15 березня 2016 року Справа № 876/580/16
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Попка Я.С.
суддів Хобор Р.Б., Обрізка І.М.
за участю секретаря судового засідання Мельничук Б.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 , тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,-
14.12.2015 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 , тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_3 , в якому просить визнати протиправну бездіяльність тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_3 щодо ненадання йому відпусток за 2001-2002 рр. згідно його рапорту від 14.11.2015 р.; зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 надати йому відпустки за 2001-2002 р.р. строком 80 днів згідно його рапорту від 14.11.2015 р.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що чинним законодавством України не передбачено надання військовослужбовцю відпустки за попередні роки та за час вимушеного прогулу. Крім того, твердження позивача, що невиплата грошової компенсації за невикористану відпустку є підставою для надання такої відпустки, є безпідставним, так як виплата чи невиплата грошової компенсації не може впливати на право відповідача щодо надання відпустки.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, вважаючи її незаконною та необґрунтованою, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що протягом всього 15-тирічного вимушеного прогулу йому не було виплачено ні відповідної грошової компенсації, ні надано за ці роки відповідних відпусток.
Апелянт вважає, що в суду першої інстанції не було правових підстав для відмови в задоволенні його позовних вимог, оскільки ніякими нормами закону не зазначено, що при таких обставинах особа не має права на використання чергових відпусток, коли її служба припинялась із-за неправомірних дій військових службових осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстації прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 11.08.2015 року №345 ОСОБА_1 призначено помічником командира полку з правової роботи - начальником юридичної групи військової частини НОМЕР_1 .
14.11.2015 року позивачем Командиру військової частини НОМЕР_1 подано рапорт про надання невикористаних відпусток за 2001-2002 роки, так як з моменту незаконного звільнення (09.08.2000 року) та поновлення на посаді (04.07.2015 року) йому не було виплачено ні компенсації за вимушений прогул, ні компенсації за невикористані відпустки.
На вказаний рапорт позивача Тимчасово виконуючим обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 надано відповідь від 27.11.2015 року №350/490/41/2237/пс, зі змісто якої видно, що в наданні відпусток позивачу відмовлено, так як підстав для надання відпусток за минулий рік після закінчення першого кварталу 2015 року законодавством не передбачено.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, питання, пов'язані з проходженням такої служби, визначаються Законом України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (далі - Положення), а також іншими законодавчими актами, які застосовуються субсидіарно.
У відповідності до вимог п.180 Положення визначено, що військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
В силу ч.2 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництв військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.
Частинами 7 та 21 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено порядок об'єднання щорічних основних відпусток за два роки.
Згідно ч.7 ст.10-1 вищевказаного Закону військовослужбовцям, які перебувають у довготривалому відрядженні за межами України, крім військовослужбовців строкової військової служби, дозволяється за їх бажанням об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки. У цьому разі загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Пунктами 17, 18 вищевказаної статті Закону в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Частиною 21 статті 10-1 Закону визначено, що у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 та 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об 'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Суд апеляційнлї інстанції звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази перебування ОСОБА_1 у довготривалому відряджені чи настання періодів, передбачених пунктами 17 та 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Таким чином, з аналізу вказаних норм суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що чинним законодавством України не передбачено надання військовослужбовцю відпустки за попередні роки та за час вимушеного прогулу.
Також, безпідставними є покликання апелянта на те, що невиплата грошової компенсації за невикористану відпустку є підставою для надання такої відпустки, так як виплата чи невиплата грошової компенсації не може впливати на право відповідача щодо надання відпустки.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.
Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч. 3 ст.160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року у справі №809/4404/15 за позовом ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 , тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Я.С. Попко
Судді Р.Б. Хобор
І.М. Обрізко
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 15.03.2016 року.