Справа № 739/77/16-к Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/795/268/2016
Категорія - кримінальні Доповідач ОСОБА_2
21 березня 2016 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріли за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 26 січня 2016 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання засудженого про зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання -
За участю учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 26 січня 2016 року було відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання.
Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції вказав на те, що закріплені у статті 72 КК України правила розповсюджуються лише на осіб, яким призначено строковий вид покарання. Довічне позбавлення волі до переліку таких (строкових) покарань не відноситься.
Не погоджуючись із ухваленим судовим рішення засуджений ОСОБА_8 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Новгород-Сіверського районного суду від 26 січня 2016 року скасувати, як не законну та не обґрунтовану, ухвалити нову увалу, якою зарахувати строк його попереднього ув'язнення з 05 грудня 2010 року по 01 вересня 2011 року у термін призначеного до відбуття покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Доводи своєї апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Закон України «Про зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» не передбачає жодних обмежень для застосування його положень до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Наголошує на тому, що роз'яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, на які послався суд у своєму рішенні, не є законодавчим актом, а носять лише рекомендований характер, тому суд не повинен був враховувати їх як Закон. Зазначає про те, що сама стаття 72 КК України не містить жодних обмежень для її застосування щодо окремих видів покарань.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який вважав апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, проте зазначив про порушення судом першої інстанції права засудженого на захист , що призвело до ухвалення не законного рішення , а тому просив по скасування ухвали суду з призначення нового судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі засудженого, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
З огляду на положення п. 4 ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов'язковою.
Так, згідно з п. с) ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.
Відповідно до вимог ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.
Засуджений, згідно з ч. 3 ст. 43 КПК України користується правами обвинуваченого, передбаченими статтею 42 цього Кодексу, в обсязі, необхідному для його захисту на відповідній стадії судового провадження.
Обвинувачений, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 42 КПК України наділений правом мати захисника, який би брав участь у проведенні процесуальних дій, та на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом. Що регулює надання безоплатної правової допомоги.
Як передбачено ч. 1 ст. 49 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд, зобов'язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні, зокрема, у випадках, якщо відповідно до вимог статті 52 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника, або підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об'єктивних причин не може залучити його самостійно.
У таких випадках, відповідно до частини другої цієї статті, суд постановляє ухвалу, якою доручає відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної вторинної правової допомоги, призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені в ухвалі час і місце для участі у кримінальному провадженні.
Згідно зі ст. 52 КПК України участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів.
Реалізація положень кримінального процесуального закону про обов'язкову участь у кримінальному провадженні захисника, а також щодо права обвинуваченого на безоплатну правову допомогу за рахунок держави, є необхідною для здійснення захисту особи і на передбачених законом стадіях кримінального провадження після набрання вироком законної сили.
Враховуючи викладене, в силу частини 3 статті 43 КПК України, відповідні положення поширюються і на засудженого, в тому числі під час вирішення питань, пов'язаних із виконанням вироку.
При розгляді судом клопотання про вирішення таких питань у судове засідання відповідно до ч. 4 ст. 539 КПК України викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Розгляд клопотання згідно з частиною 3 цієї статті здійснюється суддею за правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу.
Проте, наведених вимог суд першої інстанції не дотримався.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_8 вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області 16 червня 2011 року був визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 185 КК України з призначенням покарання у виді довічного позбавлення волі. Злочин, за який ОСОБА_8 засуджений, відповідно до ст. 12 КК України віднесено до особливо тяжких, а тому участь захисника у відповідному кримінальному провадженні в силу ст. 52 КПК України є обов'язковою.
Однак, всупереч вимогам ст.ст. 49, 324, 539 КПК України, фактичної участі захисника в розгляді клопотання судом забезпечено не було, заходів для прибуття адвоката в судове засідання не вжито та здійснено судове провадження за відсутності захисника, участь якого, відповідно до вимог закону, є обов'язковою.
Наведена обставина, що призвела до порушення права засудженого на захист, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та безумовною підставою для скасування судового рішення.
Окрім іншого, вказуючи в ухвалі, що закріплені у статті 72 КК України правила розповсюджуються лише на осіб, яким призначено строковий вид покарання, а довічне позбавлення волі до переліку таких (строкових) покарань не відноситься, суд припустився істотного порушення вимог закону та фактично позбавив особу права на вирішення питання про зарахування строку попереднього ув'язнення в строк призначеного покарання.
Так, відповідно до частини третьої Положення «Про порядок здійснення помилування», затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223/2015 засуджений ОСОБА_8 відноситься до кола осіб, які мають право звернутись з клопотанням про помилування.
При цьому, частиною другою статті 4 цього Положення визначено, що у випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання.
Отже, доводи засудженого ОСОБА_8 про те, що суд безпідставно відмовив йому у задоволенні клопотання заслуговують на увагу та є цілковито обґрунтованими, оскільки врахування строку попереднього ув'язнення в строк призначеного покарання може на певний строк скоротити засудженому строк для звернення з клопотанням про помилування.
Суд першої інстанції не врахував вищевказаних вимог Закону, фактично не досліджував викладені у клопотанні засудженого доводи та взагалі не досліджував матеріали особової справи щодо ОСОБА_8 , а тому колегія суддів позбавлена можливості вирішити питання щодо зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання, відповідно до змін, внесених у статтю 72 КК України.
З огляду на викладені порушення, допущені судом першої інстанції під час судового розгляду, на підставі пункту першого частини першої статті 415 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду і призначає новий судовий розгляд у суді першої інстанції, в зв'язку з встановленням порушень, передбачених пунктом 4 частини другої статті 412 цього Кодексу.
Під час нового розгляду суду необхідно усунути порушення. Вказані в цій ухвалі, розглянути клопотання ОСОБА_8 з дотриманням вимог кримінального процесуального і кримінального закону та прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення, виклавши його у процесуальному документі, який би відповідав вимогам закону.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 412, 415, 418, 419, 537-539, 376 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_8 задовольнити частково.
Ухвалу Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 26 січня 2016 року, якою у клопотанні засудженого ОСОБА_9 про зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання відмовлено, - скасувати, а матеріали судового провадження направити на новий судовий розгляд в той же суд, але в іншому складі суддів.
Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12