ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
18 березня 2016 року № 826/25880/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до третя особаГоловного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація
про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України, у якому просила зобов'язати Головне квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України належно оформити та подати до Солом'янської в м. Києві районної адміністрації клопотання про виключення з числа службових приміщень, квартиру АДРЕСА_1
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з вини відповідача, який безпідставно відмовляє у зверненні до Солом'янської РДА у м. Києві з відповідним клопотанням про виключення спірної квартири з числа службових, обмежуються законні права та інтереси позивача на приватизацію житла.
Позивач та її представник у судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити, оскільки п. 3.5 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями передбачає виключення квартир з числа службових лише для військовослужбовців Збройних Сил України та осіб, звільнених у запас або відставку.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 з 11.11.1996 працювала в домоуправлінні №12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України.
07.02.1997 на підставі рішення РТН №119 Залізничного виконкому районної ради народних депутатів м. Києва позивачу було видано ордер № 14550 на окреме службове приміщення. Даним ордером надано позивачу та членам її сім'ї право на зайняття службової двокімнатної квартири АДРЕСА_1
Судом встановлено, що зазначений вище житловий будинок знаходиться на балансі Будинкоуправління № 12 Київського КЕУ Міністерства оборони України.
Під час прийому у начальника житлово-комунального господарства Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації 23.10.2014 позивача ознайомлено з порядком надання службових жилих приміщень.
ОСОБА_1 надіслала звернення до Міністра оборони України (вх. 33-4677 від 19.08.2015) та до начальника Київського-квартирно-експлуатаційного управління МО України, у яких просила дозволу на зміну статусу службового житла: квартири АДРЕСА_1.
Листами т.в.о. начальника Головного КЕУ Збройних сил України за № 303/4/15/837 від 25.08.2015 і 503/4/15/1034 від 16.10.2015 позивачу повідомлено, що виключення квартири з числа службових, відповідно до Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України №373 від 30.11.2011, передбачено лише для військовослужбовців Збройних сил України та осіб, звільнених у запас або відставку, тому у Міністерстві оборони України немає відповідних підстав для виключення квартири з числа службових.
Позивач не являється військовослужбовцем, однак, вважає, що має право на отримання житлового приміщення, оскільки підпадає під дію ст. 2 Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37 «Про службові жилі приміщення», згідно якої двірник житлово-експлуатаційної організації, адміністративного будинку, будинку-інтернату, школи-інтернату, спецшколи, дитячого будинку, санаторію, будинку (бази) відпочинку, пансіонату, профілакторію, піонерського табору, туристського господарства. Тому, на її думку, відмова Головного КЕУ Збройних сил України про виключення наданого житла із числа службових є неправомірно, що і зумовило звернення з даним позовом до суду.
Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЖК УРСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
З приписів ч. 1 ст. 122 ЖК УРСР убачається, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.
Згідно ст. 2 Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові приміщення, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37, до вказаного переліку категорій працівників включено двірника житлово-експлуатаційної організації, адміністративного будинку, будинку-інтернату, школи-інтернату, спецшколи, дитячого будинку, санаторію, будинку (бази) відпочинку, пансіонату, профілакторію, піонерського табору, туристського господарства.
Відповідно до ст. 123 ЖК УРСР порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими
актами законодавства Української РСР.
До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу.
Згідно п. 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в його використанні, а також у випадках, коли воно виключено з числа жилих в установленому порядку.
У Збройних Силах України питання зняття статусу службового з житлових приміщень регулюється положеннями п. 3.5. Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони від 30.11.2011 № 737.
Відповідно до вимог вищезазначеного пункту Інструкції обов'язковою умовою для виключення квартир з числа службових є перебування військовослужбовців і осіб, звільнених у запас або відставку, на квартирному обліку в ЗС України і відповідність займаного жила нормам законодавства, встановленим для даного населеного пункту, що буде підставою для зняття сім'ї військовослужбовця з квартирного обліку.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідно до вимог вказаної вище Інструкції обов'язковою умовою для виключення квартир з числа службових є перебування військовослужбовців і осіб, звільнених у запас або відставку, на квартирному обліку в ЗС України і відповідність займаного житла нормам законодавства, встановленим для даного населеного пункту, що буде підставою для зняття сім'ї військовослужбовця з квартирного обліку.
Оскільки позивач не є військовослужбовцем чи особою, звільненою у запас або відставку, підстав для виключення зазначеної квартири з числа службових у Міністерства оборони України немає.
Суд зазначає, що оскільки згідно наказу Міністерства оборони України від 30.11.2011 № 737 (із змінами) не передбачено виключення із числа службових квартир, наданих саме працівникам Збройних сил України, то правових підстав для надання клопотання Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних сил України до Солом'янської в м. Києві районної адміністрації щодо виключення з числа службових займаної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 немає, і тому, позовна вимога позивача про зобов'язання відповідача вчинити вказані дії задоволенню не підлягає.
Посилання відповідача на ст. 125 ЖК УРСР, згідно якої без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, суд до уваги не бере, оскільки питання виселення із займаю квартири не є предметом розгляду даної справи.
Таким чином, враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, з'ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.С. Мазур