24 лютого 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючогоКузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Карпенко С.О., Мостової Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Державного підприємства «Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання» про поновлення на роботі, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2015 року,
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_6 посилався на те, що він є директором Малого державного підприємства «Ромгал» (далі - МДП «Ромгал»), але з невідомих йому причин не має права підпису банківських документів очолюваної ним юридичної особи, що свідчить про звільнення його з роботи чи переведення на іншу посаду, просив поновити його на посаді директора структурного підрозділу Державного підприємства «Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання» - МДП «Ромгал».
На обґрунтування вимог позивач посилався на те, що 17 квітня 2014 року йому, як директору МДП «Ромгал», у банківській установі стало відомо про те, що керівництвом Державного підприємства «Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання» проведено зміни в картці із зразками підписів та відтиском печатки МДП «Ромгал», що свідчить про його звільнення чи переведення із займаної посади.
Проте державним підприємством «Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання» його не попереджали про звільнення чи переведення на іншу посаду, а з'ясувати будь-які відомості щодо цього на цьому державному підприємстві він не може з незалежних від нього причин.
На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_6 просив витребувати у Державного підприємства «Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання» наказ про звільнення чи переведення на іншу роботу (а. с. 8).
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2015 року, у позові відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_7 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_6, завіреної у травні 2014 року старшим інспектором з кадрів МДП «Ромгал», із 10 вересня 1997 року він працює на посаді директора МДП «Ромгал» (а. с. 3-6).
Відповідно до довідки про заробітну плату ОСОБА_6 від 27 березня 2015 року останньому до березня 2015 року нараховувалась заробітна плата.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами юридичного факту звільнення з роботи чи переведення на іншу посаду, а лист банківської установи, на який посилався позивач у позовній заяві, вказує на відсутність у банку інформації про трудові конфлікти позивача.
Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
При цьому, враховуючи норми ст. ст. 27, 31 ЦПК України, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.
Відповідно до п. п. 3, 5, 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_6 посилався на те, що він є директором МДП «Ромгал», але з невідомих йому причин не має права підпису банківських документів очолюваної ним юридичної особи, що свідчить про звільнення його з роботи чи переведення на іншу посаду.
Підстави та порядок переведення працівника на іншу роботу визначено ст. ст. 32-34 КЗпП України.
Підстави припинення трудового договору з працівником визначено у ст. 36 КЗпП України.
Покладаючи в основу свого рішення висновок про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами юридичного факту звільнення з роботи чи переведення на іншу посаду, суд першої інстанції не врахував, що правові підстави для поновлення на роботі у зв'язку з припиненням трудового договору з працівником та правові підстави для поновлення на роботі у зв'язку з переведенням працівника на іншу роботу за своєю правовою природою є самостійними підставами позову для поновлення на роботі та є взаємовиключними.
Внаслідок чого суд першої інстанції в порушення положень ст. ст. 3, 10, 11, 119, 121 ЦПК України не з'ясував у позивача: предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги, обставини, які мають значення для справи, та факти, що підлягають встановленню) і докази на підтвердження зазначених фактів, зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав).
Разом з тим суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали (ч. 1 ст. 121 цього Кодексу).
Встановивши, що наявні підстави залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції в порушення положень ст. ст. 3, 10, 11, 119, 121 ЦПК України не врахував, що наслідком недодержання позивачем при поданні позовної заяви вимог, викладених у ст. ст. 119 і 120 ЦПК України, є залишення заяви без руху, та не може бути підставою для відмови у задоволенні позову по суті.
Таким чином, судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції.
Наведені порушення судами норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 119, 121, 179, 304 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, за таких обставин оскаржувані рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В.О. Кузнєцов Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова С.О. Карпенко Г.І. Мостова