04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"29" лютого 2016 р. Справа№ 13/245
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів: Синиці О.Ф.
Ткаченка Б.О.
при секретарі Волуйко Т.В.
представники сторін:
позивача: Іващенко О.В. - довіреність № 91/2015/11/11-4 від 11.11.2015;
відповідача: Бризинська - Колпакова О.О. - довіреність № 7/1 від 05.01.2016;
третьої особи: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015
у справі № 13/245 (головуючий суддя Головатюк Л.Д.)
За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго", м. Київ
До Житлово-будівельного кооперативу "Хімік-18", м. Київ
За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Київської міської державної адміністрації, м. Київ
Про стягнення 483 239,76 грн
В серпні 2009 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу "Хімік-18", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 395 779, 07 грн. заборгованості за використану теплову енергію, 74 526, 16 грн. інфляційних втрат, 12 934, 53 грн. 3 % річних та судові витрати.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2014 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 337 458, 30 грн., 12 934, 53 грн. 3 % річних, 74 526, 16 грн. інфляційних втрат та судові витрати.
Постановою Вищого господарського суду України від 02.09.2015 у справі № 13/245 касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Хімік-18" задоволено. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2014 у справі №13/245 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до вказаної постанови Вищого господарського суду України при новому розгляді справи суду, серед іншого необхідно, серед іншого з'ясувати які тарифи були чинними на час спірного періоду та можуть бути застосовані у визначенні вартості поставленої теплової енергії, та в залежності від встановленого вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При новому розгляді справи позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача інфляційну складову боргу в розмірі 74526,16 грн. та три відсотки річних в розмірі 12 934,53 грн., в частині стягнення основного боргу у розмірі 395 779,07 грн. позивач просив суд припинити провадження у справі.
За наслідками нового розгляду справи Господарським судом міста Києва прийнято рішення від 10.11.2015, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" з урахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог задоволено частково. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Хімік-18" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 28467 гривень 17 копійок інфляційних втрат, 3988 гривень 88 копійок 3 % річних та 685 гривень 40 копійок витрат по оплаті державного мита та 43 гривні 79 копійок витрат по оплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні всіх обставин справи та порушенням норм матеріального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2016 порушено апеляційне провадження, призначено розгляд апеляційної скарги на 29.02.2016.
Третя особа повноважного представника у судове засідання не направила, не повідомивши про причини, хоча була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали суду. Неявка у судове засідання представника третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
29.02.2016 в судовому засіданні представник позивача (апелянта) підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити. Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
01.10.2001 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якої є позивач - Публічне акціонерне товариство "Київенерго", як енергопостачальною організацією та відповідачем - Житлово-будівельним кооперативом "Хімік-18", як абонентом було укладено договір № 1640294 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених договором.
Відповідно до пункту 2.1 Договору при виконанні умов цього Договору, а також, при вирішенні всіх питань, що необумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.
Відповідно до п. 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов'язалася постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.
При зміні тарифів (Додаток 3 до Договору) енергопостачальна організація зобов'язалася повідомлювати абонента у п'ятиденний термін з моменту отримання Розпорядження держадміністрації м. Києва про їх змінення (п. 2.2.3. Договору).
Відповідно до пункту 2.3.2 Договору абонент зобов'язався виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 4 до Договору.
Згідно з пунктом 8.4. Договору останній вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.
Пунктом 9.5. Договору внормовано, що умови даного Договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов'язковим складанням письмового документу.
Пунктом 1 Додатку 3 до Договору визначено, що розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 25.04.2001 № 837. Пунктом 3 вказаного додатку сторонами було передбачено, що можливе змінення тарифів в період дії Договору.
Пунктом 2 Додатку 4 до Договору передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримувати табуляграму фактичного споживання теплової енергії за передній період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повернути у РВТ).
Відповідно до п. 3 Додатку 4 до Договору відповідач оплачує вартість, використаної теплової енергії не пізніше 25 числа поточного місяця.
На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар (теплову енергію) за період з 01.11.2007 по 01.07.2009 в загальній кількості 8396,86 Гкал.
Вартість поставленої у вказаний період теплової енергії розраховувалась позивачем за тарифами встановленими розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 643 від 30.05.2007 "Про затвердження тарифів на теплову енергію" по 94, 33 грн без ПДВ (113, 20 грн з ПДВ) за одну Гкал, і за розрахунком позивача вартість поставленої теплової енергії загалом склала суму 952 409, 95 грн.
Спору між сторонами стосовно кількості поставленої теплової енергії за період з 01.11.2007 по 01.07.2009 не існує.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, за поставлену у вказаний період теплову енергію позивачем було сплачено на виконання умов договору 493 457, 63 грн. впродовж листопада 2007 року - червня 2009 року та 58 320, 77 грн. впродовж липня - жовтня 2009 року. Враховуючи, що за розрахунком позивача вартість 8396, 86 Гкал теплової енергії становить 952409, 95 грн., а відповідачем було сплачено лише 493457, 63 грн., позивач за період з 01.11.2007 по 01.07.2009 рахував за відповідачем заборгованість в розмірі 395779, 07 грн. Крім того, позивач нарахував на вказану суму заборгованості інфляційні втрати в розмірі 74 526, 16 грн та 3 % річних в розмірі 12 934,53 грн за загальний період прострочення з 01.12.2007 по 30.06.2009.
Також, за доводами позивача, 30.12.2014 після винесення рішення Господарським судом міста Києва від 21.01.2014 у справі № 13/245, відповідачем було сплачено залишок основного боргу, і на момент розгляду справи у суді першої інстанції позивачем не рахується заборгованість за відповідачем за поставлену в період з 01.11.2007 по 01.07.2009 теплову енергію.
Заперечуючи проти позову відповідач вважав, що ціну (тариф) на постачання теплової енергії у гарячій воді та опалення за спірний період з 01.11.2007 по 01.07.2009 необхідно було визначати виходячи з умов Додатку 3 до Договору, в якому сторони погодили, що тариф на момент укладання договору складає 44, 60 за 1 Гкал без урахування ПДВ (53,52 грн з ПДВ). Зазначений тариф встановлений розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 25.04.2001 № 837. Тому, за розрахунком відповідача, станом на дату звернення позивача до суду з позовом у цій справі його заборгованість за умовами Договору в період з листопада 2007 року по червень 2009 року за поставлену теплову енергію була відсутня (8396, 86 Гкал х 53,52 грн) - 493 457, 63 грн. = - 44 057, 16 грн), і мала місце переплата в сумі 44 057, 16 грн.
Розпорядження КМДА №643 від 30.05.2007, на підставі якого позивачем здійснені нарахування, було скасовано постановою Шевченківського районного суду міста Києва по справі №761/8760/14-а, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015. Підставою скасування вказаних розпоряджень КМДА стала відсутність їх обов'язкової реєстрації в органах юстиції.
Також судом першої інстанції вірно встановлено, що впродовж 2003 - 2010 років Київська міська державна адміністрація не здійснювала державну реєстрацію своїх розпоряджень щодо встановлення/погодження тарифів на житлово-комунальні послуги в Київському міському управлінні юстиції, притримуючись позиції, що вони не підлягають державній реєстрації. Останнє зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції розпорядження щодо тарифів на виробництво теплової енергії основними теплопостачальними підприємствами міста Києва - це Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 № 1245 (зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за № 46/429), яким встановлено тариф для позивача на виробництво теплової енергії для житлово-експлуатаційних організацій за 1 Гкал 65,30 грн. з ПДВ.
При цьому Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 25.04.2001 № 837 "Про встановлення тарифів на теплову енергію та житлово-комунальні послуги" втратило чинність згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 № 1245.
Отже, спір у даній справі виник стосовно тарифів, які підлягають застосуванню при розрахунку вартості енергії поставленої за Договором в період з 01.11.2007 по 01.07.2009, та відповідно стосовно розміру заборгованості відповідача перед позивачем за оплату поставленої у зазначений період теплової енергії і розміру нарахованих на таку заборгованість 3 % річних та інфляційних втрат.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача 74 526,26 грн інфляційних втрат та 12 934, 53 грн. 3% річних (нарахованих на заборгованість відповідача перед позивачем за теплову енергію поставлену в період з 01.11.2007 по 01.07.2009) за загальний період прострочення з 01.12.2007 по 30.06.2009.
Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що укладений сторонами Договір №1640294 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.2001 є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії визначаються Законом України "Про теплопостачання".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, тепло транспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Згідно ч. 2 ст. 714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Законом України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" (набрав чинності з 22.07.2010) внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері надання комунальних послуг. Зокрема, у пп. 2 п. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.
Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що до 22.07.2010 до повноважень органів місцевого самоврядування належали повноваження щодо встановлення тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій.
Таким чином, при визначенні вартості наданої відповідачу енергії застосовуються тарифи встановлені органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.
Оскільки розпорядження КМДА № 643 від 30.05.2007 було скасовано в судовому порядку з моменту його прийняття, з тих підстав, що таке розпорядження не було зареєстровано в органах юстиції, та враховуючи що питання обов'язковості реєстрації розпоряджень КМДА в органах юстиції для набрання ними чинності неодноразово було предметом розгляду судових справ різних юрисдикцій, і з вказаного питання склалася усталена практика, місцевий господарський суд правомірно погодився з доводами відповідача, що при визначенні вартості поставленої йому енергії не можуть бути застосовані тарифи встановлені вищевказаним розпорядженням.
При цьому місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що для визначення вартості поставленої у період з 01.11.2007 по 01.07.2009 теплової енергії підлягають застосуванню тарифи встановлені Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 25.04.2001 № 837 "Про встановлення тарифів на теплову енергію та житлово-комунальні послуги", оскільки вказані тарифи втратили чинність згідно з Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 № 1245, а також, оскільки положеннями ст. 276 Господарського кодексу України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.
Отже, в даному випадку слід застосувати тарифи встановлені останнім зареєстрованим в Київському міському управлінні юстиції розпорядженням щодо тарифів на виробництво теплової енергії основними теплопостачальними підприємствами міста Києва, а саме: Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245 (зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за № 46/429), яким встановлено тариф для позивача на виробництво теплової енергії для житлово-експлуатаційних організацій за 1 Гкал 65,30 грн. з ПДВ.
Доводи апелянта про те, що ним при визначені тарифів застосовувались розпорядження КМДА № 643 від 30.05.2007 року та №520 від 29.04.2009 року, відхиляються колегією суддів, оскільки розпорядження №643 визнано протиправним та скасовано постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2008 р. у справі №8/131, а розпорядження № 520 визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття постановою Шевченківського районного суду м.Києва від 19.10.2009 р. у справі № 2а-2292/09.
На підставі викладеного, суд першої інстанції, з наявних у матеріалах справи облікових карток, встановив, що у період з 01.11.2007 по 01.07.2009 відповідачу було поставлено 8 396, 86 Гкал енергії, відповідно за тарифом - 65,30 грн. за 1 Гкал, вартість поставленого обсягу енергії становить 548314,96 грн. (8396,86 * 65,30 = 548 314, 96), а не 952409,95 грн., які розраховані позивачем та не 449400,47 грн. - розраховані відповідачем. Таким чином, за період з 01.11.2007 по 01.07.2009 позивач поставив відповідачу енергію за договором загальною вартістю 548 314, 96 грн., яка була оплачена відповідачем на суму 493457, 63 грн. в період з 01.11.2007 по 01.07.2009 грн. та на суму 58 320,77 грн. впродовж липня-жовтня 2009 року (493 457,63 + 58314,96 = 551772,59). Відповідно, на момент звернення позивача до суду із позовом у даній справі відповідач не мав заборгованості перед позивачем за період з 01.11.2007 по 01.07.2009.
При цьому судом першої інстанції вірно встановлено, що оплата за поставлену теплову енергію здійснювалася відповідачем з порушенням умов договору, платежі здійснювалися невчасно (з простроченням) та не в повному обсязі, що призводило до наявності заборгованості у відповідача перед позивачем по щомісячним платежам за поставлену теплову енергію в період з 01.12.2007 по 30.06.2009.
Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просив стягнути з відповідача на свою користь 12 934, 53 грн. трьох відсотків річних та 74526,16 грн. індексу інфляції нарахованих на суму боргу (помісячно) за весь час прострочення за період з 01.11.2007 по 01.07.2009.
Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, з врахуванням встановлених фактичних обставин справи, дійшов ґрунтовного висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу підлягають задоволенню частково, за загальний період прострочення з 01.12.2007 по 30.06.2009 з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 988, 88 грн. 3% річних та 28 467,17 грн. інфляційних втрат.
Посилання апелянта на порушення судом приписів п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України щодо не припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу, то вказані доводи не знайшли свого підтвердження, оскільки, як зазначено вище, позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача інфляційну складову боргу в розмірі 74526,16 грн. та три відсотки річних в розмірі 12 934,53 грн., вказана заява була правомірно оцінена судом першої інстанції як заява про зменшення розміру позовних вимог, прийнята до розгляду та розгляд справи здійснений судом з врахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі № 13/245 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі №13/245 - без змін.
2. Матеріали справи № 13/245 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя В.О. Зеленін
Судді О.Ф. Синиця
Б.О. Ткаченко