Кіровоградської області
01 березня 2016 рокуСправа № 912/4333/15
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Колодій С.Б., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 912/4333/15
за позовом Комунального підприємства "Тернопільводоканал", м. Тернопіль
до Приватного підприємства "Техноплюс-Кіровоград", м. Кіровоград
про стягнення 131 076,16 грн.
за участю представників сторін:
від позивача в режимі відеоконференції - ОСОБА_1, довіреність № 3523/15 від 31.12.15;
від відповідача - участі не брали.
Комунальне підприємство "Тернопільводоканал" звернулося до господарського суду з позовною заявою про стягнення з приватного підприємства "Техноплюс-Кіровоград" 131076,16 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу № 26/1-15 від 26.03.2015, із яких: сума 30 000,00 грн. основна заборгованість, 100 800,00 грн. штраф, 276,16 грн. 3% річних, з покладенням на відповідача судового збору.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач після отримання від позивача попередньої оплати вартості товару у розмірі 30 000,00 грн., не виконав свої зобов'язання щодо поставки в обумовленому обсязі товару відповідно до умов договору купівлі - продажу № 26/1-15 від 26.03.2015 р.
Заявою від 28.12.2015 р. в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України (вх. № 69/16 від 11.01.2016 р.) позивач зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з приватного підприємства "Техноплюс-Кіровоград" на користь комунального підприємства "Тернопільводоканал" 30 204,66 грн., з яких: 30 000,00 грн. основна заборгованість та 204,66 грн. 3 % річних, а також просив повернути зайво сплачений судовий збір.
В той же час, представник позивача заявою від 11.01.2016 р. (вх. № 533/16 від 11.01.2016 р.) відкликав заяву про зменшення розміру позовних вимог від 28.12.2015 р.
03.02.2016 р. позивач надав письмові пояснення щодо позовних вимог в частині стягнення штрафної санкції, в яких зазначив, що заявлена до стягнення сума в розмірі 100 800,00 грн. є штрафною санкцією у вигляді пені.
Представник відповідача в судові засідання не з'явився, відзиву на позов не подав, вимог не заперечив. До суду повернулися конверти з ухвалами, які надсилалися відповідачу за адресою, що вказана в позовній заяві: 25491, м. Кіровоград, вул. Мурманська, 13д, з відміткою пошти "За закінченням терміну зберігання", а також на фактичну адресу: 25006, м. Кіровоград, вул. Тимірязєва, 84, офіс 607а з відміткою "організація вибула".
Згідно спеціального витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 25.11.2015 р. місцезнаходження юридичної особи є: 25491, м. Кіровоград, вул. Мурманська, 13-Д.
Відповідно до абзацу третього підпункту 3.9.1 підпункту 3.9 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
За таких обставин, судом вжито необхідних заходів щодо повідомлення відповідача про дату та місце розгляду справи.
Представник позивача в судовому засіданні 01.03.2016 р. позовні вимоги підтримав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, повно, всебічно і об"єктивно з"ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, -
26.03.2015 року між приватним підприємством "Техноплюс - Кіровоград" (Продавець) та комунальним підприємством "Тернопільводоканал" (Покупець) укладено договір купівлі - продажу № 26/1-15 (далі - Договір, а.с. 8-9).
Відповідно до пункту 1.1. Договору продавець зобов"язується передати у власність Покупця двигун А4-450 630/1500 6 кВт. (далі - Товар), а Покупець прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі.
Загальна кількість товару становить 1 (шт.) (пункт 2.1 Договору).
Згідно пункту 3.1 Договору загальна вартість товару складає 90 000,00 грн., в тому числі ПДВ 15 000,00 грн.
У відповідності до пункту 3.2 Договору оплата за поставлений товар - 33% передоплата на розрахунковий рахунок Продавця, послідуюча оплата на протязі наступних двох місяців після отримання товару.
Відповідно до підпунктів 4.1.1, 4.1.3 пункту 4.1 Договору Продавець зобов"язаний відвантажити товар протягом трьох місяців з дня отримання передоплати згідно пункту 3.2 Договору; товар забезпечити такими супровідними документами: видаткова накладна, рахунок - фактура.
Відповідно до підпункту 4.3.2 пункту 4.3 Покупець зобов"язаний оплатити товар відповідно до пункту 3.2 цього Договору.
Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.1015 року (пункт 10.1 Договору).
Закінчення строку договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. 10.2 Договору).
Договір купівлі-продажу підписано обома сторонами та скріплено круглими печатками підприємств.
Судом встановлено, що 01.04.2015 р. на виконання пункту 3.2 Договору Позивачем було здійснено попередню оплату Товару у розмірі 30 000, 00 грн., підтвердженням чого є банківська виписка з рахунку позивача (а.с. 18).
Проте, відповідачем не виконано умови п. 4.1 Договору та не поставлено позивачу обумовлений в пункті 1.1 Договору товар.
Позивачем неодноразово направлялись претензії про виконання зобов'язання від 23.07.2015 р., від 04.09.2015 р., що підтверджується фіскальними чеками від 07.09.2015 р. та від 23.07.2015 р. (а.с. 11-17).
Крім того, позивачем на адресу відповідача направлялися листи від 24.06.2015 р. та від 07.07.2015 р. з вимогою про повернення коштів в сумі 30 000,00 грн. (а.с. 19-21).
Доказів поставки товару чи повернення 30 000,00 грн. попередньої оплати станом на дату прийняття рішення відповідачем не подано.
Оскільки відповідач не відповів на вимогу позивача та не повернув грошові кошти, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача попередньої оплати за договором у розмірі 30 000,00 грн., пені в сумі 100 800,00 грн., 276,16 грн. 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача в частині основної заборгованості підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З огляду на те, що 33 % попередня оплата за товар перераховано позивачем в повному обсязі 01.04.2015 р., відповідач згідно пункту 4.1 повинен був поставити товар в термін до 01.07.2015 р.
Однак, відповідачем доказів поставки товару позивачу суду не надано.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 30 000,00 грн. - суми попередньої оплати, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Також позивач на підставі п. 6.3 Договору просить суд стягнути з відповідача за порушення строків передачі товару пеню в розмірі 1% від вартості товару, поставку якого прострочено, за кожен день прострочення, яка за розрахунком позивача за період прострочки з 01.07.2015 р. по 20.10.2015 р. складає 100 800,00 грн.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов"язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов"язання.
Господарським судом встановлено факт невиконання відповідачем господарського зобов'язання щодо поставки товару.
Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 6.3 Договору сторони погодили, що за порушення строків передачі товару продавець сплачує на користь покупця 1% вартості товару, поставку якого прострочено, за кожен день прострочення.
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що позивач має право згідно норм чинного законодавства стягувати неустойку за непоставку товару.
Оскільки позивач просить стягнути пеню за невиконання відповідачем зобов'язань щодо поставки товару, тобто не грошового зобов'язання, то обмеження розміру пені, передбачені статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", не застосовуються.
Господарський суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 100800,00 грн., що нарахована в розмірі 1% від вартості товару - 90000,00 грн. поставку якого прострочено, за кожен день прострочки.
Позивачем також заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 276,16 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В той же час, пунктом 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов"язань" № 14 від 17.12.2013 р. роз"яснено, що обов"язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилась від прийняття зобов"язання за договором (статті 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов"язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов"язань, а з інших підстав.
З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 276,16 грн., нарахованої на суму попередньої оплати, яка підлягає поверненню.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України № 922/2430/13 від 22.01.2014 р. та № 911/3130/13 від 19.03.2014 р.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 130 800,00 грн., з яких: основний борг - 30 000,00 грн., пеня 100 800,00 грн.
Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 22, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з приватного підприємства "Техноплюс - Кіровоград" (25491, м. Кіровоград, вул. Мурманська, 13д, ідентифікаційний код 33316484) на користь комунального підприємства "Тернопільводоканал" (46008, м. Тернопіль, вул. Танцорова, 7, ідентифікаційний код 03353845) 30 000,00 грн. основний борг, 100 800,00 грн. пені, а також 1961,99 грн. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.
Повне рішення складено 09.03.2016 р.
Суддя С. Б. Колодій