У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 березня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: Черненко В.А., Журавель В.І., Штелик С.П., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГАЗ», третя особа - Антимонопольний комітет України про тлумачення змісту попереднього договору за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 2 листопада 2015 року, встановила: У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 07 грудня 2011 року між нею та ОСОБА_5 укладено попередній договір, за умовами якого сторони зобов'язалися в майбутньому на умовах і в порядку, визначених цим Договором укласти і належним чином нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1. Вказувала, що відповідно до п.1.4 Договору житловий будинок мав бути споруджений та введений в експлуатацію у строк не пізніше ніж 31 грудня 2012 року. В той же час введення в експлуатацію було прострочено на 1 рік 6 місяців. Зазначала, що до теперішнього часу договір купівлі-продажу не укладено з причин не однакового розуміння сторонами правочину його змісту. Вважала, що відповідачі, підмінюючи поняття, намагаються позбавити її разом з родиною житла. У зв'язку з наведеним позивач з метою захисту своїх порушених прав звернулася до суду з вимогами щодо тлумачення змісту попереднього договору від 07 грудня 2011 року. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 02 листопада 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, в яких закріплюються їхні права та обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Результат аналізу наведених норм дає підстави для висновку про те, що актами цивільного законодавства України надано право сторонам договору самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань про виконання умов договору, зокрема встановлювати порядок здійснення остаточного розрахунку у разі зміни площі предмета купівлі-продажу. Згідно з частинами 1, 2, 3 ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. За змістом вказаної статті тлумачення змісту правочину можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що спору між сторонами попереднього договору щодо його змісту не існує, поняття та слова у договорі використанні звичайні для даних договорів. Натомість усі доводи позивачки стосуються виключно порядку виконання сторонами його умов та порушень, які з точки зору позивача, допускає при цьому відповідач, і не стосується не однозначності тлумачення сторонами договору його змісту. Крім того, звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач не зазначила, які конкретно положення попереднього договору є не зрозумілими сторонам та потребують тлумачення. Ураховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила: Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 2 листопада 2015 року, залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: В.А. Черненко В.І. Журавель С.П. Штелик
й