ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
15 березня 2016 року 08:35 справа №826/25306/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фадо Груп"
доДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фадо Груп" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Фадо Груп") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Подільському районі), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 травня 2015 року №0002472204 та №0002462204.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2015 року відкрито провадження у справі №826/25306/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 08 лютого 2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечили; за спільним клопотанням сторін на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі від 29 травня 2015 року №0002472204 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України ТОВ "Фадо Груп" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 4 471 563,00 грн., в тому числі за основним платежем - 3 577 250,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 894 313,00 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі від 29 травня 2015 року №0002462204 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ "Фадо Груп" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4 968 211,00 грн., у тому числі за основним платежем - 3 974 569,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 993 642,00 грн.
Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 08 травня 2015 року №2045/26-56-22-04-09/38670651 "Про результати проведення позапланової документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Фадо Груп" (код за ЄДРПОУ 38670651) з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Сігмус Тех Солюшнс", ТОВ "Авто-Кар-Тех", ТОВ "Тонернойлрейл", ТОВ "Венден", ТОВ "Техкрамб", ТОВ "Укргарант Проект", ТОВ "Пан-Текст" за період з 01.01.2014 по 30.09.2014" (далі по тексту - акт перевірки).
В акті перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185 та пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток за 2014 рік та податку на додану вартість за січень-вересень 2014 року.
Вказані в акті перевірки порушення мотивовані неправомірним включенням до складу витрат вартості товарів (робіт, послуг) по взаємовідносинам із ТОВ "Сігмус Тех Солюшнс", ТОВ "Авто-Кар-Тех", ТОВ "Тонернойлрейл", ТОВ "Венден", ТОВ "Техкрамб", ТОВ "Укргарант Проект", ТОВ "Пан-Текст", та безпідставним включенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість, у зв'язку із наступним: позивачем не надано до перевірки по відносинам із вказаними контрагентами інших документів, а саме: сертифікати якості товарів та їх походження, вантажно-митні декларації (оскільки товар імпортний), договорів, укладених між підприємствами, документів, що підтверджують факт взаєморозрахунків між підприємствами, документів, що підтверджують факт транспортування товару; стани вказаних підприємств в базі даних контролюючого органу такі як "8 - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням", "65", а за даними актів про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Тонернойлрейл", ТОВ "Венден" та ТОВ "Сігмус Тех Солюшнс" не підтверджено реальність господарських операцій. Крім того, в акті перевірки зазначено, що вказані контрагенти не являються імпортерами та не імпортували поставлену продукцію, а відповідно до податкової звітності у цих підприємств практично відсутні основні фонди та засоби, тому відповідачу не зрозуміло, які дані підприємства могли виконувати замовлення ТОВ "Фадо Груп".
Тобто, фактично висновки актів перевірок ґрунтуються на необхідності підтвердження походження товару по ланцюгу постачання.
Позивач вважає протиправними податкові повідомлення-рішення, оскільки господарські операції підтверджені первинними документами та податковими накладними, а ТОВ "Фадо Груп" дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту.
Відповідач у письмовому запереченні проти позову повністю підтримав висновки актів перевірки.
Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.
Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ТОВ "Алсет" з його контрагентами - ТОВ "Сігмус Тех Солюшнс", ТОВ "Авто-Кар-Тех", ТОВ "Тонернойлрейл", ТОВ "Венден", ТОВ "Техкрамб", ТОВ "Укргарант Проект", ТОВ "Пан-Текст"; мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.
На підставі наявних у справі доказів суд встановив, що ТОВ "Фадо Груп", як покупець, уклало із ТОВ "Сігмус Тех Солюшнс", ТОВ "Авто-Кар-Тех", ТОВ "Тонернойлрейл", ТОВ "Венден", ТОВ "Техкрамб", ТОВ "Укргарант Проект", ТОВ "Пан-Текст", які виступають постачальниками, укладено договори поставки від 09 січня 2014 року №3, від 12 серпня 2014 року №48, від 03 квітня 2014 року №114, від 15 травня 2014 року №25, від 02 червня 2014 року №26, від 17 липня 2014 року №71 та від 18 вересня 2014 року №95, відповідно.
За умовами вказаних договорів постачальники зобов'язались поставити позивачу товар згідно специфікацій та видаткових накладних на умовах EXW - склад постачальника згідно правил Інкотермс.
Відповідно до специфікацій, рахунків-фактур та видаткових накладних протягом січня-вересня 2014 року постачальники поставили ТОВ "Фадо Груп" сантехніку та комплектуючі до неї марки FADO та виписали податкові накладні на загальну суму 22 532 890,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 3 755 481,70 грн.
Перевезення товару здійснювалось автомобільним транспортом на замовлення ТОВ "Фадо Груп", пункт розвантаження - АДРЕСА_1, що підтверджується наявними у справі копіями відповідних товарно-транспортних накладних.
Згідно з наявними у справі виписками банку за поставлені товари позивач перерахував на рахунки постачальників грошові кошти.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.
Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд встановив, що установив, що первинні документи, складені у межах спірних правовідносин (акти приймання виконаних будівельних робіт), відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Позивач вказує, що всі необхідні документи по взаємовідносинам із ТОВ "Сігмус Тех Солюшнс", ТОВ "Авто-Кар-Тех", ТОВ "Тонернойлрейл", ТОВ "Венден", ТОВ "Техкрамб", ТОВ "Укргарант Проект" та ТОВ "Пан-Текст" надавались до перевірки, однак, не були прийняти до уваги інспектором, який проводив перевірку.
Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Частина четверта статті 70 Кодексу адміністративного судочинства визначає, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Разом з тим, відповідач, на якого в силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок доказування, не надав суду жодного доказу, який би підтверджував не надання позивачем під час перевірки будь-яких документів або відсутність таких документів.
Посилання відповідача про ненадання позивачем до перевірки сертифікатів якості товарів та їх походження, вантажно-митних декларацій є помилковими, оскільки такі документи не вважаються первинними документами, а покупець не має обов'язку доводити походження придбаного товару.
Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем робіт з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Суд встановив, що основним видом діяльності ТОВ "Фадо Груп" є оптова торгівля залізним виробами, водопровідним та опалювальним устаткуванням і приладдям до нього, сантехнічними виробами. Для здійснення основного виду діяльності позивач орендує у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 нежитлове складське приміщення площею 230 м2 за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 08 січня 2014 року №3/14.
Зібрані у справі докази підтверджують, що придбані у ТОВ "Сігмус Тех Солюшнс", ТОВ "Авто-Кар-Тех", ТОВ "Тонернойлрейл", ТОВ "Венден", ТОВ "Техкрамб", ТОВ "Укргарант Проект" та ТОВ "Пан-Текст" "Індустрія води", ТОВ "Тепло Група" сантехнічні вироби у подальшому реалізовані третім особам, серед яких ТОВ "Епіцентр К", ПрАТ "Нова Лінія", ПП "Трансбуд 2007",ТОВ "Тепло-Макс", ТОВ "Тріотрейд", на підтвердження чого позивач надав суду копії відповідних господарських договорів поставки видаткових накладних.
Співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження фактичного надання робіт вказує, що ТОВ "Фадо Груп" здійснювало витрати на придбання у ТОВ "Сігмус Тех Солюшнс", ТОВ "Авто-Кар-Тех", ТОВ "Тонернойлрейл", ТОВ "Венден", ТОВ "Техкрамб", ТОВ "Укргарант Проект" та ТОВ "Пан-Текст" товарів для провадження своєї господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.
Посилання відповідача на стани контрагентів базі даних контролюючого органу та акти про неможливість проведення зустрічної звірки є безпідставними, так як право покупця на формування витрат не ставиться в залежність від ймовірних порушень постачальниками вимог податкового законодавства та присвоєння їм будь-яких станів у базах даних контролюючого органу.
За таких підстав, суд вважає, що позивач правомірно формував витрати за перевірений період по взаємовідносинам з ТОВ "Сігмус Тех Солюшнс", ТОВ "Авто-Кар-Тех", ТОВ "Тонернойлрейл", ТОВ "Венден", ТОВ "Техкрамб", ТОВ "Укргарант Проект" та ТОВ "Пан-Текст".
При вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ "Сігмус Тех Солюшнс", ТОВ "Авто-Кар-Тех", ТОВ "Тонернойлрейл", ТОВ "Венден", ТОВ "Техкрамб", ТОВ "Укргарант Проект" та ТОВ "Пан-Текст" були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також придбання робіт з метою провадження господарської діяльності, висновки актів перевірки про порушення Податкового кодексу України у цій частині є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування - протиправним.
Оцінюючи правомірність висновків акта перевірки про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум податку по відносинах із постачальниками, суд керується наступним.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.
Судом встановлено вище, що придбання позивачем у ТОВ "Сігмус Тех Солюшнс", ТОВ "Авто-Кар-Тех", ТОВ "Тонернойлрейл", ТОВ "Венден", ТОВ "Техкрамб", ТОВ "Укргарант Проект" та ТОВ "Пан-Текст" товарів безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Сігмус Тех Солюшнс", ТОВ "Авто-Кар-Тех", ТОВ "Тонернойлрейл", ТОВ "Венден", ТОВ "Техкрамб", ТОВ "Укргарант Проект" та ТОВ "Пан-Текст", були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Порушень з приводу реєстрації податкових накладних, виписаних підприємствами-постачальниками, у Єдиному реєстрі податкових накладних в акті перевірки не встановлено.
Крім того, відповідно до приписів статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява №803/02),"Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.
Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.
Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.
Враховуючи викладене, на думку суду, позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по відносинам із ТОВ "Сігмус Тех Солюшнс", ТОВ "Авто-Кар-Тех", ТОВ "Тонернойлрейл", ТОВ "Венден", ТОВ "Техкрамб", ТОВ "Укргарант Проект" та ТОВ "Пан-Текст", тому висновки актів перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, а збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість - протиправним.
Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі від 29 травня 2015 року №0002472204 та №0002462204 є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Подільському районі не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій, прийняття спірних наказу та податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Фадо Груп" підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фадо Груп" задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 29 травня 2015 року №0002472204 та №0002462204.
3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фадо Груп" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 141 596,61 грн. (сто сорок одна тисяча п'ятсот дев'яносто шість гривень шістдесят одна копійка) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Кузьменко