Вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних і кримінальних справ
іменем україни
02 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Червинської М.Є.,
суддів: Мазур Л.М., Нагорняка В.А.
Писаної Т.О., Юровської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє у власних інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_6, треті особи: Ірпінський міський відділ Управління Державної міграційної служби України в Київській області, орган опіки та піклування виконавчого комітету Ірпінської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації місця проживання усіх мешканців квартири,
за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року,
У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»; банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило:
- в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором про надання споживчого кредиту від 19 травня 2006 року № 11005625000 перед ПАТ «УкрСиббанк» в сумі 40 140,29 доларів США та 1 613 грн 70 коп., з яких: 37 660,81 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 479,48 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 575 грн 33 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 1 038 грн 37 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості з процентів, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 07 березня 2007 року № 49325, належний ОСОБА_3, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 57 кв. м, жилою площею 28,4 кв. м, шляхом продажу на публічних торгах за початковою ціною, яка згідно з висновком оцінювача про вартість майна станом на дату оцінки 14 липня 2015 року становить (без ПДВ) 769 900 грн для її подальшої реалізації шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження;
- виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, із вказаної вище квартири;
- зняти з реєстрації місця проживання у зазначеній квартирі ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4.
На обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 19 травня 2006 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11005625000, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 51 300,00 доларів США з цільовим призначенням - для особистих потреб, а саме: на придбання 2-кімнатної квартири АДРЕСА_1.
На забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору, 07 березня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 49325 спірної квартири.
Позивач вказав, що у зв'язку із порушенням боржником своїх зобов'язань за кредитними договорами, укладеними між ним та ПАТ «УкрСиббанк», зокрема і кредитним договором від 19 травня 2006 року № 11005625000, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 січня 2013 року із ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» було стягнуто заборгованість на загальну суму 499 133,55 доларів США та 3 219 грн.
Також позивач зазначав, що 27 листопада 2013 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 15 жовтня 2013 року № 2-101/2013 відносно боржника ОСОБА_3, а 24 жовтня 2014 року спірна квартира була передана на реалізацію шляхом проведення електронних торгів, які проводилися тричі, однак були визнані такими, що не відбулися, оскільки до завершення електронних торгів від жодного учасника не надійшла цінова пропозиція щодо купівлі майна боржника, у зв'язку із чим рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 січня 2013 року не виконано.
Крім того, ПАТ «УкрСиббанк» зазначало, що після укладення 07 березня 2007 року договору іпотеки у спірній квартирі без його згоди були зареєстровані: з 03 червня 2008 року ОСОБА_4, а з 14 лютого 2012 року ОСОБА_5 та малолітня дитина ОСОБА_6, у зв'язку із чим зазначені особи підлягають виселенню.
Посилаючись на те, що 19 червня 2012 року банк направляв на адресу боржника вимогу про виконання порушеного ним зобов'язання з повідомленням про намір звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, яка отримана ОСОБА_4, а 13 лютого 2015 року надіслав іпотекодавцю та зареєстрованим особам в належній йому квартирі вимоги про добровільне звільнення житлового приміщення та їх зняття з реєстраційного обліку, які були повернуті банку у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 липня 2015 року позов задоволено частково.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною, яка згідно з висновком оцінювача про вартість майна станом на дату оцінки - 14 липня 2015 року - становить (без ПДВ) 769 900 грн, для її подальшої реалізації шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором про надання споживчого кредиту від 19 травня 2006 року № 11005625000 перед ПАТ «УкрСиббанк» в сумі 40 140,29 доларів США та 1 613 грн 70 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково, заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 липня 2015 року змінено, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в такій редакції:
«В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 по договору про надання споживчого кредиту від 19 травня 2006 року № 11005625000 перед ПАТ «УкрСиббанк» в сумі 40 140, 29 доларів США та 1 613 грн 70 коп., з яких: 37 660,81 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 479,48 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 575 грн 33 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 1 038 грн 37 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 07 березня 2007 року № 49325, належний ОСОБА_3, а саме: нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною, яка згідно з висновком оцінювача про вартість майна станом на 14 липня 2015 року становить (без ПДВ) 769 900 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ПАТ «УкрСиббанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні вимог про виселення та зняття з реєстрації місця проживання відповідачів та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в касаційному порядку лише в частині вирішення позовних вимог про виселення та зняття з реєстрації місця проживання відповідачів, а тому в іншій частині на предмет законності і обґрунтованості судом касаційної інстанції не переглядається.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову в частині зняття з реєстрації місця проживання відповідачів, виходили з того, що до повноважень загального суду не відноситься вирішення спору щодо реєстрації чи зняття з реєстрації фізичних осіб, а враховуючи, що у якості способу звернення стягнення на предмет іпотеки обрано продаж предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, дійшли висновку про передчасність позовних вимог про виселення відповідачів.
Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про виселення не відповідають з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 16 вересня 2013 року, із ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто заборгованість за кредитними договорами: від 29 серпня 2003 року № 10005097000 в розмірі 59314,14 доларів США; від 19 травня 2006 року № 11005625000 в розмірі 40342,18 доларів США; від 26 грудня 2006 року № 11105190000 в розмірі 102514,45 доларів США; від 21 серпня 2007 року № 11202038000 в розмірі 296962,78 доларів США, на загальну суму 499 133,55 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01 серпня 2012 року становило 3 989 574 грн 50 коп., та 3 219 грн судового збору, а всього на загальну суму 3 992 793 грн 50 коп. (а. с. 37-38).
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Київській області від 27 листопада 2013 року ВП № 41238477 було відкрито виконавче провадження із примусового виконання виконавчого листа №2-101/2013, виданого 15 жовтня 2013 року Вишгородським районним судом Київської області на підставі рішення суду від 28 січня 2013 року (а. с. 43).
Із протоколів № № 16923, 31916, 51978 проведення електронних торгів вбачається, що електронні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1 були визнані такими, що не відбулися, оскільки до завершення електронних торгів від жодного учасника не надійшла цінова пропозиція щодо купівлі майна боржника (а. с. 44-46).
Також судом установлено, що позивач направляв ОСОБА_3 повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредитів від 19 червня 2012 року № 30-12/15161, яке отримано ОСОБА_4 відповідно до копії рекомендованого повідомлення про вручення (а. с. 49, 50).
Із довідки Ірпінського комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Ірпінь» від 28 січня 2015 року № 260 вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано 3 особи, а саме: з 03 червня 2008 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, а з 14 лютого 2012 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, та малолітня дитина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 53).
13 лютого 2015 року ПАТ «УкрСиббанк» направлено на адресу відповідачів вимогу про їх виселення із житлового приміщення та зняття з реєстрації місця проживання, що підтверджується описом вкладення у цінний лист (а. с. 54-56).
Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».
Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є жилий будинок або жиле приміщення.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР (далі - ЖК УРСР), у частині першій якої передбачені підстави виселення.
Частина третя цієї статті регулює порядок виселення громадян.
За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Отже, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і положення статті 109 ЖК УРСР.
Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.
При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справах № 6-1449цс15 та № 6-2947цс15, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що суди попередніх інстанцій у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України, дійшовши висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки, не вмотивували свої висновки в частині відмови у позові про виселення відповідачів з іпотечної квартири, придбаної за рахунок кредитних коштів; не звернули уваги, що згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених цим законом, якщо предметом іпотеки є жилий будинок або жиле приміщення, а тому судові рішення в цій частині не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення позовних вимог в цій частині з урахуванням вищенаведеної правової позиції Верховного Суду України.
Що стосується доводів касаційної скарги в частині зняття відповідачів з реєстраційного обліку за адресою іпотечної квартири, колегія суддів касаційного суду вважає висновки попередніх судів такими, що ґрунтуються на законі, з огляду на наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, судового рішення, яке набрало законної сили (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою), свідоцтва про смерть.
Зняття з реєстраційного обліку покладено на відділи у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України.
Таким чином, рішення суду про виселення і є остаточним рішенням, на підставі якого відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України зобов'язаний зняти відповідачів з реєстраційного обліку.
Враховуючи викладене, суди, вирішуючи спір в частині зняття з реєстраційного обліку, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.
Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року в частині вирішення позовних вимог про виселення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В частині вирішення позовних вимог про зняття з реєстрації місця проживання рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.Є. Червинська
Судді: Л.М. Мазур
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана
Г.В. Юровська