4 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Лященко Н.П.,
Сімоненко В.М.,
Яреми А.Г.,
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Відділ паспортної, реєстраційної та міграційної роботи Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням,
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 квітня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено: визнано ОСОБА_5 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1; вирішено питання про розподіл судових витрать.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, рішення суду апеляційної інстанції скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції.
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішення суду касаційної інстанції та залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 71, 72 ЖК УРСР та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_4 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2013 року та на постанову Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року.
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що у допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
У справі про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, погодився з його висновками про те, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження, правові підстави передбачені статтею 71 ЖК України для визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням відсутні.
Разом з тим в наданій як приклад неоднакового застосування норм матеріального права ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2013 року судом встановлено, що відповідач без поважних причин більше 6 місяців не проживав у спірному жилому приміщенні, а тому втратив право користування ним.
У постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року, наданій як приклад невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зроблено висновок про те, що правовий режим гуртожитків, жилі приміщення яких підлягають приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», прирівняний до правового режиму жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, тому на мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються норми статей 71, 72 ЖК УРСР.
Отже, у справі про перегляд якої подано заяву та у справах, судові рішення в яких надані заявником для порівняння, встановлено різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права та про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
За викладених обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.
Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.
Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Відділ паспортної, реєстраційної та міграційної роботи Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням до провадження Верховного Суду України відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає
Судді: Н.П. Лященко
В.М. Сімоненко
А.Г. Ярема