14 березня 2016 року м. Київ
Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Попович О.В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до кредитної спілки «Полтава і Полтавці» про захист прав споживача, визнання кредитного договору № 57 від 09 квітня 2011 року частково недійсним та зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором,
У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи його тим, що 19 квітня 2011 року він уклав з кредитною спілкою «Полтава і Полтавці» договір № 57 про надання кредиту для споживчих потреб відповідно до умов якого відповідач надав йому у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, платності, цільового характеру використання грошових коштів у сумі 35 000,00 грн, з терміном погашення до 19 серпня 2013 року під 0,16% у день на залишок основної суми кредиту.
Із листа № 2015/04-02 від 26 квітня 2015 року громадської організації ПЦССР «Промінь» йому стало відомо, що в даному кредитному договорі порушені його права споживача фінансових послуг.
Так, він вважає несправедливими умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язання за договором, а підвищення процентної ставки при порушенні строків сплати основної суми кредиту вважає неустойкою, тобто заходом впливу до недобросовісних контрагентів.
Тому пункт 9.1 розділу 9 «Відповідальність сторін» кредитного договору щодо встановлення відповідальності позичальника за порушення строків сплати основної суми кредиту, та/або процентів, вказаної в п.1.1 договору до моменту повного погашення простроченої заборгованості, що передбачає нарахування пені на весь залишок основної суми кредиту, а не на її прострочену частину він вважає таким, що не відповідає законодавству України, несправедливим, таким, що порушує принцип добросовісності та призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на його шкоду.
У зв'язку з викладеними обставинами, позивач просив визнати вказаний пункт договору недійсним та здійснити перерахунок заборгованості.
Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від
17 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2015 року, у задоволенні позову
ОСОБА_2 відмовлено.
У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, скаржник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідно до частини 2 статті 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Ознайомившись із змістом касаційної скарги та судовими рішеннями, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.
Згідно ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до вимог ч. 1 т. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Судами встановлено, що кредитний договір укладений між сторонами, підписаний позивачем 19 квітня 2011 року. З позовними вимогами про визнання кредитного договору частково недійсним позивач звернувся до суду через чотири роки після його укладення - 27 квітня 2015 року.
Посилання ОСОБА_2 на те, що він дізнався про порушення свого права лише з листа від 26 квітня 2015 року не заслуговують на увагу, оскільки позивач підписав кредитний договір 19 квітня 2011 року, тому саме з моменту його підписання він був ознайомлений з його умовами.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій.
Судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням матеріального права.
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Керуючись ст. п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до кредитної спілки «Полтава і Полтавці» про захист прав споживача, визнання кредитного договору № 57 від 09 квітня 2011 року частково недійсним та зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали повернути скаржнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Попович