іменем україни
16 березня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Мартинюка В.І.,
суддів: Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г.,
ЗавгородньоїІ.М., Попович О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Черкаської міської ради, ОСОБА_4, третя
особа - управління Держземагенства у Черкаській області, про визнання рішення міської ради частково недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 29 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 23 липня 2015 року,
У березні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Черкаської міської ради, ОСОБА_4 про визнання рішення міської ради частково недійсним.
Позовні вимоги мотивувала тим, що вони з відповідачем ОСОБА_4 є співвласниками жилого будинку АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці площею 1 000 кв. м. Порядок користування вказаною земельною ділянкою погоджено й установлено мировою угодою, що затверджена ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкас від 1 вересня 2010 року, проте рішенням Черкаської міської ради № 4-364 від 20 грудня 2013 року ОСОБА_4 передано у власність частину земельну ділянку більшою площею та не тієї конфігурації ніж визначено мировою угодою, чим порушені її права на користування спірною земельною ділянкою.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 23 липня 2015 року, у задоволенні позову
ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 29 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 23 липня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із безпідставності позовних вимог, оскільки відхилення від визначеного мировою угодою розміру земельної ділянки відповідача є незначним і не порушує права позивача.
Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.
Судом установлено, що ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкас від 1 вересня 2010 року затверджено мирову угоду у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування жилим будинком та земельною ділянкою, згідно з якою визначено частки сторін у праві власності на будинок АДРЕСА_1, які становлять 47/100 у ОСОБА_4 та 53/100 у
ОСОБА_3 Також сторонами погоджено порядок користування земельною ділянкою, що закріплена за вказаним будинком відповідно до
рішення Черкаської міської ради від 6 жовтня 1955 року № 714 відповідно до
плану поділу ділянки, виготовленого товариством з обмеженою відповідальністю «Геоземпроект», й ОСОБА_4 виділена земельна ділянка площею 461 кв. м, а ОСОБА_3 - площею 520 кв. м, у спільному користуванні залишено земельну ділянку площею 19 кв. м.
Рішенням Черкаської міської ради від 20 грудня 2013 року № 4-364 ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0463 га, у тому числі: площею 0,0160 га, площею 0,0303 га для будівництва і обслуговування жилого будинку та земельну ділянку площею 0,0013 га у спільну часткову власність із ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування жилого будинку, із визначенням часток, що становить ОСОБА_4 - 47/100 часток та ОСОБА_3 - 53/100 часток.
Висновком судової земельно-технічної експертизи від 29 квітня
2015 встановлено, що розмір та конфігурація земельної ділянки
ОСОБА_4, що зазначені у витягах Державного земельного кадастру, не відповідають розмірам та конфігурації, що визначені у плані розподілу земельної ділянки, затвердженому мировою угодою від 1 вересня 2010 року, розміри земельної ділянки зазначених у витягах Державного земельного кадастру не відповідають часткам у праві приватної власності на будинок із надвірними спорудами, належних ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше їм надані у користування; г) прийняття спадщини; д) виділення в натурі ( на місцевості) належної їм земельної частки ( паю).
За правилами ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Частиною 3 ст. 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності, що є вільними від користування.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами
встановлено ст. 118 ЗК України, згідно з якою громадянин, зацікавлений у
приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходження земельної ділянки.
Згідно з ч. 5 ст. 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 7, 8 ст. 118 ЗК України підставою відмови у наданні дозволу відповідною місцевою державною адміністрацією на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування бажаного об'єкта приватизації вимогам законів або прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Отже, громадяни можуть порушувати питання про приватизацію земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні або є вільними та не перебувають у користуванні іншої особи.
Проте, як убачається з матеріалів справи й цим обґрунтовувала позовні вимоги ОСОБА_3, виділена у власність ОСОБА_4 земельна ділянка перевищує визначений мировою угодою від 1 вересня 2010 року, якою встановлено частки сторін у жилому будинку та земельній ділянці, на якій він розташований, розмір такої ділянки та не відповідає встановленій цією мировою угодою конфігурації.
Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Аналіз змісту норм ст. 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні
правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового
регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
При цьому при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України необхідно виходити із того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 лютого 2015 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 6-2цс15.
Частиною 4 ст. 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на порушення вимог ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули, доводів та заперечень сторін належним чином не перевірили, не врахували того, що при виділенні відповідачу ОСОБА_4 спірної земельної ділянки не було враховано вимог затвердженої ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкас від 1 вересня 2010 року мирової угоди щодо розміру часток сторін у жилому будинку й, відповідно, земельній ділянці, на якій розташовано будинок, з урахуванням доводів позивача не дослідили питання недотримання конфігурації такої земельної ділянки, унаслідок чого дійшли передчасного висновку щодо не порушення прав ОСОБА_3 через незначне відхилення від встановленого мировою угодою розміру виділеної ОСОБА_4 земельної ділянки.
Отже, у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суди не сприяли всебічному й повному з'ясуванню обставин справи. Висновки суду на порушення вимог закону ґрунтуються на припущеннях.
Ураховуючи те, що суди першої й апеляційної інстанцій належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин, не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 29 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 23 липня
2015 року скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_3 до Черкаської міської ради, ОСОБА_4, третя особа - управління Держземагенства у Черкаській області, про визнання рішення міської ради частково недійсним передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.І. Мартинюк
Судді: О.І. Євтушенко
І.М. Завгородня
Ю.Г. Іваненко
О.В. Попович