2 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Червинської М.Є.,
суддів: Коротуна В.М., Нагорняка В.А.,
Писаної Т.О., Юровської Г.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 1 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 11 серпня 2015 року,
У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулось до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що 19 червня 2006 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, на підставі якого банк відкрив останній невідновлювану кредитну лінію у національній валюті України або в іноземних валютах в межах загальної суми у розмірі 32 032,00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України на дату надання кожного кредиту з розрахунку 12,5% річних за весь час фактичного користування кредитом, на строк з 19 вересня 2006 року до 10 вересня 2031 року. ОСОБА_3 умови кредитного договору належним чином не виконувала, у зв'язку із чим, станом на 26 серпня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 333 404 грн 23 коп., з яких: тіло кредиту - 275 264 грн 19 коп., відсотки - 58 140 грн 04 коп., які позивач просив суд стягнути з відповідача.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 1 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11 серпня 2015 року, позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2006 року, що виникла станом на 26 серпня 2014 року у розмірі 333 404 грн 23 коп., яка складається із тіла кредиту у розмірі 275 264 грн 19 коп., відсотків у розмірі 58 140 грн 04 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що строк дії договору не сплинув, ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, а тому є підстави для стягнення з неї грошових коштів за цим договором.
Проте, повністю погодитись з такими висновками судів не можна.
Судами установлено, що 19 вересня 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику не відновлювальну кредитну лінію у національній валюті України або в іноземних валютах в межах загальної суми в розмірі 32 032,00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України на дату надання кожного кредиту з розрахунку 12,5% річних за весь час фактичного користування кредитом, на строк з 19 вересня 2006 року до повного виконання зобов'язання перед кредитором.
20 травня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, унаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за вищевказаним кредитним договором.
У зв'язку з порушенням ОСОБА_3 умов договору станом на 26 серпня 2014 року, за розрахунком банку, утворилась заборгованість у розмірі 333 404 грн 23 коп., з яких тіло кредиту - 275 264 грн 19 коп., відсотки - 58 140 грн 04 коп.
Відповідно до ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Як убачається з матеріалів справи, у процесі розгляду справи відповідач просила суд застосувати строк позовної давності (а.с. 59-63).
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України.
У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з умовами кредитного договору (пп. 2.3.1, 2.3.12) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами)у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплачувати пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним.
Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 15 числа кожного місяця, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.
Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, від 11 лютого 2015 року № 6-240цс14 які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів.
Суди ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог та стягуючи кредитну заборгованість, на вказані вимоги закону уваги не звернули, не встановили фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме, коли ОСОБА_3 перестала виконувати умови кредитного договору щодо сплати щомісячних платежів, тобто коли банк дізнався про порушення свого права, оскільки саме з цієї дати необхідно обчислювати строк позовної давності по окремому платежу.
Судами першої та апеляційної інстанцій, у порушення вимог статтей 212-214, 303, 316 ЦПК України, не враховано вказані вимоги норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Тому, з метою забезпечення своєчасного розгляду справи та вирішення спору між сторонами колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовує ухвалу апеляційного суду Харківської області від 11 серпня 2015 року з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 11 серпня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ.Є. Червинська
Судді:В.М. Коротун
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана
Г.В. Юровська