іменем україни
02 березня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Євтушенко О.І., Завгородньої І.М.,
Іваненко Ю.Г., Мартинюка В.І.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовомОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 червня 2014 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 19 серпня 2015 року,
У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 64 549,73 доларів США, 3 670,92 євро, 1 743 грн 75 коп. боргу за договором позики, що становить 827 953 грн 32 коп., 150 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та 3 800 грн судових витрат.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилалась на те, що 07 та 11 червня 2011 року надала відповідачам у борг 133 750 доларів США, 3 714 євро та 1 600 грн, про що складено відповідні розписки, за якими вони зобов'язалися повернути до 31 грудня 2011 року. Протягом 2011-2013 років відповідачі повернули 76 400 доларів США та 400 євро, а на даний час не виконують своїх зобов'язань, внаслідок чого утворився борг, крім того, такими діями відповідачі завдали їй моральних страждань.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 червня 2014 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 39 033,12 доларів США.
Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 25 516,61 доларів США.
Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 3 670,92 доларів США.
Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 1 719 грн 01 коп.
У іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто в рівних частках із ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1 618 грн 65 коп.
Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1 271 грн 79 коп.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено з огляду на те, що позивач не надав доказів на підтвердження існування первинного грошового зобов'язання та новації боргу, розписки не містять інформації щодо істотних умов договору позики та передачі грошових коштів, а чинне цивільне законодавство не може бути застосовано до дій, які містять ознаки кримінального злочину.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року рішення апеляційного суду Харківської області від 04 грудня 2014 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд з таких підстав.
Останнім рішенням апеляційного суду Харківської області від 19 серпня 2015 року зазначене судове рішення в частині сум та порядку стягнення змінено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість в сумі 474 607 грн 23 коп., 3 % річних у сумі 42 268 грн 58 коп. та витрати зі сплати судового збору в сумі 1 777 грн 85 коп.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованість у сумі 750 155 грн 23 коп., 3 % річних у сумі 66 930 грн 69 коп. та витрати зі сплати судового збору в сумі 1 777 грн 85 коп.
У частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить ухвалені у справі рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір позики грошових коштів в порядку новації та дійшов висновку, що з відповідачів підлягає стягненню в солідарному порядку сума боргу. Суд першої інстанції вважав, що будь-яких доказів спричинення моральної шкоди позивачу діями відповідачів відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України позивачем не надано.
Змінюючи рішення районного суду в частині сум та порядку стягнення, апеляційний суд зазначав, що відповідачі взяли на себе зобов'язання повернути кошти, які мають виконуватись належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог ЦК України, та приступили до їх виконання, сплачуючи позивачці певні суми, що свідчить про визнання ними боргу та своїх зобов'язань, тому правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення боргу.
Разом із тим апеляційний суд вважав, що розписки не передбачають солідарного обов'язку боржників сплатити борг, тому висновок суду першої інстанції про стягнення боргу у солідарному порядку є помилковим.
Крім того, апеляційний суд зазначав, що ОСОБА_6 із 133 750 доларів США, що належали ОСОБА_3, 110 тис. доларів США віддала ОСОБА_5, а він їх прийняв, тому що кожен із відповідачів повинен повернути позивачу саме ті кошти, які фактично перебували у його користуванні. Зазначене дозволить уникнути подвійного стягнення 11 тис. доларів США.
Проте погодитись з такими висновками судів не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до розписки від 11 червня 2011 року ОСОБА_4, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1, викрала у ОСОБА_6 грошові кошти: 133 750 доларів США, 3 714 євро, 1 600 грн та зобов'язується повернути їх протягом двох місяців (а. с. 198, т. 1).
Відповідно до розписки ОСОБА_4 від 07 червня 2011 року грошові кошти у розмірі 120 тис. доларів США віддала ОСОБА_5, а 12 тис. євро - ОСОБА_7 (а. с. 202, зворот, т. 1).
Відповідно до розписки ОСОБА_5 від 07 червня 2011 року він на прохання ОСОБА_4 взяв на зберігання 110 тис. доларів США до 01 грудня 2011 року. У зв'язку з обставинами, що змінилися, зобов'язується повернути гроші ОСОБА_3 до 31 грудня 2011 року (а. с. 197, т. 1).
Відповідачі не виконали свої зобов'язання в повному обсязі, в добровільному порядку суму повністю ними не повернуто.
З матеріалів справи вбачається, що взяті на себе зобов'язання відповідачі виконали лише частково.
Так, ОСОБА_3 визнає, що ОСОБА_6 із 23 750 доларів США, що знаходились у неї фактично, повернула 6 тис. доларів США; із 3 714 євро повернула 400 євро; ОСОБА_5 20 жовтня 2011 року повернув їй 40 тис. доларів США при зустрічі у м. Дніпропетровську, 10 тис. доларів США Автолюксом 07 березня 2012 року, 20 тис. доларів США Автолюксом 14 серпня 2012 року та 1 тис. доларів США Автолюксом 08 травня 2013 року.
Між тим з матеріалів справи вбачається, що згідно з деклараціями Автолюкс (а. с. 156-163, т. 1) ОСОБА_5 07 березня 2012 року повернув ОСОБА_3 80 тис. грн, що за курсом НБУ України на вказаний день становило 10 015,02 доларів США; 14 серпня 2012 року повернув 200 тис. грн, що за курсом НБУ України на вказаний день становило 25 021,89 доларів США.
Саме із цих сум виходив апеляційний суд, розраховуючи суму стягнення.
Крім іншого, позивач просила стягнути з відповідачів 3 % річних з 07 червня 2011 року до 02 червня 2014 року відповідно до положень ст. 625 ЦК України в розмірі 7 799,73 доларів США, 356,92 євро та 143 грн 15 коп.
Відповідно до ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст. 1047 цього Кодексу).
Згідно з ч. 2 ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тим ж сторонами (новація).
З аналізу вказаних норм вбачається, що новація - це угода про заміну первинного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв'язку сторін, оскільки замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов'язання.
Юридичною підставою для зобов'язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов'язання.
Угода про заміну первинного зобов'язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу. Істотними умовами такого договору є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобов'язання, яке виникає замість попереднього, яке припиняється. Про намір вчинити новацію сторони повинні зазначити в договорі.
Отже, умовами здійснення новації є: новий договір укладається між тими самими сторонами, які були учасниками первинного договору позики; новий правочин оформлюється укладенням сторонами так званого новаційного договору позики, який можна визначити як договір, за яким одна сторона (позикодавець) враховує суму заборгованості, що виникла з договору позики, як сума позики, а інша сторона (позичальник) зобов'язується повернути таку суму вже на виконання нових позикових зобов'язань; дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладання договору позики (ч. 2 ст. 1053 ЦК України); дійсність первинного зобов'язання.
Разом із тим ОСОБА_3 на порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надано доказів, а судом не встановлено, яке саме конкретно первинне зобов'язання існувало між сторонами: позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_5, які правовідносини виникли між ними щодо сплати боргу у розмірі 110 тис. доларів США.
Надана ОСОБА_3 розписка не свідчить про те, що між сторонами (ОСОБА_5 і ОСОБА_3) до складання розписки існували якісь договірні зобов'язання і була домовленість про новацію, оскільки в розписці від 07 червня 2011 року не йде мова про будь-яке первинне зобов'язання або взагалі про нове зобов'язання.
Судом в повній мірі не перевірено, що сторонами укладено новаційний договір, тобто, що була домовленість замінити первинне зобов'язання позиковим зобов'язання і в розписці від 07 червня 2011 року, написаній ОСОБА_5, не вказано, що відповідач ОСОБА_5 отримав суму грошей в борг від позивача ОСОБА_3 Згідно з текстом розписки до її складання існували договірні відносини не між ОСОБА_3 і ОСОБА_5, а між останнім і відповідачем ОСОБА_4 (договір зберігання).
Згідно із ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Документом, що підтверджує укладення договору позики й фіксує передачу грошових коштів, може виступати розписка, яка повинна бути оформлена також у письмовій формі та містити в собі визначені законом і сторонами істотні умови правочину.
При цьому у розписці повинно бути зазначено, що грошові кошти передаються саме в якості позики з обов'язком наступного повернення.
ОСОБА_3 на підтвердження існування боргу не надано договору позики. У поданій ОСОБА_3 розписці від 07 червня 2011 року відсутня фіксація факту передачі грошових коштів від ОСОБА_3 до ОСОБА_5 в якості позики із зобов'язанням наступного повернення.
ОСОБА_3 не надала суду договір позики між нею та відповідачами: ОСОБА_5 та ОСОБА_4, який був би укладений відповідно до вказаних вимог закону.
Відповідно до ст. ст. 10, 11 ЦПК України кожна сторона повинна надати докази на підтвердження своїх доводів, отже, у даному випадку саме позивач мав надати докази на підтвердження позовних вимог.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року, та не встановив характер правовідносин, застосувавши до спірних правовідносин між сторонами положення закону про позику та новацію.
Відносно інших правовідносин (заподіяння майнової шкоди, договір збереження тощо) позовні вимоги заявлені не були.
У порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернули; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірили; не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, характер правовідносин сторін та належно не зазначили норми матеріального права, які необхідно застосовувати.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, не перевірені всі докази у справі, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 червня 2014 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 19 серпня 2015 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик
Судді:О.І. Євтушенко І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко В.І. Мартинюк