Справа № 761/38612/14-ц
Провадження №2/761/399/2016
іменем України
16 березня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Піхур О.В.
при секретарі: Кияшко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк», третя особа : ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, -
У грудні 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач 1), Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» (далі - відповідач 2), третя особа: ОСОБА_3 (далі - третя особа) про стягнення грошових коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 11.12.2002 року по 28.09.2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі. 28.09.2011 року шлюб між позивачем та відповідачем 1 було розірвано. Під час перебування у шлюбі, позивач уклала з ВАТ «Електрон Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк») кредитний договір № KF49799 від 06.06.2008 року на суму 70000,00 доларів США строком на 12 років та 12,5% річних за користування кредитом. Грошові кошти, отримані за вказаним кредитом, були витрачені на погашення раніше оформленого кредиту за договором № KF30504 від 20.09.2006 року. Зазначений кредит було оформлено з метою придбання земельної ділянки площею 470 кв.м., що знаходиться на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, в садовому товаристві «Машинобудівник» та на придбання садового будинку АДРЕСА_2 що знаходиться на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, тобто в інтересах сім'ї. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.04.2012 року у справі № 2-1042/2012, в рамках поділу спільного майна подружжя, за відповідачем 1 було визнано право власності на ? частину будинку АДРЕСА_2 та ? частину земельної ділянки площею 470 кв.м., розташованої на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області в садовому товаристві «Машинобудівник». Після припинення шлюбних відносин, позивач самостійно виплачувала споживчий кредит за кредитним договором № KF49799 від 06.06.2008 року. Станом на 22 грудня 2014 року позивачем погашена заборгованість за договором у розмірі 361845,61 грн.. 19.11.2014 року позивач письмово звернулася до відповідача 2 із заявою щодо розподілу кредитних зобов'язань за кредитним договором № KF49799 від 06.06.2008 року між нею та відповідачем 1 у рівних частках. Проте, відповідач 2 не надав відповіді і не вчинив жодних дій щодо розподілу кредитних зобов'язань за вказаним кредитним договором.
Тому, позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача 1 ? суми грошових коштів у розмірі 551159,89 грн., які сплачені позивачем за кредитним договором № KF49799 від 06.06.2008 року, що був отриманий під час перебування в шлюбі для задоволення потреб сім'ї; визнати відповідача 1 співборжником за кредитним договором № KF49799 від 06.06.2008 року; зобов'язати відповідача 2 розподілити кредитні зобов'язання за кредитним договором № KF49799 від 06.06.2008 року між нею та відповідачем 1 у рівних частках та стягнути судові витрати.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Відповідач 1 та представник відповідача 1 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. До матеріалів справи долучено заяву про застосування строків позовної давності.
Представник відповідача 2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні.
Третя особа в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на позовну заяву не подав.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача 1, представника відповідача 1 та представника відповідача 2, повно та всебічно дослідивши надані по справі докази, дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що 11.12.2002 року між позивачем та відповідачем 1 було укладено шлюб.
З матеріалів справи вбачається, що 06 червня 2008 року між відповідачем 2 та позивачем було укладено кредитний договір № KF49799, відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти в сумі 70000,00 доларів США строком на 12 років. Згідно п. 1.3 договору, процент за користування кредитом встановлюється в розмірі 12,5% річних. Відповідно до п. 2.1 договору, виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором може забезпечуватися іпотекою квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та порукою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (а.с.12-14, 1 том).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
06 червня 2008 року між відповідачем 2, позивачем та відповідачем 1 було укладено договір поруки № PO 94312, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором солідарно із боржни в повному обсязі за своєчасне виконання боржником його зобов'язань за кредитним договором № KF49799 від 06 червня 2008 року (а.с.1, 2 том).
06 червня 2008 року між відповідачем 2, позивачем та третьою особою було укладено договір поруки № 94313, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором солідарно із боржни в повному обсязі за своєчасне виконання боржником його зобов'язань за кредитним договором № KF49799 від 06 червня 2008 року (а.с.2, 2 том).
Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28 вересня 2011 року шлюб між позивачем та відповідачем 1 розірвано (а.с.9).
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.04.2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя було задоволено та визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину будинку АДРЕСА_2 та ? частину земельної ділянки площею 470 кв.м., розташованої на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області в садовому товаристві «Машинобудівник» і визнано за ОСОБА_5 право власності на ? частину будинку АДРЕСА_2 та ? частину земельної ділянки площею 470 кв.м., розташованої на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області в садовому товаристві «Машинобудівник» (а.с.11, 1 том).
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України).
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Як вбачається із тексту рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.04.2012 року, при поділі спільного майна подружя не вирішувалося питання стосовно боргів подружжя та правовідносин за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
З матеріалів справи вбачається, що представником відповідача 1 було подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначено, що останнім днем, коли позивач повинна була звернутися є 28.09.2014 року, але позивач звернулася до суду 22.12.2014 року, тобто після спливу строку позовної давності.
Враховуючи те, що 28 вересня 2011 року шлюб між позивачем та відповідачем 1 було розірвано, тобто з моменту розірвання шлюбу у позивача виникло право звернутися до суду за захистом свого цивільного права та інтересу, та звертаючи увагу на те, що при вирішенні спору про поділ майна не вирішувалося питання стосовно боргів подружжя та правовідносин за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, а також враховуючи те, що позивач з даним позовом звернулася до суду 23.12.2014 року, а ч. 1 ст. 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 пропущено строки позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 Сімейного кодексу України, позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).
Даючи юридичну оцінку поясненням, доказам наявним у матеріалах справи та те, що позивачем пропущено строки позовної давності для звернення до суду з даним позовом, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі.
Куруючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 179, 208, 209, 212-218, 294 ЦПК України; ст.ст. 256, 257, 261, 267, 553, 1054 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 70, 72 Сімейного кодексу України, Постанова Пленуму Верховного суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк», третя особа : ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя