03 березня 2016 року м. Київ К/800/31753/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
суддів: Мороз Л.Л.,
Горбатюка С.А.,
Шведа Е.Ю.,
розглянула у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма «Сластена» до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Сластена» звернулось з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу № 130 від 20.06.2014 року «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об'єкта до експлуатації».
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2015 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Миколаївській області № 130 від 20.06.2014 року «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об'єкта до експлуатації».
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.12.2011 року Інспекція державного архітектурного контролю Миколаївської області зареєструвала Декларацію про початок виконання будівельних робіт № МК 08311110886 від 14.12.2011 року з реконструкції кондитерського цеха з добудовою прибудов та будівництво господарських будівель та споруд. 20.01.2012 року відповідач також зареєстрував Декларацію № МК 14312010180 про готовність об'єкта до експлуатації.
20 червня 2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області, прийнято наказ № 130 від 20.06.2014 року «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об'єкта до експлуатації».
Відповідно до частини 2 статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038 від 17.02.2011 року у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскаржений наказ мотивований тим, що замовник, ТОВ "Виробничо-комерційна фірма «Сластена», подав недостовірні дані у деклараціях про початок виконання будівельних робіт та про готовість об'єкта до експлуатації, що дає підстави вважати об'єкт самочинним будівництвом, а саме встановлено відсутність належно затвердженого проекту будівництва. До такого висновку відповідач дійшов висновку на підставі даних листа ПП «АБМ» від 24.04.2014 року.
Проте, як встановлено, допитана у якості свідка ОСОБА_3 головний інженер проекту та комерційний директор ПП "АБМ" пояснила, що директор помилково зазначив у листі про відсутність проекту, що робочий проект був виконаний ще у 2011 році.
Також, суди дослідили платіжні доручення від 15.07.2009 року та від 24.01.2012 року по оплаті за послуги з проектування згідно договору від 05.07.2009 року на користь ПП « АБМ», акт виконаних робіт від 25.01.2012 року щодо виготовлення робочого проекту.
З огляду на наведене, доводи відповідача стосовно того, що станом на 2011-2012 роки позивач виконував будівельні роботи без робочого проекту, спростовано.
Що стосується проведення авторського нагляду, то по-перше, у спірному наказі відсутні посилання на те, що підставою його прийняття є відсутність авторського нагляду. Крім того, свідок ОСОБА_3 пояснила, що нею, як головним інженером проекту, здійснювався авторський нагляд. Крім того, суди дослідили журнал проведення авторського нагляду, який свідчить, що такий нагляд здійснювався.
Також, колегія суддів погоджується з висновками судів, що відповідач застосував адміністративно-господарські справи з порушенням встановленого строку.
Так, стаття 238 ГК встановлює, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 ГК, відповідно до частини першої якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Зі змісту цієї статті випливає, що законодавець встановив граничні строки застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання за порушення зазначеними суб'єктами встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Фактично у наведеній статті містяться два строкові обмеження. Одне з них полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після закінчення одного року з дня вчинення порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема, вчинення правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
Другий обмежувальний строк встановлений у цій статті, полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Таким чином, другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій за правопорушення у сфері містобудівної діяльності полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку, що при виявленні факту вчинення суб'єктом господарювання правопорушення у сфері містобудівної діяльності, Інспекція, приймаючи рішення про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, має діяти в межах граничних строків, встановлених частиною першою статті 250 ГК. Закінчення будь-якого із встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.
Скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об'єкта до експлуатації є адміністративно-господарською санкцією, оскільки є заходом організаційно-правового характеру, спрямованим на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, що відповідає визначенню, наведеному у статті 238 ГК.
Оскільки скасування декларацій є адміністративно-господарською санкцією, то такий захід належить застосовувати у межах строків, визначених статтею 250 ГК.
За змістом частини 2 статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», порушенням, за яке передбачено скасування декларації, є факт подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом.
Як встановлено, про вказане порушення Інспекції стало відомо з листа ПП «АБМ» від 24.04.2014 року.
Оскаржений наказ № 130 було видано 20.06.2014 року, тобто з дотриманням шестимісячного строку з моменту виявлення порушення.
Разом з цим, за змістом статті 250 ГК адміністративно-господарська санкція також застосовується не пізніш як через один рік з дня факту порушення.
Оскільки факт подання спірних декларацій мав місце 14.12.2011 року та 20.01.2012 року, то застосування санкцій за подання недостовірних даних у цих деклараціях було можливо не пізніше 15.12.2012 року та 21.01.2013 року відповідно.
Проте, оскаржений наказ № 130 було видано лише 20.06.2014 року, тобто пізніше ніж 15.12.2012 року та 21.01.2013 року відповідно.
Колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо задоволення позовних вимог, оскільки наказ № 130 від 20.06.2014 року є неправомірним.
Касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області відхилити, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2015 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: