10 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Умнової О.В., Колодійчука В.М., Ткачука О.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до казенного підприємства «КІРОВГЕОЛОГІЯ» про стягнення боргу за прострочення виконання грошового зобов'язання, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року,-
У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому, посилаючись на положення ст. 625 ЦПК України, просив стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати в розмірі 23 471,83 грн, три проценти річних від простроченої суми боргу в розмірі 2 300,68 грн.
Позов мотивовано тим, що на виконання рішення Печерського районного суду м. Києві від 18 листопада 2013 року, зміненого рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2014 року, 06 лютого 2014 року Відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві на підставі виконавчого листа Печерського районного суду м. Києві від 30 січня 2014 року було відкрито виконавче провадження ВП №41847925 щодо стягнення з казенного підприємства «КІРОВГЕОЛОГІЯ» на користь ОСОБА_4 суми в розмірі 78 696,80 грн.
У ході примусового виконання судового рішення під час здійснення виконавчого провадження з боржника стягнуто на його користь частину боргу у сумі 58768,87 грн, які платіжними дорученнями було перераховано на картковий рахунок позивача у ПАТ КБ «ПриватБанк»: 29 січня 2015 року - 43 337,06 грн, 29 січня 2015 року - 5 608,97 грн, 03 лютого 2015 року - 9 822,84 грн
30 грудня 2014 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 та ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем у межах виконавчого провадження винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. При цьому на момент винесення постанови залишок нестягнутого боргу становив 19 927,93 грн.
15 січня 2015 року Відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві було відкрито нове виконавче провадження щодо стягнення з боржника на його користь суми в розмірі 19 927,93 грн.
У ході примусового виконання судового рішення під час здійснення виконавчого провадження з відповідача було стягнуто борг у сумі 19 927,93 грн, що підтверджується випискою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 18 лютого 2015 року.
Правовідносини між ним та відповідачем як боржником зводяться до виконання грошового зобов'язання і боржник прострочив його виконання з 14 лютого 2014 року до 29 січня 2015 року (закінчення строку, наданого для самостійного виконання рішення) та 03 лютого 2015 року (часткове виконання грошового зобов'язання в сумах 48 946,03 грн, 9 822,84 грн), з 23 січня 2015 року (закінчення строку, наданого для самостійного виконання рішення) до 18 лютого 2015 року (повне виконання грошового зобов'язання).
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Дослідившиматеріали цивільної справи, перевіривши в заявлених межах доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.
Згідност. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для його скасування.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 працював в казенному підприємстві «КІРОВГЕОЛОГІЯ» на посаді головного метролога-начальника центральної геолого-пошукової експедиції; звільнений 21 березня 2013 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. 30 січня 2014 року на підставі рішення апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до казенного підприємства «КІРОВГЕОЛОГІЯ» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки та стягнення моральної шкоди ОСОБА_4 було видано виконавчий лист про стягнення з казенного підприємства «КІРОВГЕОЛОГІЯ» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 березня 2013 року по 18 листопада 2013 року в сумі 78 196,80 грн, 500 грн на відшкодування моральної шкоди, а всього 78 696,80 грн.
Доводи позивача, з посиланням на положення ст. 625 ЦК України, щодо вимог до відповідача про стягнення боргу за прострочення виконання грошового зобов'язання, судами попередніх інстанцій, правомірно не взято до уваги, оскільки відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції,з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що положення ч. 2 ст. 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, оскільки вони врегульовані положеннями трудового законодавства, при цьому зазначив, що з рішення суду про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку зобов'язальні правовідносини не виникають.
Висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з правовою позицією висловленою Верховним Судом України у справі № 6-2759цс15 від 20 січня 2016 року.
При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних рішень.
За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.В. Умнова
В.М. Колодійчук О.С. Ткачук