"15" березня 2016 р.Справа № 916/4554/15
За позовом: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Іллічівського морського порту);
До відповідача: Державного підприємства "Іллічівський морський торгівельний порт"
про стягнення
Суддя Рога Н.В.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1 - згідно довіреності від 16.12.2015р.
Від відповідача: ОСОБА_2 - згідно довіреності №81 від 31.12.2015р.
ОСОБА_3 - згідно довіреності №43 від 16.02.2016р.
В засіданні брали участь:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: ОСОБА_3 - згідно довіреності №43 від 16.02.2016р.
Суть спору: Позивач, Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Іллічівської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (далі - ДП“АМПУ” в особі Іллічівської філії ДП “АМПУ”), звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торгівельний порт" (далі - ДП " ІМТП") про внесення змін до п. 3.2 Договору на постачання теплової енергії №60-0 від 07.03.2014р., виклавши його у наступній редакції: "Ціна за 1 Гкал теплової енергії складає 1 700 грн. 65 коп. з ПДВ, у тому числі: виробництво - 1 499 грн. 10 коп. з ПДВ, транспортування - 178 грн. 33 коп. з ПДВ, постачання - 23 грн. 22 коп. з ПДВ. Ціна 1 Гкал теплової енергії може змінюватися у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі". Крім того, позивач просить суд встановити, що внесені зміни регламентують взаємовідносини між сторонами, що виникли з 01.12.2014р., та стягнути з Державного підприємства "Іллічівський морський торгівельний порт" 956 324 грн. 25 коп. заборгованості.
Представники позивача позовні вимоги підтримують, наполягають на задоволенні позову.
Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін , суд встановив:
07 березня 2014 року між ДП“АМПУ” в особі Іллічівської філії ДП “АМПУ” (Постачальник) та ДП " ІМТП" (Покупець) було укладено Договір на постачання теплової енергії №60-0, згідно п. 1.1 якого сторони домовились, що Постачальник бере на себе зобов'язання виробити та поставити Покупцю, в термін з 01.03.2014р. по 31.12.2014р. через свої теплові мережі теплову енергію, а Покупець зобовязується сплатити Постачальнику за отриману теплову енергію.
Згідно п. 3.2 Договору ціна за 1 Гкал теплоенергії складає 1 338 грн. 56 коп. з ПДВ, в т.ч.: виробництво - 1 100 грн. 26 коп. з ПДВ, передача - 238 грн. 30 коп. з ПДВ. Ціна 1 Гкал теплової енергії може змінюватися, у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що ціна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.
Позивач зазначає, що 01.12.2014р. набрала чинності Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про встановлення граничного рівня ціни на природний газ для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання" від 28.11.2014р. №426, якою з 01.12.2014р. збільшено граничний рівень ціни на природний газ, що реалізується промисловим споживачем та іншими суб'єктами господарювання на рівні 5 900 грн. за 100 м. куб. з 01.12.2014р. В зв'язку із збільшенням ціни на природний газ, що реалізується промисловим споживачем та іншими суб'єктами господарювання, що безпосередньо впливає на збільшення собівартості виготовлення теплової енергії, позивачем було збільшено вартість 1 Гкал до 1 417 грн. 21 коп. (без ПДВ).
У відповідності до умов договору, позивач листом від 05.11.2014р. повідомив відповідача про збільшення вартості 1 Гкал, однак відповіді від відповідача не надійшло.
10 грудня 2014 року відповідачу було направлено лист №837/15-06.4-17, відповідно до якого йому було запропоновано привести умови Договору на постачання теплової енергії №60-0 від 07.03.2014р. у відповідність з обставинами, які змінилися, шляхом укладання додаткової угоди до договору, якою передбачено збільшення вартості 1 Гкал. При цьому, враховуючи те, що відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює держане регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про встановлення граничного рівня ціни на природний газ для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання" тариф збільшується з 01.12.2014р., позивач, у відповідності до положень ст. 631 Цивільного кодексу України, запропонував відповідачу врегулювати взаємовідносини сторін за цією угодою саме з 01.12.2014р., проте відповідач зі свого боку угоду не підписав.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобовязується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобовязується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечувати безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Крім того, позивач зазначає, що відповідно до ст. 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
В зв'язку з викладеним позивач вважає, що в даному випадку наявні правові підстави для внесення змін до Договору на постачання теплової енергії №60-0 від 07.03.2014р. в зв'язку з істотною зміною обставин.
За приписами ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" (із змінами та доповненнями) тариф (ціна) та теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових. Відповідно до ч. 5 та ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" тепло транспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його теплової енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі, споживач зобов'язаний щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до положень ст. 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
За таких обставин, на думку позивача, правомірно вважати, що у нього виникло право вимагати внесення змін у п. 3.2 Договору на постачання теплової енергії №60-0 від 07.03.2014р. шляхом викладення його у наступній редакції: "Ціна за 1 Гкал теплової енергії складає 1 700 грн. 65 коп. з ПДВ, у тому числі: виробництво - 1 499 грн. 10 коп. з ПДВ, транспортування - 178 грн. 33 коп. з ПДВ, постачання - 23 грн. 22 коп. з ПДВ. Ціна 1 Гкал теплової енергії може змінюватися у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".
При цьому, враховуючи, що ціна на газ змінилась з 01.12.2014р. у відповідності до положень ст. 631 Цивільного кодексу України, позивач просить суд встановити, що внесені зміни регламентують взаємовідносини між сторонами з 01.12.2014р.
Крім того, як вказує позивач, для оплати вартості теплопостачання у грудні 2014р. ДП "ІМТП" було виставлено рахунок за новим тарифом на загальну суму 4 491 656 грн. 23 коп., проте ДП "ІМТП" було сплачено вказаний рахунок в сумі 3 535 331 грн. 98 коп., в зв'язку із чим у ДП "ІМТП" перед ДП“АМПУ” в особі Іллічівської філії ДП “АМПУ” виникла заборгованість у розмірі 956 324 грн. 25 коп.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивач обґрунтовує свою позицію лише локальними нормативно - правовими актами, а саме: наказами начальника Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", які в даній справі не є підтверджуючими доказами.
Відповідач вважає, що оскільки, відповідно до ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" передбачено загальні засади формування тарифів на теплову енергію. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
Відповідач зауважив, що позивач обґрунтовує свої вимоги також Постановою Національної комісії, що здійснює держане регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про встановлення граничного рівня ціни на природний газ для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання" від 28.11.2014р. №426, якою з 01.12.2014р. збільшено граничний рівень ціни на природний газ, що реалізується промисловими споживачами та іншими суб'єктами господарювання на рівні 5 900 грн. за 1000 м. куб., але зазначена Постанова не включає обов'язку позивача затверджувати тарифи на постачання теплової енергії у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Також, в обґрунтування своїх заперечень відповідач пояснює, що відповідно до статуту ДП "ІМТП" та Господарського кодексу України, ДП "ІМТП" є державним унітарним транспортним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, що засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України. ДП "ІМТП" здійснює закупівлі відповідно до вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель". Договір на постачання теплової енергії №60-0 від 07.03.2014р. укладено за процедурою закупівлі в одного учасника у відповідності до ст. 12 Закону України "Про здійснення державних закупівель".
Відповідно до ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі; узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг); зміни ціни у зв'язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок; зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу інфляції, зміни курсу іноземної валюти або показників Platts у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни залежно від зміни такого курсу або таких показників, зміни біржових котирувань, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю; зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.
В заданому випадку позивач здійснив зміну ціни за одиницю товару, збільшивши до 27% (до 30.11.2014р. - 1 338 грн. 20 коп. з ПДВ за 1Гкал, з 01.12.2014р. -1 700 грн. 65 коп. з ПДВ за 1 Гкал), замість 10% як передбачено Законом України "Про здійснення державних закупівель".
А тому, на думку відповідача, внесення змін до п. 3.2 вищезазначеного Договору шляхом зміни ціни на одиницю товару, застосувавши ст. 652 Цивільного кодексу України, з правової точки зору, є неможливим, оскільки призведе не до грубого порушення норм Закону України "Про здійснення державних закупівель".
З урахуванням вище викладеного, на думку відповідача, підстави для задоволення позовної заяви відсутні.
Розглянувши матеріали справи, на підставі чинного законодавства, суд доходить до такого висновку :
Частиною 3 ст. 18 Закону України “Про морські порти України” встановлено, що власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.
Як зазначено у Статуті, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" є державним комерційним підприємством, зареєстрованим відповідно до чинного законодавства України, та відповідно до п. 1.4 Статуту у своїй діяльності Підприємство керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Уповноваженого органу управління, нормативно - правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, а також цим Статутом.
Згідно п. 3.8 Статуту Підприємство має право в порядку, встановленому законодавством України та цим Статутом, укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки, бути відповідачем та позивачем у суді відповідно до законодавства України.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Як вбачається з матеріалів справи, 07 березня 2014 року між ДП“АМПУ” в особі Іллічівської філії ДП “АМПУ” (Постачальник) та ДП " ІМТП" (Покупець) було укладено Договір на постачання теплової енергії №60-0, згідно п. 1.1 якого сторони домовились, що Постачальник бере на себе зобов'язання виробити та поставити Покупцю, в термін з 01.03.2014р. по 31.12.2014р. через свої теплові мережі теплову енергію, а Покупець зобовязується сплатити Постачальнику за отриману теплову енергію.
Згідно п. 10.1 Договору даний Договір набуває чинності від дня його підписання уповноваженими особами Сторін, але регламентує взаємовідносини між Сторонами з 01.03.2014р. у відповідності до ст.631 Цивільного кодексу України, та діє до 31.12.2014р., а частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань, передбачених даним Догоровом.
З матеріалів справи вбачається, що спірний Договір без будь-яких зауважень підписано повноважними представниками сторін, а також завірено печатками сторін.
Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Враховуючи зазначену норму законодавства, а також умови спірного договору, суд приходить до висновку, що оскільки дія Договору на постачання теплової енергії №60-0 від 07.03.2014р. припинена з 31.12.2014р., то вимоги позивача про внесення змін до п. 3.2 вказаного Договору є такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, суд звертає увагу на той факт, що Договір №60-0 від 07.03.2014р., відповідно до вимог чинного законодавства, як правочин, є правомірним, оскільки на даний час його недійсність прямо не встановлена законом і не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами, в тому числі і в частині терміну його дії.
Аналізуючи вимогу позивач в частині встановлення, що внесені зміни регламентують взаємовідносини між сторонами, що виникли з 01.12.2014р., суд вважає, що така вимога не може бути задоволена судом, оскільки судом відмовлено в задоволенні позовної вимоги в частині внесення змін до Договору №60-0 від 07.03.2014р.
Згідно п. 3.2 Договору №60-0 від 07.03.2014р., сторони домовилися, що ціна за 1Гкал теплоенергії складає 1 338 грн. 56 коп. з ПДВ, в т. ч.:виробництво - 1 100 грн. 26 коп. з ПДВ, передача - 238 грн. 30 коп. з ПДВ.
Відповідно до рахунку № Пр/32 072 від 31.12.2014р. Позивачем було розраховано відповідачу вартість наданих послуг, а саме за ціною 1 417 грн. 21 коп. за 1 Гкал, та відповідно нараховано суму до сплати у розмірі 4 491 656 грн. 28 коп.
Згідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
За таких обставин враховуючи, ст. 639 Цивільного кодексу України, згідно якої договір є обов'язковим для виконання сторонами, визначені в Договорі тарифи та ціни є також обов'язковими, і на даний час відсутні правові підстави вважати, що у ДП "ІМТП" наявна заборгованість у розмірі 956 324 грн. 25 коп.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання . Згідно ст.16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, позовна заява Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Іллічівського морського порту) є необґрунтованою, не підтверджена матеріалами справи у зв'язку з чим не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 21 березня 2016 р.
Суддя Н.В. Рога