ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"15" березня 2016 р. № 809/3657/13-a
15 год. 35 хв. м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - Гундяка В.Д.,
при секретарі Хомі О.В.,
за участю представника позивача Борсука Д.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
27.11.2013 року Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - Фонд) звернулося з адміністративним позовом до ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені. Позовні вимоги мотивувало тим, що відповідач протиправно ухиляється від сплати заборгованості по адміністративно-господарських санкціях та пені.
Постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015 року, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, скасовані ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.01.2016 року, а справу направлено на новий розгляд.
У судовому засіданні під час нового розгляду представник позивача позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що ОСОБА_2, в порушення статей 19, 20 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'', не виконав нормативу по працевлаштуванню 1 інваліда та в строк до 16 квітня 2013 року самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві, що становить 6 250,00 грн. Зазначив, що крім того за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, у відповідності до частини 2 статті 20 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'', відповідачу нарахована пеня в розмірі 281,25 грн. Просив позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився повторно, хоча в обох випадках був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не подав, причини неявки суду не повідомив. Наданим правом на подання заперечення проти позову не скористався.
Враховуючи наявність в матеріалах справи достатньої кількості доказів, необхідних для вирішення справи по суті, згідно положень ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України суд визнав можливим розглянути дану адміністративну справу на підставі наявних у ній доказів за відсутності відповідача.
Вислухавши представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах адміністративної справи письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних мотивів.
Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зареєстрований 22.03.1996 року як фізична особа-підприємець, що підтверджується копіями свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця НОМЕР_1, витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 14.05.2012 року (а.с.11-13, 20). Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вид економічної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення (КВЕД 49.31).
Крім того, відповідач, як роботодавець зареєстрований в Івано-Франківському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.
Спеціальним законом з питань соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантує їм рівні можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами є ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 1 ст. 18 вищевказаного Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Відтак, ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не встановлено правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
Разом з тим, ч. 3 вказаної статті чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Порядок подання звітності про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, а також форми цієї звітності затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики від 19 грудня 2005 року № 420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків за наявності вакансій.
Як вбачається з аналізу даної норми виникнення у суб'єкта господарювання обов'язку подати відповідну інформацію законодавець пов'язує виключно з наявністю вакансії.
Відповідно до поданих позивачем копій звіту ОСОБА_2 про зайнятість населення і працевлаштування інвалідів за 2012 рік, форми № 10-Пі, листа Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 6770/11 від 01.11.2013 року, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 10 осіб. Таким чином, згідно вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 особа. Як видно зі Звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 0 осіб (а.с. 7). Тобто працевлаштування інваліда відповідачем в 2012 році не відбулося.
Проте судом встановлено, що відповідно до вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України відповідачем було виділено та створено одне робоче місце для працевлаштування інваліда ІІ-ІІІ групи на посаду водія автобуса, що відповідає кількості робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів згідно норматива. Відповідна інформація про наявність вакантної посади для працевлаштування 1 інваліда була подана до державної служби зайнятості, що підтверджується дослідженою в судовому засіданні копією звіту про наявність вакансій форми №3-ПН (а.с. 22).
Окрім того, як вбачається з наявної в матеріалах справи та дослідженої судом в якості письмового доказу копії листа Тисменицького районного центру зайнятості за №289-05/30-16 від 02.03.2016 року, наданої представником позивача, вакансія занесена на підставі поданого ОСОБА_2 у 2012 році звіту форми 3-ПН, була відкрита до 02.01.2013 року (а.с. 94).
В той же час судом встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у своєму мікроавтобусі розміщувалися оголошення про наявність вакантної посади водія категорії D для інвалідів ІІ та ІІІ групи. Даний факт підтверджується копіями фотознімків та не заперечувався представником позивача в судовому засіданні (а.с. 21).
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 9 липня 2013 року, 19 листопада 2013 року та 28 січня 2014 року (справи № № 21-200а13, 21-397а13, 21-476а13).
Нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, обов'язок їх працевлаштування під час їх звернення чи направлення, подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за наявності вакансій, а не щомісячно.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем належним чином вжиті необхідні заходи, спрямовані на забезпечення прав інвалідів на працевлаштування згідно Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а підстави для застосування санкції, передбаченої ст.19 Закону у спірних правовідносинах відсутні.
З огляду на вищевикладене позовні вимоги до задоволення не підлягають.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
в задоволенні позову відмовити.
Згідно ст.254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення встановлених строків подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги, якщо таку заяву чи скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Гундяк В.Д.
Постанова складена в повному обсязі 21.03.2016 року.