іменем україни
02 березня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Євтушенко О.І., Завгородньої І.М.,
Іваненко Ю.Г., Мартинюка В.І.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року,
вс т а н о в и л а:
У грудні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 08 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № DNN0G100000062, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 кредит в сумі 32 тис. дол. США терміном до 04 червня 2027 року, а ОСОБА_3 зобов'язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 1 % на місяць, інші встановлені договором платежі.
На порушення умов кредитного договору відповідач не сплачував своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, у зв'язку з чим станом на 29 листопада 2012 року сума заборгованості становить 49 669,6 дол. США, що за курсом НБУ від 29 листопада 2012 року (7,97 грн за 1 дол. США) складає відповідно 396 тис. грн 76 коп., що складається із: заборгованості за кредитом - 30 842,07 дол. США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 8 773,98 дол. США; заборгованості за комісією за користування кредитом - 1 666,03 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором - 5 992,43 дол. США; штрафу (фіксована частина) - 31,36 дол. США; штрафу (процентна складова) - 2 363,73 дол. США.
Посилаючись на викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути на його користь з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в сумі 49 669,6 доларів США, що за курсом НБУ від 29 листопада 2012 року складає відповідно 396 тис. грн 76 коп., та судові витрати.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 46 499,67 дол. США, що за офіційним курсом НБУ від 29 листопада 2012 року складає 370 602 грн 37 коп., що складається із: заборгованості за кредитом - 30 842,07 дол. США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 8 773,98 дол. США; заборгованості за комісією за користування кредитом - 1 666,03 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором - 4 922,5 дол. США; штрафу (фіксована частина) - 31,36 дол. США; штрафу (процентна складова) - 2 363,73 дол. США.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 комісії за користування кредитом у розмірі 1 666,03 доларів США, фіксованої частини штрафу у розмірі 31,36 доларів США та процентної складової штрафу у розмірі 2 363,73 доларів США, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Рішення в частині визначення загальної суми стягнення заборгованості за кредитним договором змінено, зменшено розмір загальної суми стягнення заборгованості з 46 499,67 до 42 438,55 доларів США.
У решті рішення залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2014 року скасовано. При цьому Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначав, що відповідач оспорює суму кредитної заборгованості, тому, лише правильно визначивши суму кредитної заборгованості, можна вирішувати питання про стягнення заборгованості. Апеляційний суд не перевірив доводів відповідача про те, що наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості потребує перевірки; не з'ясував, на погашення яких платежів були направлені кошти, виручені від реалізації предмета іпотеки, при тому, що лише від правильного визначення суми боргу залежить вирішення питання про суму заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню; не надав належної оцінки наданому позивачем розрахунку кредитної заборгованості; у мотивувальній частині рішення не навів розрахунків, з яких виходив при задоволенні грошових позовних вимог, при цьому не зазначив, який доказ взятий за основу при визначенні суми заборгованості.
Останнім рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» комісії за користування кредитом в розмірі 1 666,03 дол. США, фіксованої частини штрафу в розмірі 31,36 дол. США та процентної складової штрафу в розмірі 2 363,73 дол. США скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні цих позовних вимог.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судом установлено, що 08 червня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 32 тис. дол. США, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 1 % на місяць, інші встановлені договором платежі не пізніше 04 червня 2027 року.
08 червня 2007 року між сторонами укладений договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 на забезпечення виконання ним умов кредитного договору від 08 червня 2007 року передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1.
Крім того, 08 червня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого у разі порушення позичальником умов кредитного договору банку надане право звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки.
Позичальник порушив умови кредитного договору, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у сумі 258 428 грн, у рахунок погашення якої 30 листопада 2010 року було реалізовано предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 за ціною 22 927,69 дол. США, які були направлені на погашення заборгованості за кредитним договором від 08 червня 2007 року.
Листом банку від 03 квітня 2013 року ОСОБА_3 повідомлено, що кошти, отримані від реалізації квартири, були спрямовані на погашення заборгованості за кредитним договором згідно із черговістю, вказаною у ньому, а саме: у п. п. 6.2.2, 6.2.3, 6.2.4, 5.2, 16.9, 16.10, 17.1.7, 3.4.2, 12.2.6, 14.2, 14.3, 14.4, 14.5, 14.6, 14.7, 17.1.5, а також п. 13.7.
Згідно з п. 24 договору іпотеки від 08 червня 2007 року у випадку, коли суми, вирученої від продажу предмета іпотеки, недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, останній має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення своїх вимог за рахунок майна іпотекодавця та/або позичальника у першу чергу перед іншими кредиторами.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач порушив умови кредитного договору, допустив заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. При цьому зазначив, що зменшенню підлягає розмір пені, яка повинна бути стягнута за один рік до подання позову.
Як вбачається з наданого банком розрахунку про заборгованість ОСОБА_3 станом на 29 листопада 2012 року, останній платіж з погашення заборгованості за кредитним договором відповідачем здійснено 21 грудня 2010 року. З цього часу у позивача виникло право вимоги до відповідача сплати штрафу за порушення ним строків платежів більш ніж на 30 днів.
З позовом до відповідача про стягнення штрафу банк звернувся до суду 07 грудня 2012 року.
При новому розгляді рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» комісії за користування кредитом в розмірі 1 666,03 дол. США, фіксованої частини штрафу в розмірі 31,36 дол. США та процентної складової штрафу в розмірі 2 363,73 дол. США скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні цих позовних вимог. У іншій частині рішення залишено без змін.
При цьому апеляційний суд зазначав, що у суді першої інстанції відповідач в письмових поясненнях від 20 лютого 2014 року просив застосувати наслідки спливу позовної давності.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
На підставі п. п. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З матеріалів справи вбачається, що банком поданий позов про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 49 669,6 дол. США, що за курсом НБУ від 29 листопада 2012 року (7,97 грн за 1 дол. США) складає відповідно 396 тис. грн 76 коп., що складається із: заборгованості за кредитом - 30 842,07 дол. США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 8 773,98 дол. США; заборгованості за комісією за користування кредитом - 1 666,03 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором - 5 992,43 дол. США; штрафу (фіксована частина) - 31,36 дол. США; штрафу (процентна складова) - 2 363,73 дол. США.
До позову додано розрахунок заборгованості з 08 червня 2007 року до 29 листопада 2012 року, проте з урахуванням того, що 30 листопада 2010 року було реалізовано предмет іпотеки, розрахунок має бути з 01 грудня 2010 року, а значить, інша сума самої заборгованості та, як наслідок, і усіх інших сум.
У абз. 2, 3 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення» судам роз'яснено, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).
Стягуючи кредитну заборгованість, суди визначили пеню та штраф у доларах США, при цьому не звернули уваги на таке.
Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України.
Отже, пеня, штраф можуть обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні.
Крім того, суди не звернули уваги, що у зобов'язаннях, в яких строк виконання визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
Разом з тим суди в повній мірі не перевірили надані банком розрахунки, не врахували, що обсяг інвестиції 30 листопада 2010 році передано банку на реалізацію квартиру АДРЕСА_1 за ціною 22 927,69 дол. США, які були направлені на погашення заборгованості за кредитним договором від 08 червня 2007 року.
У порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернули; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірили; не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, не перевірені всі докази у справі, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик
Судді:О.І. Євтушенко І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко В.І. Мартинюк