Справа № 308/957/16-а
02.03.2016 м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Світлик О.М., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання нарахувати та виплатити грошову допомогу при призначенні пенсії,
ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області про визнання бездіяльності відповідача щодо невиплати грошової допомоги при призначенні пенсії за віком, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно протиправною, а також зобов'язання нарахувати та виплатити грошову допомогу при призначенні пенсії у розмірі 17029,50 грн.
Звернення з позовом мотивує тим, що враховуючи їй нарахування у 2015 році пенсії за віком у розмірі 1702,95 грн., а також вважаючи у неї наявність медичного стажу для застосування п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вона звернулася до управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області із відповідною заявою про нарахування та виплату грошової допомоги на підставі вказаних положень законодавства. У відповідь на вказане звернення від 04.01.2016 року №02/А-162 управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області повідомило, що посада інструктора з лікувальної фізкультури не передбачена Довідником кваліфікаційних професій працівників, у зв'язку з чим відсутні підстави для виплати допомоги як працівнику охорони здоров'я. Вказану бездіяльність позивач вважає протиправною з огляду на наступне.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. е ст. 55 вищенаведеного закону працівники охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців мають право на пенсію за вислугу років.
Стаж за період до 01.01.2004 р. обчислюється відповідно до порядку, встановленого раніше.
При визначенні права на пенсію за вислугу років стаж як до, так і після 01.01.2004 pоку обчислюється відповідно до норм Закону від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за даними трудової книжки, а у разі необхідності - уточнюючих довідок.
Умовою для призначення пенсії за вислугу років є наявність спеціального стажу роботи на посадах та в закладах не менше 25 років (Постанова Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років»).
Для визначення права на зарахування до спеціального стажу певного періоду роботи необхідно, щоб особа працювала в закладах і на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років. У разі якщо із записів трудової книжки неможливо зробити такий висновок, до управління Пенсійного фонду додатково подається уточнююча довідка закладу (установи). Також при вирішенні цього питання можуть бути розглянуті інші документи (положення про заклад, структуру, штатні розписи, акредитаційний сертифікат тощо).
Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених зазначеним переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 pоку, яка давала право на пенсію за вислугу років, відповідно до раніше діючого законодавства зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
При визначенні права на призначення пенсії за вислугу років органи Пенсійного фонду України, крім вищезазначених нормативно-правових актів, керуються нормами інших законів, постанов Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, відомств, наприклад наказом Міністерства охорони здоров'я України № 195 від 25 грудня 1992 року «Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю», наказом Міністерства охорони здоров'я України №385 від 28.10.2002 року «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я».
Позивач зазначає, що згідно з відомостями трудової книжки БТ-1 №0985887 її з 03.08.1976 року зараховано медсестрою інфекційного відділення, а звільнено з даної посади 24.11.1980 року (записи №2, №3 трудової книжки).
У відповідності до запису 6 та 7 трудової книжки серії БТ-І №0985887 з 04.08.1982 року по 01.06.1990 року позивач працювала на посаді старшої медсестри дитячого садочку-ясел №10 м. Ужгорода: призначена на посаду згідно з наказом міськвно №527-к від 04.08.1982 року та звільнена на підставі наказу міськвно №333 к від 31.05.1990 року.
З 03.06.1990 року позивач працює на посаді інструктора лікувальної фізкультури.
Відтак, стверджує про наявність трудового стажу середнього медичного персоналу більше 30 років, а саме, спеціального стажу працівника охорони здоров'я.
Вказує, що здобута позивачем середня медична освіта стверджується Дипломом медучилища з відзнакою Ю №853551, який підтверджує закінчення у 1976 році повного курсу по спеціальності «Медична сестра» Міжгірського медичного училища, а вища кваліфікаційна категорія засвідчує, що позивач атестувалася як середній медичний персонал.
Зокрема, проходження курсу підвищення кваліфікації на базі обласного лікарсько-фізкультурного диспансера по лікувальній фізкультурі та масажу підтверджується посвідченням №01, виданим головним лікарем обласного лікарсько-фізкультурного диспансера ОСОБА_2.
Також підвищення кваліфікації за курсами удосконалення у 1994 році підтверджує Свідоцтво №1178 про проходження курсів підвищення кваліфікації до диплому №Ю-853551; у 1999 році по циклу удосконалення «Медсестри по масажу», у 2003 році по циклу удосконалення «Медсестри по масажу та ЛФК», у 2008 році по циклу удосконалення «Медсестри по масажу, ЛФК» - Свідоцтво №4535-10725, 4963 про проходження підвищення кваліфікації до диплому №Ю 853551; у 2012 році по циклу удосконалення «Лікувальна фізкультура» - Свідоцтво б/н про проходження підвищення кваліфікації до диплому №Ю 853551.
Зазначає, що розділом ІІІ (Посади середнього медичного персоналу), пунктом 5, стовпчик 5 таблиці наказу МОЗ України № 195 від 25 грудня 1992 року «Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю» (Посади середнього медичного персоналу) - підтверджує, що описані в ньому посади, в тому числі і інструктор лікувальної фізкультури, являються саме середнім медперсоналом, враховуючи наявність у позивача диплому медучилища зі спеціальності «Сестринська справа».
Пунктом 17 розділу ІІ Фахівці з базовою та неповною вищою медичною освітою та технічні працівники наказу МОЗ України №33 від 23.02.2000 року «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я» передбачено посаду інструктора ЛФК: медичних сестер (інструкторів) з лікувальної фізкультури, водночас, Класифікатор професій ДК 003:2010 передбачає спеціальність лише «інструктор з фізкультури», але Примітка 2 (прикінцева) передбачає, що назви професій можуть бути розширені за потребою користувача термінами та словами, які уточнюють місце роботи, виконувані роботи, сферу діяльності за умови дотримання лаконічності викладення, якщо інше не передбачено у КП чи відповідних законодавчо-правових актах, відтак, наказ МОЗ України №33 від 23.02.2000 року «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я» передбачає відомче розширення назви професії і нормує посаду середнього медичного персоналу - інструктора ЛФК.
Крім того, позивач вказує, що її право на отримання пенсії за вислугу років підтверджує Перелік посад і закладів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04 листопада 1993 року № 909, оскільки згідно з розділом 2 «Охорона здоров'я» право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).
В абзаці 2 розділу «Вступ» Довідника кваліфікаційних професій працівників випуску 78 «Охорона здоров'я», затвердженого наказом МОЗ України 29.03.2002 року № 117, яким посада інструктора з лікувальної фізкультури не передбачена, зазначено, що при зарахуванні на посади лікарів, провізорів, середнього медичного і фармацевтичного персоналу слід ураховувати положення чинних нормативно-правових актів Міністерства охорони здоров'я, тобто слід враховувати вищеназваний наказ Міністерства охорони здоров'я від 25 грудня 1992 року № 195 «Про затвердження переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю».
Крім того, усіма спільними наказами Міністерства праці і соціальної політики та Міністерства охорони здоров'я з оплати праці, в тому числі наказом від 05 жовтня 2005 року № 308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення», посади інструкторів в тому числі з лікувальної фізкультури значаться серед фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою, які раніше іменувалися «середній медичний персонал».
З наказу Міністерства охорони здоров'я від 29 березня 2011 року № 176 «Про затвердження примірних посадових інструкцій та кваліфікаційних характеристик з метою поліпшення лікарсько-фізкультурної служби України» вбачається, що пунктом 1.3. даного наказу затверджено примірну посадову інструкцію сестри медичної (інструктора) з лікувальної фізкультури. В абзаці 2 пункту 1 цієї примірної посадової інструкції, затвердженої Міністерством охорони здоров'я України, зазначено, що на посаду інструктора з лікувальної фізкультури, крім фахівців, що мають освіту за напрямком «Медицина», можуть призначатися фахівці, які мають вищу фізкультурну освіту. Ці фахівці вважаються такими, що мають спеціальну підготовку з лікувальної фізкультури.
Питання належності відповідної посади інструктора ЛФК до середнього медичного персоналу регулюються, окрім відомчої переписки, ще й нормативно-правовими актами Міністерства охорони здоров'я України. Так, відповідно до пункту 3 Положення про атестацію середніх медичних працівників, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23.10.1991 року № 146, починаючи з 01.01.1992 року атестації підлягали середні медичні працівники всіх спеціальностей, що одержали підготовку в середніх спеціальних учбових закладах або мають незакінчену вищу освіту і в установленому порядку допущені до медичної діяльності на посадах, які вони обіймають, зі стажем роботи по атестованій спеціальності не менше 5 років.
Наголошує, що саме згідно з номенклатурою спеціальностей середніх медичних працівників, затвердженою зазначеним відомчим наказом, спеціальність медичної сестри (інструктора) з лікувальної фізкультури була внесена до даного переліку тільки з 19.01.2004 року. шляхом внесення до нього відповідних змін. Отже, тільки після цієї дати працівники, що займали посади інструктора ЛФК підлягали обов'язковій черговій атестації (переатестації) для присвоєння кваліфікаційної категорії.
Вказує, що серед закладів, у яких позивач працювала та працює на посаді інструктора ЛФК, значаться:
- Обласний лікарсько-фізкультурний диспансер;
- Центр спортивної медицини, санології та фізичної реабілітації Ужгородської обласної клінічної лікарні;
- диспансерне відділення спортивної медицини, санології та фізичної реабілітації Ужгородської обласної клінічної лікарні;
- Закарпатський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер;
є належними акредитованими закладами охорони здоров'я.
Крім того, згідно з п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
При цьому, просить розглянути справу у порядку скороченого провадження.
Представником за довіреністю управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області від 19.06.2015 року №7763/08 ОСОБА_3 26 лютого 2016 року подано до суду заперечення від 25.02.2016 року №2038/08 проти адміністративного позову ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити певні дії. Свої заперечення обґрунтовує неможливістю зарахування до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій, як працівнику охорони здоров'я ОСОБА_1 перебування на посаді інструктора з лікувальної фізкультури, оскільки така не передбачена Галузевим випуском 78 «Охорона здоров'я» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29.03.2002 року. При цьому просить врахувати суд вказані заперечення, та відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки такі не відповідають вимогам законодавства України у галузі пенсійного забезпечення та Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Справу розглянуто судом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України в порядку скороченого провадження. Суд, дослідивши матеріали справи, констатує наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 у 1973 році вступила до Міжгірського медичного училища, закінчивши у 1976 році повний курс по спеціальності «медична сестра» та рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 03 липня 1976 року ОСОБА_4 присвоєно кваліфікацію «медична сестра», що підтверджується копією диплому з відзнакою серії Ю№853551 від 05 липня 1976 року.
Як вбачається із записів трудової книжки ОСОБА_1 серії БТ-1 №0985887 03.08.1976 року її зараховано на посаду медсестри інфекційного відділення Ужгородської міської лікарні згідно з наказом від 30.07.1976 року за №165, з якої звільнено за власним бажанням 24.11.1980 року.
З урахуванням пільг по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах, визначених ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», робота в інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі, відтак, стаж роботи на вищенаведеній посаді склав - 8 років 7 місяців 14 днів.
Із записів 6, 7 трудової книжки судом встановлено стаж перебування позивача на посаді старшої медсестри Дитячого садка - ясел №10 м. Ужгорода з 04.08.1982 року по 01.06.1990 року - 7 років 9 місяців 29 днів.
Судом встановлено, що з 03.06.1990 року позивача прийнято на посаду інструктора ЛФК Обласного лікувально-фізкультурного диспансера переводом.
Станом на день зайняття позивачем посади інструктора ЛФК діяв наказ Міністерства охорони здоров'я СРСР від 10.11.1986 року № 1480 «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників охорони здоров'я та соціального забезпечення та інших документів з оплати праці працівників охорони здоров'я та соціального забезпечення», розділом 6 додатку №1 «Інструкція про порядок обчислення заробітної плати працівників охорони здоров'я та соціального забезпечення» якого регламентувалися розміри і порядок визначення посадових окладів середнього медичного персоналу, в тому числі й інструктора лікувальної фізкультури (п. 6.1.4.).
Згідно із записами у трудовій книжці 8-12 судом встановлено наявність безперервного трудового стажу у наступних закладах охорони здоров'я: Обласному лікарсько-фізкультурному диспансері; Центрі спортивної медицини, санології та фізичної реабілітації Ужгородської обласної клінічної лікарні; диспансерному відділенні спортивної медицини, санології та фізичної реабілітації Ужгородської обласної клінічної лікарні; Закарпатському обласному лікарсько-фізкультурному диспансері на посаді інструктора ЛФК (інструктора лікувальної фізкультури) станом на 30.09.2015 року (досягнення 57-річного віку та права на пенсію за віком), що складає 25 років 3 місяці 28 днів.
У зв'язку з наявністю умов для призначення пенсії за віком, регламентованих ст. 26 Закону України «Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», досягненням ОСОБА_5 30.09.2015 року 57 років, позивачу нараховано у 2015 році пенсію за віком у розмірі 1702,95 грн., що не оспорено у письмових запереченнях відповідачем.
Листом від 04.01.2016 року №02/А-162 управлінням Пенсійного фонду України в місті Ужгороді Закарпатської області заявнику було відмовлено у виплаті грошової допомоги як працівнику охорони здоров'я за відсутності підстав для врахування до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років періоду роботи на посаді інструктора з лікувальної фізкультури.
Дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії слід визнати протиправними з таких підстав.
За положеннями ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, при цьому, ст. 22 Конституції України регламентовано, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин), особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Зокрема, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку (п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Пунктом 2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191 (далі-Порядок), до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років». За період роботи до 1992 року діяв Перелік установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений наказом Міністерства соціального забезпечення УРСР від 31 грудня 1959 року №135.
Відповідно до пункту 5 Порядку грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Згідно з п. 6 вказаного Порядку для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно зі статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» станом на день її призначення, а виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати (п.7 Порядку).
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» від 24.12.1993 № 3808-XII визначено право проводити фізкультурно-оздоровчу діяльність, фізкультурно-спортивну реабілітацію надається фахівцям, які мають спеціальну освіту та відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень.
Згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23.10.1991 року № 146 «Про атестацію середніх медичних працівників» з 1 січня 1992 року в дію введено Положення про атестацію середніх медичних працівників, номенклатуру спеціальностей середніх медичних працівників, за п. 24 якої посада «Медична сестра (інструктор) з лікувальної фізкультури» віднесена до середнього медичного персоналу та, відповідно, зараховується до медичного стажу.
Проходження атестації інструкторами з лікувальної фізкультури як молодшими спеціалістами з медичною освітою, якими у розумінні п. 1.3. Положення про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23.11.2007 року № 742, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2007 р. за №1368/14635, є в тому числі особи, що не мають відповідної освіти, але допущені Міністерством охорони здоров'я України або МОЗ СРСР до роботи на посадах молодших спеціалістів з медичною освітою (середніх медичних працівників), також передбачено пунктом 4.10. вказаного Положення.
Згідно з п. 1 Примірного положення про лікарсько-фізкультурний диспансер (центр спортивної медицини), затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27.10.2008 року № 614, лікарсько-фізкультурний диспансер (центр спортивної медицини) є лікувально-профілактичним закладом, а у відповідності до Положення про лікарсько-фізкультурний диспансер (центр спортивної медицини), затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України 17.06.2014 року № 401, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 липня 2014 року за № 747/25524, лікарсько-фізкультурний диспансер (центр спортивної медицини) є закладом охорони здоров'я державної та комунальної форм власності.
У пункті 1 Примірної посадової інструкції медичної сестри (інструктора) з лікувальної фізкультури, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27.10.2008 року №614 «Про подальший розвиток та удосконалення лікарсько-фізкультурної служби в Україні», зазначено, що на посаду медичної сестри (інструктора) з лікувальної фізкультури призначаються фахівці, які мають неповну вищу освіту (молодший спеціаліст) або базову вищу освіту (бакалавр) за напрямком підготовки «Медицина», спеціальністю «Сестринська справа», «Лікувальна справа» або «Акушерська справа», спеціалізацію за фахом «Лікувальна фізкультура». Для медичної сестри (інструктора) з лікувальної фізкультури, що має стаж роботи за фахом, обов'язкове підвищення або підтвердження кваліфікації через періодичну атестацію на відповідність вимогам кваліфікаційних категорій або вимогам до спеціальності.
Позивачем підтверджено належними та допустимими доказами проходження атестації за результатами підвищення кваліфікації на базі обласного лікарсько-фізкультурного диспансера по лікувальній фізкультурі та масажу - посвідчення №01, видане головним лікарем обласного лікарсько-фізкультурного диспансера ОСОБА_2; за курсами удосконалення у 1994 році - свідоцтво №1178 про проходження курсів підвищення кваліфікації до диплому №Ю-853551; у 1999 році по циклу удосконалення «Медсестри по масажу», у 2003 році по циклу удосконалення «Медсестри по масажу та ЛФК», у 2008 році по циклу удосконалення «Медсестри по масажу, ЛФК» - свідоцтво №4535-10725, 4963 про проходження підвищення кваліфікації до диплому №Ю 853551; у 2012 році по циклу удосконалення «Лікувальна фізкультура» - свідоцтво б/н про проходження підвищення кваліфікації до диплому №Ю 853551.
Відповідно до розділу 3 додатку А Класифікатора професій ДК 003:2010 (на заміну ДК 003:2005) «Фахівці» із змінами, затвердженими наказами Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 16 серпня 2012 року №923, від 18 листопада 2014 року №1361, що діяв станом на дату набуття позивачем права на призначення пенсії за віком, серед медичних асистентів (код 3221) передбачено як фахівця з фізичної реабілітації за кодом 3226, так і сестру медичну з лікувальної медицини за кодом 3231. До вказаного розділу класифікатора належать професії, яким відповідає кваліфікація за дипломом чи іншим відповідним документом, зокрема, молодшого спеціаліста, що узгоджується із освітою, здобутою позивачем.
Згідно з приміткою 2 додатку В Класифікатора професій ДК 003:2010 назви професій можуть бути розширені за потребою користувача термінами та словами, які уточнюють місце роботи, виконувані роботи, сферу діяльності за умови дотримання лаконічності викладення, якщо інше не передбачено у КП чи відповідних законодавчо-правових актах.
Професія медичної сестри з лікувальної фізкультури за кодом 3231 також передбачалася Національним класифікатором України, класифікатором професій ДК 003:2005, прийнятим згідно з наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики 26.12.2005 N 375, чинним від 01.04.2006 року.
Згідно з наведеними класифікаторами допускається визначення спорідненої (однотипної) професійної назви роботи, яка може застосовуватися окремо в межах даної класифікаційної групи, наприклад, ювелір (ювелір-модельєр), кінооператор (фотооператор) бортовий, молодша медична сестра (санітарка-прибиральниця, санітарка-буфетниця та ін.), моторист (машиніст).
Крім того, за положеннями пункту 1.3. Класифікатора професій ДК 003:2005 професійні робіт, які наведені у цьому класифікаторі, рекомендовано застосовувати під час утворення нових назв професій та посад у зв'язку з розвитком нових видів економічної діяльності та технологій.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що посада інструктора з лікувальної фізкультури відноситься до посад працівників охорони здоров'я, позивач має достатній спеціальний стаж (42 роки) для призначення пенсії за вислугою років, та, відповідно, має право на нарахування і виплату грошової допомоги на підставі п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1191.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 11.09.1997 р. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Отже, будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Конвенційне поняття «майно» являє собою «існуюче майно» або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності.
Відтак, суд дійшов до переконання, що бездіяльністю відповідача порушені права позивача, в тому числі у контексті принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.
Зокрема, в справі «ОСОБА_6 Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995, серія А, № 332, с.21, п.31; пункт 21 рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України»).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення від 02.03.2005 в справі «Maltazan and Others v. Germany»). Водночас згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в тому числі стосовно законних очікувань щодо ефективного здійснення свого «права власності», а саме у виплаті щомісячного довічного грошового утримання відповідного розміру, підлягає застосуванню для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо призначення, нарахування й виплати зазначеного утримання в майбутньому як складової частини власності позивача.
На підставі вище викладеного, суд вважає неправомірною відмову відповідача в зарахуванні позивачу до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи на посаді інструктора з лікувальної фізкультури, а порушені права позивача підлягають захисту шляхом задоволення даного адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Відтак, на користь позивача слід стягнути з Державного бюджету України 1102,41,20 грн. сплаченого судового збору при поданні адміністративного позову до суду.
Керуючись п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про пенсійне забезпечення», ст.ст. 14, 94, 98, 158, 160-163, 183-2 КАС України, ст. 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області щодо невиплати грошової допомоги при призначенні пенсії за віком, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошову допомогу при призначенні пенсії за віком, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення, у розмірі 17029,50 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1102,41,20 грн.
Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови.
Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.
У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.
Суддя О.М. Світлик