Ухвала
17 лютого 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Ізмайлової Т.Л., Кузнєцова В.О., Мостової Г.І.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності, визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_6 на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 01 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 01 грудня 2015 року про відмову у задоволенні заяви про залишення позову без розгляду,-
У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності, визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину, який мотивувала тим, що з 12 липня 1975 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_7, з яким вони проживали у житловому будинку чоловіка по АДРЕСА_2 розташованому на земельній ділянці площею 0,0780 га, яка виділялася для будівництва і обслуговування житлового будинку. В зв'язку з тим, що вони з чоловіком мали похилий вік і потребували стороннього догляду та допомоги, доглядати їх погодилася її сестра - відповідач ОСОБА_5, з умовою, що житловий будинок залишиться їй у власність. А тому, 01 квітня 2011 року її чоловік ОСОБА_7 склав заповіт на користь її сестри ОСОБА_5, а вона після смерті свого чоловіка ОСОБА_7, в свою чергу 10 квітня 2012 року відмовилася від прийняття спадщини, на обов'язкову частку якої вона мала право, подавши про це заяву до нотаріальної контори. Після цього ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, та на земельну ділянку загальною площею 0,0780 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, а у серпні 2013 року ОСОБА_5 поїхала проживати до Російської Федерації, залишивши позивача одну без догляду та без прав на житловий будинок. 21 жовтня 2013 року вона вже зверталася до суду із позовною заявою про визнання заповіту ОСОБА_7 від 01 квітня 2011 року нікчемним, визнання її відмови від спадщини недійсною та застосування правових наслідків нікчемності заповіту шляхом визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 16 лютого 2012 року, та визнання за нею, як спадкоємцем першої черги за законом, права власності на вищевказаний житловий будинок, але суд першої інстанції, суди апеляційної та касаційної інстанцій її позовні вимоги залишили без задоволення, хоча ОСОБА_5 підтверджувала ту обставину, що визнає за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки. Враховуючи те, що вона фактично залишилася без належного догляду та без житла, просила визнати житловий будинок АДРЕСА_2 та надвірні будівлі, огорожу та земельну ділянку площею 0,0780 га спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_4, визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку, надвірних будівель, огорожі та 1/2 частину земельної ділянки, в зв'язку з чим, визнати частково недійсними, а саме в 1/2 частині свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 лютого 2012 року з подальшим внесенням змін до Державного реєстру щодо права власності ОСОБА_5 на це майно.
Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 01 грудня 2015 року в задоволенні заяви ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_6 про залишення позову без розгляду відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 01 грудня 2015 року залишено без змін рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2015 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_6 просять скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків місцевого та апеляційного судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 з 12 липня 1975 року.
Право власності на жилий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку розміром 0,0780 га по АДРЕСА_1 в м. Баранівка після смерті ОСОБА_7 в порядку спадкування за заповітом перейшло до ОСОБА_5
Згідно копії свідоцтв про право на спадщину за заповітом, ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, житловий будинок по АДРЕСА_1, та земельну ділянку, по АДРЕСА_2 в м. Баранівка, які належали останньому, заповів відповідачу ОСОБА_5
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що технічна документація на спірний будинок за 1960 рік та 2010 рік, яку надала позивачка на підтвердження позовних вимог і те, що відповідач не змінить свою позицію та підтвердить, що ОСОБА_4 має право на 1/2 частину будинку та на 1/2 частину земельної ділянки не є достатніми доказами, які підтверджують той факт, що спірне майно істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових та грошових затрат подружжя ОСОБА_4, а тому правильно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Крім того, апеляційним судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні заяви про залишення позову без розгляду, оскільки таке право позивач може реалізувати лише під час розгляду справи в суді першої інстанції до початку судових дебатів.
Такі висновки суду відповідають нормам матеріального і процесуального закону, а також встановленим обставинам справи.
Доводи касаційної скарги на правильність висновків судівне впливають та їх не спростовують.
За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-
Касаційну скаргу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 01 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 01 грудня 2015 року про відмову у задоволенні заяви про залишення позову без розгляду залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Т.Л. Ізмайлова
В.О. Кузнєцов
Г.І. Мостова