Ухвала
03 березня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Юровської Г.В., Коротуна В.М., Писаної Т.О.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2015 року,
У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому зазначав, що 21 березня 2013 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав у борг ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 56 400 грн та 4 800 доларів США, що еквівалентно 38 880 грн, що підтверджується розпискою.
19 грудня 2013 року на адресу відповідача було направлено лист-претензію з проханням повернути борг. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_5 зобов'язань за договором позики утворилася заборгованість у розмірі 103 316 грн, з якої: сума основного боргу - 101 280 грн; відсотки за користування грошима за період з 06 січня по 07 березня 2014 року -1 082 грн; 3 % річних - 499 грн; інфляційні втрати - 455 грн.
На підставі вказаного вище ОСОБА_4 просив суд стягнути з ОСОБА_5 на свою користь зазначену заборгованість.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 21 березня 2013 року в розмірі 102 157 грн 24 коп., з яких: основний борг - 101 280 грн; відсотки за користування грошима -523 грн 04 коп.; 3 % річних від простроченої суми - 241 грн 40 коп.; сума боргу з урахуванням інфляційних втрат - 112 грн 80 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК Українина підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК Українивизначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 11 листопада 2015 року, справа № 6-1967цс15).
Таким чином, з урахуванням викладеного, апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки з тексту наданої ОСОБА_4 розписки вбачається лише те, що відповідач отримав грошові кошти, а умови щодо обов'язку їх повернення ОСОБА_5 відсутні, тому така розписка не може свідчити про те, що між сторонами було укладено договір позики.
Із матеріалів справи та змісту ухвалених судами рішень не вбачається, що апеляційним судом при вирішенні спору допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338-341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд в супереч вимогам ст. ст. 57, 60, 212 ЦПК України не надав правильної правової оцінки доказам у справі, зокрема розписці, висновків суду не спростовують.
Частиною 3 статті 332 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а рішення апеляційного суду у справі - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Г.В. Юровська
В.М. Коротун
Т.О. Писана