісії за надання кредиту в розмірі 2,50% від суми кредиту. У кредитному договорі визначено еквівалент суми кредиту у розмірі 8310 дол. США. Умовами договору також передбачено, що всі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься еквіваленту суми кредиту в доларах США, відповідно до статті 1.3 Загальних умов кредитування. Відповідно до п. 1.3.1 Загальних умов кредитування розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти станом на день укладення кредитного договору, у графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування обмінного курсу за безготівковими операціями банку, назву якого зазначено в кредитному договорі до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, при цьому для розрахунку використовується обмінний курс, чинний станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунка з урахуванням передбачених особливостей.
Позитивне або від'ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти за безготівковими операціями, чинного станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунка, та обмінного курсу за безготівковими операціями, чинного станом на робочий день, що передував дню укладання кредитного договору, по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних у графіку погашення кредиту, враховується як коригування суми процентів, що підлягає сплаті відповідно до умов цього кредитного договору.
Якщо в період між датою виставлення рахунка та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний компанією, збільшиться більше, ніж на 2%, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується позичальником.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що наданий кредит є споживчим, відповідно до вимог ч.ч. 1,2,5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» він не повинен включати умови, які є несправедливими. Крім того суд виходив з того, що надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється (ст. 11 Закону «Про захист прав споживачів»). Укладання відповідачем графіку погашення кредиту із відображенням платежів лише в доларах США є незаконним, оскільки кредит було надано в національній валюті України, то і його повернення повинно відбуватися у валюті кредиту. Виходячи з наведеного суд прийшов до висновку, що умови кредитування про визначення грошового еквіваленту суми кредиту в іноземній валюті, визначення платежів за кредитним договором за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, зазначеному в договорі, відповідно до п.1.3, 1.3.1., 1.3.2. Загальних умов кредитування, які є несправедливими, оскільки мають своїм наслідком істотний дисбаланс прав та обов'язків на шкоду споживача.
Висновки суду не відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права, обставинам справи.
Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частина 2 ст. 524 ЦК України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року N 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним.
Як свідчить текст кредитного договору від 06.03.2013 року, укладений між сторонами, та п.1.1 Загальних умов кредитування, позивач отримав від відповідача кредит в українських гривнях. Одночасно сторони встановили еквівалент суми кредиту у іноземній валюті (а.с.12, 13). Договір купівлі-продажу автомобіля від 06.03.2013 року також свідчить про те, що відповідачем 67768,05 грн. було перераховано продавцю за проданий автомобіль (а.с. 11).
Таким чином кредитний договір, Загальні умови кредитування, договір купівлі-продажу автомобіля свідчать про те, що позивач отримав споживчий кредит в українській гривні.
Слід зазначити, що за приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до постанов Верховного Суду України від 04.07.2011 р. у справі N 3-62гс11, від 26.12.2011 року у справі N 3-141гс11, у справі № 910/763/13|3-133гс14 від 07.10.2014 року, у справі №6-79цс14 від 02 липня 2014 року положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
У розумінні ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом
Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Таким чином, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті.
Відтак, коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.
Поряд з цим, слід зазначити, що статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, умовами кредитного договору та загальними умовами кредитування передбачено, що усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США, визначеному вище, відповідно до статті 1.3 Загальних умов кредитування.
Зазначені умови кредитного договору та загальні умови кредитування підписані позичальником без зауважень (а.с. 12-19).
Графіком погашення кредиту передбачені не платежі у гривні, а еквівалент у доларах США, який при сплаті відповідного щомісячного платежу відповідатиме певній сумі у гривні. Даний спосіб розрахунку щомісячного платежу у графіку погашення кредиту відповідає положенням п.1.3.1. Загальних умов кредитування, які є невід'ємною частиною договору.
Статтею 204 ЦК України встановлений принцип правомірності правочину, відповідно до якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підстави для визнання правочину недійсним визначені в ч. 1 ст. 215 ЦК України відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.
Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).
Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів"); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону). Постанова, Верховний Суд|Судова палата у цивільних справах Верховного Суду, від 16.12.2015, № 6-2766цс15, Верховний Суд України. Судова палата у цивільних справах).
У справі, яка переглядається, встановлено, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; сторонами визначена вартість послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням кредитного договору та орієнтовна сукупна вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом, які підписані позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.
Отже, у цій справі суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними договору споживчого кредиту, неправильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
Крім того позивач в порушення вимог ст. 60 ЦПК України не довів за допомогою належних засобів доказування наявності правових підстав, з якими закон пов'язує недійсність договору.
Щодо посилань позивача на те, що відповідач ввів його в оману, слід зазначити таке.
Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Позивач належними та допустимими доказами не довів наявність умислу ввести його в оману відповідачем, тому вказаний довід позову є безпідставним.
Колегія суддів, з урахуванням зазначеного дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення помилково, без додержання норм матеріального та процесуального права, без урахування матеріалів справи, тому відповідно до положень п.,3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, задовольнивши апеляційну скаргу.
Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоград Миколаїв», про визнання кредитного договору частково недійсним відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді: