Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"29" лютого 2016 р. Справа № 911/405/14
за первісним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Надія”, м. Бахмач, Чернігівська область
до Приватного підприємства “Гефест-Славутич”, м. Славутич
про стягнення 542 725,00 грн.
за зустрічним позовом Приватного підприємства “Гефест-Славутич”, м. Славутич
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Надія”, м. Бахмач, Чернігівська область
про зобов'язання вчинити дії та стягнення 30 547,00 грн.
Суддя Щоткін О.В.
за участю представників:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 предст. дов. б/н від 14.01.2016;
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - не з'явився.
До господарського суду Київської області звернулось Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Надія” (позивач) з позовом до Приватного підприємства “Гефест-Славутич” (відповідач) про стягнення 542 725,00 грн. заборгованості за договором №27 від 09.04.2013.
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначив, що на виконання умов договору №27 від 09.04.2013 ним було сплачено відповідачу 542 725,00 грн. передоплати за модульні конструкції.
У свою чергу, за словами позивача, відповідач, в порушення умов договору, дані конструкції не поставив, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 542 725,00 грн. заборгованості за непоставлений товар.
В поданому через канцелярію суду відзиві відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що свої зобов'язання щодо поставки модулів виконав.
Ухвалою господарського суду Київської області від 13.02.2014р. у справі №911/405/14 було порушено провадження та призначено до розгляду.
Ухвалою господарського суду Київської області від 14.03.2014р. було прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом, зустрічну позовну заяву Приватного підприємства “Гефест-Славутич” (позивач за зустрічним позовом) до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “НАДІЯ”(відповідач за зустрічним позовом), в якій позивач за зустрічним позовом просив суд зобов'язати відповідача за зустрічним позовом здійснити повну оплату товару за договором в сумі 87 575,00 грн. та стягнути 30 547,00 грн. додаткових витрат на будівельні роботи.
В обґрунтування зустрічного позову ПП “Гефест-Славутич” зазначає, що свої договірні зобов'язання виконало, у зв'язку з чим у відповідача за зустрічним позовом - СТОВ “НАДІЯ” виник обов'язок у повному обсязі оплатити поставлений товар.
Крім того, як стверджує позивач за зустрічним позовом, внаслідок додаткових вимог СТОВ “НАДІЯ”, які не були передбачені договором № 27 від 09.04.2013р., ПП “Гефест-Славутич” також здійснив додаткові закупки будівельних матеріалів та здійснив додаткові роботи на суму 30 547,00 грн., за які СТОВ “НАДІЯ”, на думку позивача за зустрічним позовом, також зобов'язане розрахуватись.
07.04.2014 року через канцелярію суду відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) подав заяву про виклик свідків.
Розглянувши заяву про виклик свідків, суд прийшов до висновку, що вона не підлягає задоволенню, оскільки це не передбачено нормами господарського процесуального кодексу.
Також, 07.04.2014 року відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) посилаючись на ст. 43-2 Господарського процесуального кодексу України, подав до суду заяву про вжиття запобіжного заходу у вигляді накладення арешту на банківські рахунки СТОВ “НАДІЯ”.
Розглянувши подану суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 43-1 Господарського процесуального кодексу України особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття передбачених статтею 43-2 цього Кодексу запобіжних заходів до подання позову.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що запобіжні заходи за своєю правовою природою - це заходи, спрямовані на збереження відповідних доказів та на запобігання правопорушенню з метою якнайшвидшого реагування на протиправні дії.
Таким чином, запобіжні заходи забезпечують вимогу, яка ще не оформлена у вигляді позову, та надають додаткову гарантію збереження доказів чи реальності виконання рішення суду.
Подана позивачем заява суперечить статті 43-1 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач за зустрічним позовом звернувся до суду із заявою про вжиття запобіжних заходів 07.04.2014, тобто після порушення провадження за зустрічною позовною заявою, а відтак - з порушенням статті 43-3 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає правову природу запобіжних заходів як таких, що вживаються превентивно до звернення з позовом.
З огляду на вказані обставини, суд прийшов до висновку, що у задоволенні заяви про вжиття запобіжного заходу слід відмовити.
Ухвалою господарського суду Київської області від 07.04.2014 провадження у справі №911/405/14 зупинено з метою перевірки ГУ МВС України в Київській області наявності ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 та ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України та проведення досудового розслідування.
28 січня 2016 року до господарського суду Київської області надійшло клопотання представника позивача за первісним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “НАДІЯ”, в якому останній повідомив суд, що Кримінальне провадження № 1201411027000006 закрито 27.06.2014 року на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з чим просив поновити провадження у справі № 911/405/14.
Ухвалою господарського суду Київської області від 03.02.2016 провадження у справі було поновлено та призначено до розгляду на 15.02.2016 року.
15.02.2016 року через канцелярію суду від позивача за первісним позовом надійшли письмові пояснення на зустрічний позов, в яких СТОВ “НАДІЯ” проти зустрічного позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Ухвалою господарського суду Київської області від 15.02.2016 розгляд справи було відкладено на 29.02.2016 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача за первісним позовом.
Відповідач в судове засідання 29.02.2016 року повторно не забезпечив явку свого повноважного представника, хоча був повідомлений належним чином про дату та час проведення судового засідання, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 0710101349214, про причини неявки суд не повідомив.
З даного приводу суд зазначає, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Аналогічна правова позиція викладена в п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, а також зважаючи на строки, передбачені ст. 69 ГПК України щодо терміну розгляду справи, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України за відсутності представника відповідача.
В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом повністю підтримав первісні позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав, що викладені у первісному позові та заперечив проти задоволення зустрічних позовних вимог, з підстав викладених у письмових поясненнях.
Відповідно до частини 2 статті 82 ГПК України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.
Згідно з ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.
Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті, в судовому засіданні 29.02.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, суд
встановив:
09 квітня 2013 року Приватним підприємством “Гефест-Славутич” (Постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Надія” (Покупець) укладено договір поставки № 27.
Згідно з п.п. 1.1., 1.2 Договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, Постачальник зобов'язується виготовити, поставити та змонтувати виріб «Модуль», зідно додатку до даного договору на адресу господарський двір СТОВ “НАДІЯ”, м. Бахмач, Чернігівська область.
Відповідно до п. 2.1. Договору, вартість товару складає 630 300,00 грн., у тому числі доставка та монтаж 43 900,00 грн.
Пунктом 4.1. договору встановлено, що загальний термін виготовлення, постачання та монтажу товару складає 39 робочих днів, з моменту оплати Покупцем завдатку у розмірі та порядку, передбаченому п. 3.1.1. цього договору.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з платіжних доручень № 221 від 23.04.2013 та № 696 від 20.08.2013, на виконання умов договору СТОВ “НАДІЯ” перерахувало ПП “Гефест-Славутич” 542 725,00 грн.
У свою чергу, за словами позивача за первісним позовом, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, у зв'язку з чим, СТОВ “НАДІЯ” звернулось з позовом про стягнення з ПП “Гефест-Славутич” вартості непоставленого товару.
Відповідач проти позову заперечив та зазначив, що свої договірні зобов'язання за Договором поставки № 27 від 09 квітня 2013 року ПП “Гефест-Славутич” виконав та здійснив виготовлення, транспортування та поставку 27.08.2013 року на будівельний майданчик СТОВ “НАДІЯ” всіх будівельних модулів, у зв'язку із чим було складено 3 акти про поставку будівельних модулів (№1 від 17.08.2013 - модулі № 1, № 2; № 2 від 22.08.2013 - модулі № 3, № 4; № 3 від 29.08 2013 - модулі № 5, № 6, № 7) та акти приймання передачі товарів (№ 1 від 17.08.2013 - модулі № 1, № 2; № 2 від 22.08.2013 - модулі № 3, № 4; та № 3 від 29.08 2013 - модулі № 5, № 6, № 7).
Крім того, в якості документального доказу факту доставки ПП “Гефест - Славутич” зроблених ним модулів на будівельний майданчик СТОВ “НАДІЯ” у місто Бахмач, відповідач за первісним позовом подав до суду Договір про надання транспортних послуг від 01.08.2013, укладений між ПП “Гефест - Славутич” та Підприємством регіональних перевезень “АТАСС”, яке, за словами відповідача здійснювало транспортування будівельних модулів з 16 по 28 серпня 2013 року, подорожні листи, 3 квитанції оплати за послуги транспортній компанії “АТАСС” та фотознімки модульних конструкцій, які були зроблені на території будівельного майданчику СТОВ “НАДІЯ” у м.Бахмач.
Втім, за словами відповідача, у зв'язку з неналежним виконанням позивачем обов'язку передбаченого п. 5.2. Договору щодо облаштування фундаменту для встановлення модулів, ПП “Гефест - Славутич” не вдалося завершити монтажні роботи, про що було складено дефектний акт, а виготовлені модулі були залишені на будівельному майданчику позивача до усунення останнім недоліків в облаштуванні фундаменту.
Дослідивши подані ПП “Гефест - Славутич” документи суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її /здійснення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи повинні, зокрема містити особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Разом з тим, акти про поставку будівельних модулів, акти приймання передачі товарів та дефектний акт підписані директором ПП «Гефест-Славутич» ОСОБА_2, водієм ТОВ «АТАСС» ОСОБА_3, та свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5, однак не підписані представником СТОВ “НАДІЯ”.
Як зазначив у відзиві відповідач за первісним позов, вказані вище акти було передано робітникам СТОВ “НАДІЯ”, що знаходились на будівельному майданчику СТОВ “НАДІЯ”, однак, за твердженнями відповідача, вони відмовились ці акти підписувати, посилаючись на відсутність у них повноважень, про що було складено акт про відмову у підписанні переданих актів за Договором поставки № 27.
Судом було розглянуто даний акт та встановлено, що він також не був підписаний представниками СТОВ “НАДІЯ” та містить лише підписи директора ПП «Гефест-Славутич» ОСОБА_2, водія ТОВ «АТАСС» ОСОБА_3, та свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Втім, акт про відмову від підписання не може слугувати доказом у розумінні ст. 32 ГПК України, оскільки чинним господарським процесуальним кодексом не передбачено такого засобу доказування як покази свідків.
Таким чином, оскільки акти, надані відповідачем за первісним позовом не містять підписів представників СТОВ “НАДІЯ”, ці акти не відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а отже не можуть підтверджувати господарську операцію - фактичну поставку товару за Договором, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Стосовно подорожніх листів та посвідчень про відрядження водіїв, суд зазначає, що, за відсутності належним чином оформлених первинних документів, а саме актів приймання-передачі товару, вони не можуть слугувати доказом отримання модулів СТОВ “НАДІЯ”.
Надані ПП «Гефест-Славутич» фотознімки модульних будівель також не можуть слугувати належними доказами поставки модулів, оскільки такі знімки не містять інформацію про час, місце здійснення фотознімку, об'єкту, який був підданий фотофіксації, його зовнішніх характеристик тощо. До того ж чинний ГПК взагалі не передбачає такого доказу як фотознімки.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку відповідач не довів належними та допустимими доказами факт поставки товару за Договором № 27.
В той же час, позивач за первісним позовом надав до суду копії платіжних доручень №221 від 23.04.2013 та № 696 від 20.08.2013, які свідчать про виконання умов п. 3.1.1. договору та перерахування на рахунок ПП “Гефест-Славутич” 542 725,00 грн. оплати та модулі.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, оскільки попередню оплату товару здійснено, а товар не було поставлено, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України у позивача за первісним позовом виникло право вимагати повернення суми попередньої оплати від відповідача, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що вимога СТОВ “НАДІЯ” про стягнення з ПП “Гефест-Славутич” 542 725,00 грн. вартості непоставленого товар є доведеною, обґрунтованою, підтвердженою належними доказами, у зв'язку з чим первісний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Що стосується заявлених зустрічних позовних вимог про зобов'язання СТОВ “НАДІЯ” здійснити повну оплату товару за договором поставки № 27 в сумі 87 575,00 грн. та стягнення 30 547,00 грн. додаткових витрат на будівельні роботи, господарський суд Київської області зазначає, що не вбачає підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 3.1.2. Договору, 25% вартості товару, зазначеної в п. 2.1., що складає 157 575,00 грн. без ПДВ, Покупець оплачує Постачальнику після підписання акту приймання-передачі виконаних робіт у терміни, що не перевищує п'яти робочих днів.
Зважаючи на те, що при розгляді первісного позову, судом з'ясовано що ПП “Гефест-Славутич” не здійснив поставку обумовленого договором товару та, як наслідок такі акти не були підписані сторонами, вимога позивача за зустрічним позовом про зобов'язання СТОВ “НАДІЯ” здійснити повну оплату товару за договором в сумі 87 575,00 грн. є необґрунтованою та не підтвердженою матеріалами справи.
Стосовно вимоги про стягнення 30 547,00 грн. додаткових витрат, пов'язаних з виготовленням модулів, суд зазначає, що відповідно до п. 9.3. Договору, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані сторонами.
Втім, матеріали справи не містять підписаних сторонами додаткових угод, які б змінювали вартість товару, визначену п. 2.1 Договору.
З огляду на те, що додаткової угоди про збільшення вартості товару укладено не було, витрати понесені позивачем за зустрічним позовом з відповідачем не узгоджені, вимога про стягнення 30 547,00 грн. додаткових витрат за договором поставки № 27 є безпідставною та необґрунтованою.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що у задоволенні зустрічного позову слід відмовити у повному обсязі.
За таких обставин, первісний позов підлягає задоволенню в повному обсязі. В задоволенні зустрічного позову суд відмовляє.
Розподіл судових витрат за первісним та зустрічним позовами здійснюється у відповідності до положень ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
1. Первісний позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства “Гефест-Славутич” (07100, Київська обл., м. Славутич, Бакинський квартал, 4/42 код ЄДРПОУ 37563641) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Надія” (16500, Чернігівська обл., м. Бахмач, вул. Богунцева, 1, код ЄДРПОУ 24842666) - 542 725 (п'ятсот сорок дві тисячі сімсот двадцять п'ять) грн. 00 коп. боргу та 10 854 (десять тисяч вісімсот п'ятдесят чотири) грн. 50 коп. судового збору.
3. В задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дата складання повного тексту рішення: 15.03.2016р.
Суддя О.В. Щоткін