15 березня 2016 року Справа № 876/6258/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Попка Я.С.
суддів Хобор Р.Б., Обрізка І.М.
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Середньоугринівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення,-
18.12.2014 року позивач - ОСОБА_1 звернулася з позовом до Середньоугринівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення четвертої сесії Середньоугринівської сільської Ради народних депутатів третього демократичного скликання від 19.03.1999 року в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки розміром 0,04 га в АДРЕСА_1.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 січня 2015 року до участі в справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено ОСОБА_2.
Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що земельною ділянкою в урочищі «Господарський двір» ОСОБА_2 фактично користувався з 1993 року. Дана обставина стверджується Актом комісії від 27.02.2012 року.
Факт написання в оспорюваному рішенні сільської ради площі земельної ділянки від руки не є підтвердженням його недійсності, оскільки рішення завірене підписом сільського голови Ковалика І.В та печаткою сільської ради.
Крім того, суд першої інстанції зазначає, що на момент виділення ОСОБА_2 земельної ділянки ( 1999 рік) вона не входила до складу земель житлової та громадської забудови.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржила її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2015 року та прийняти нову постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт стверджує, що ОСОБА_2 ніколи не володів та не користувався оспорюваною земельною ділянкою. Зокрема, письмовим доказом цього факту є його заяви до сільської ради, починаючи від 2007 року і пізніше, в яких він просив надати йому вказану земельну ділянку (яка перед тим належала ОСОБА_5, а тоді - ОСОБА_6.).
Апелянт звертає увагу на те, що надана рішенням від 19.03.1999 р. ОСОБА_2 ділянка повинна становити 0,04 га, а теперішня земельна ділянка ОСОБА_1 становить - 0,09 га і жодним чином внутрішньо не розмежована й ніколи не була розмежована. Це ще раз підтверджує, що ця ділянка завжди використовувалась, як єдине ціле, і її площа була сталою, починаючи з найдавніших радянських часів.
Вважає безпідставним посиланням на акт від 27.02.2012 року, яким невідомо ким і на підставі якого нормативного документу уповноважені особи, вирішили «підтвердити», що ОСОБА_2 користується незрозуміло якою ділянкою, і чи однією, чи декількома, якою площею і де конкретно розташованою.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило а тому, суд апеляційної інстанції, у відповідності до п.п.1, 2, ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що згідно оспорюваного рішення 4-ої сесії Середньоугринівської сільської Ради народних депутатів 3-го демократичного скликання від 19.03.1999 року «Про заяву гр. ОСОБА_2, жителя АДРЕСА_1» ОСОБА_2 надано земельну ділянку розміром 0,04 га в АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства (рільництва).
Згідно п.1 вказаного рішення вилучено в урочищі «Ріка» земельну ділянку розміром 0,04 га для громадських потреб, яка належала ОСОБА_2
З акту комісії від 21 лютого 2012 року, складеного сільським головою Василівим М.П., головою депутатської комісії з питань екології та земельних відносин Токарем Р.М., членом комісії ОСОБА_3 у присутності ОСОБА_2 видно, що ОСОБА_2 та ОСОБА_9 дійсно на протязі тривалого часу обробляють земельні ділянки на території колгоспного двору (урочище Господарський двір).
Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин відповідно до закону.
Виходячи з положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.
Відповідно до пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.
Згідно з п. 34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є правомірність рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин.
У постанові від 3 лютого 2015 року Верховний Суд України зазначив, що завданням адміністративного судочинства, згідно з ч.1 ст.2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Стеттею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адлміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, оскаржити такий акт інші особи не можуть.
Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.
Право на захист - самостійне суб'єктивне право, яке зявляється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у позивача відсутні будь-які документи, якими посвідчується його право на оспорювану земельну ділянку, таких документів позивачем не надано ні під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій. Такі документи відсутні і в матеріалах справи.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази, на підставі яких можна встановити, що земельна ділянка розміром 0,04 га, надана гр-ну ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства (рільництва) накладається на земельну ділянку позивача.
Позивачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено, що прийнятим оспорюваним рішенням сільської ради його право було порушеним і підлягало захисту.
Тобто, в даній адміністративній справі позивачем не доведено існування факту порушення його законних прав та інтересів, а отже відсутні підстави до визнання недійсним та скасування рішення четвертої сесії Середньоугринівської сільської Ради народних депутатів третього демократичного скликання від 19.03.1999 року в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки розміром 0,04 га в АДРЕСА_1.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.195, п.п. 1, 2, ч.1 ст.197, ст.ст.198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2015 року у справі №345/5285/14-а за позовом ОСОБА_1 до Середньоугринівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя Я.С. Попко
Судді Р.Б. Хобор
І.М. Обрізко