іменем україни
16 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Закропивного О.В., Хопти С.Ф.,
ЧерненкоВ.А., Штелик С.П.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 4 листопада 2015 року,
У січні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 6 листопада 2006 року між банком та
ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 12 тис. доларів США на термін до 9 листопада 2010 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
Банк зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме - надав кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Відповідач не виконав своїх зобов'язань та не повернув кредит, відсотки, комісію, а також інші витрати відповідно до умов договору, внаслідок чого виникла заборгованість станом на 16 жовтня 2014 року у розмірі 65 097 доларів США 62 центи.
Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі
65 097 доларів США 62 центи, що еквівалентно 843 014 грн 18 коп.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 4 листопада 2015 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що банк звернувся до суду за захистом порушеного права із пропуском строку позовної давності.
Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду. При цьому послався також на те, що сторонами у справі було визначено кінцевий термін повернення коштів за укладеним ними кредитним договором - 9 листопада 2010 року, а ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду про стягнення заборгованості 14 січня 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявив відповідач.
Проте погодитись з такими висновками апеляційного суду не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом встановлено, що 6 листопада 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 12 тис. доларів США на термін до 9 листопада 2010 року. ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, станом
на 16 жовтня 2014 року утворилась заборгованістьу розмірі
65 097 доларів США 62 центи, що еквівалентно 843 014 грн 18 коп.
Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошовікошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
У ст. 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Договором передбачено, що за прострочення повернення кредитних ресурсів чи/та сплати відсотків позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення. Пеня нараховується у разі порушення позичальником строків передбачених договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитними ресурсами.
У відповідності до ч. 1 та 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Отже, з відповідача на користь банку підлягають стягненню штрафні санкції, передбачені договором за неналежне виконання його умов, зокрема: прострочена заборгованість за процентами, прострочена заборгованість по комісії, пеня за несвоєчасне погашення процентів, пеня за несвоєчасне погашення кредиту, пеня за несвоєчасне погашення комісії.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-1206 цс 15 від 23 вересня 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України).
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, банк посилався на те, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 5 травня 2011 року, яке ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2012 року залишено без змін, стягнуто частково заборгованість за указаним кредитним договором зОСОБА_3, таким чином перебіг позовної давності переривався ухваленням рішення, що набрало законної сили 22 березня 2012 року, а з даним позовом банк звернувся 14 січня 2015 року, тому, на думку позивача, банк не пропустив строк позовної давності.
У порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України апеляційний суд зазначене не врахував, доводів сторін як на підтвердження, так і заперечення позову не перевірив, не визначився із тим, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню, не навів мотивів відхилення доводів позивача щодо переривання перебігу строку позовної давності та про дію спірного договору до повного його виконання.
Отже, висновки апеляційного суду про обґрунтованість відмови районним судом у задоволенні позовних вимог за пропуском строку позовної давності, який апеляційним судом обчислений з 9 листопада 2010 року без урахування зазначених судовим рішень та без належної оцінки доводів позивача щодо переривання перебігу строку позовної давності, є передчасними, й такими, що ґрунтується на припущеннях, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України є неприпустимим.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, щов силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 4 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: О.В. Закропивний
С.Ф.Хопта
В.А.Черненко
С.П.Штелик