02 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Поливач Л.Д.
суддів: Вербової І.М., Головачова Я.В.
при секретарі: Литвиненко Р.С.
за участю осіб:
представника відповідача Ткачова О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про визнання договору недійсним,-
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
на рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 березня 2015 року
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 березня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «Родовід банк» про визнання договору недійсним.
Не погоджуючись з рішенням суду представник позивача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Справа №758/10604/15-ц
№ апеляційного провадження:№22-ц/796/577/2016
Головуючий у суді першої інстанції: О.А.Роман
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д.Поливач
ОСОБА_3 зазначає, що суд не надав належної правової оцінки жодному доводу позивача, не зазначив мотивів з яких він виходив, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, та не урахував, що оспорюваний правочин суперечить положенням Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закону України «Про захист прав споживачів», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Положення про порядок видачі Національним банком України резидентам та нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 р. №483, Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України №200 від 30.05.2007 р. Також вказував на те, що суд не звернув увагу, що Банк в порушення ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» не повідомив позичальника у письмовій формі про умови надання їй кредиту.
В суді апеляційної інстанції представник відповідача Ткачов О.Ю. просив відхилити подану апеляційну скаргу, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Позивач, її представник ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення. Позивач причини своєї неявки суду апеляційної інстанції не повідомила, колегія суддів розцінила їх як неповажні. Від представника позивача - ОСОБА_3 надійшло клопотання, в якому він просить суд перенести розгляд справи, посилаючись на те, що він бере участь у розгляді іншої справи в Апеляційному суді Вінницької області, а тому з поважних причин не має можливості з'явитись в судове засідання. В підтвердження зазначених обставин ОСОБА_3 надав суду фотокопію судової повістки. Але колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи, оскільки ОСОБА_3 за власним волевиявленням надав перевагу у розгляді іншій справі, що є його правом, але зазначена обставина не звільняла саму позивачку від явки в судове засідання суду апеляційної інстанції. За таких обставин, колегія суддів у відповідності до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України, вважала за можливе розглянути справу за відсутності позивача та її представника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Так, відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22.02.2008 року між ВАТ «Родовід банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 77.1/АА00505/08/2 про отримання невідновлювальної кредитної лінії на загальну суму 59 399,00 доларів США виходячи із 12,5% річних, для придбання майна, а саме автомобіля, строком по 22.02.2015року.
22.02.2008 року між ВАТ «Родовід банк» та ОСОБА_2 було укладено договір застави №77.1/АА-00505/08/2-3 транспортного засобу.
Як вбачається із заяви позивачки на видачу готівки від 22.02.2008 року, квитанції про здійснення валютно - обмінної операції від 22.02.2008 року та квитанції від 22.02.2008р. про перерахування коштів ТОВ «Автобізнесстиль», ОСОБА_2 видані кошти у сумі 59 399,00 дол. США, по яких здійснено валютно - обмінну операцію і які в сумі 298 183,00 грн. перераховані ТОВ «Автобізнесстиль» на придбання нею автомобіля.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1, 3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний надати споживачу у письмовій формі певну інформацію щодо умов кредитування. Також, відповідно до положень п. п. 2.1., 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.
Але, доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не надав позичальнику інформацію, визначену у ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, оскільки позивачка була ознайомлена в письмовій формі з умовами надання кредиту в повному обсязі, що підтверджується пунктом 7.9 кредитного договору, який підписаний позивачкою (а.с.5 зворот-6). Щодо детального розпису сукупної вартості кредиту, то він наведений в Додатку 1 до кредитного договору, що відображено в п. 7.9 договору.
Згідно ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Про те, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору свідчить те, що позивач підписала зазначений кредитний договір ще у 2008 році, на кредитні кошти вона придбала автомобіль і протягом шести років (до вересня 2014 року) вимог щодо недійсності кредитного договору не заявляла, а відповідно погоджувалась з його умовами. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач була ознайомлена з умовами кредитування, як споживач кредитних послуг банку.
Твердження апелянта про те, що суд не урахував, що спірний правочин суперечить Законам України та нормативно-правовим актам України, що регулюють спірні правовідносини не є переконливими з огляду на наступне.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до вимог ч. 7 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті.
Згідно ст.5 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, в тому числі для ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
Оскільки ПАТ «Родовід Банк» мало банківську ліцензію та дозвіл на здійснення валютних операцій, що підтверджується наявними в матеріалах справи Банківською ліцензією Національного Банку України №27 від 11.10.2004 року, Дозволу Національного Банку України №27-3 від 04.03.2005 року та Додатку до нього, то укладений кредитний договір в іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Посилання апелянта на те, що позивачці не було банком надано оригіналу кредитного договору не заслуговують на увагу суду, оскільки в матеріалах справи міститься його копія додана до позовної заяви самою позивачкою (або її представником).
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 березня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: