ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.02.2016Справа №910/32389/15
За позовом Державного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНЕКСПЕРТ"
про стягнення 10 227,50 грн.
Суддя Якименко М.М
Представники сторін:
від позивача: Сопільняк Л.П. - довіреність №07/01-755 від 30.12.2015 року;
від відповідача: не з'явилися;
Державне публічне акціонерне товариство "Будівельна компанія "Укрбуд" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНЕКСПЕРТ" про стягнення 10 227,50 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності внесення орендної плати за користування об'єктом оренди, згідно умов Договору оренди №КР/15-0149 нерухомого майна державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» від 01.12.2014 року.
З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 2 846,40 грн. - основного боргу, 1 778,75 грн. - пені, 4 269,60 грн. - штрафу, 1 332,75 грн. - інфляційних втрат, 1 218,00 грн. - судового збору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2015 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 09.02.2016 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2016 року відкладено розгляд справи 24.02.2016 року.
В судове засідання 24.02.2016 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Провадження у справі порушено ухвалою від 28.12.2015 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.
Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 24.02.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 24.02.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
01.12.2014 року між Державним публічним акціонерним товариством "Будівельна компанія "Укрбуд" (далі по тексту - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНЕКСПЕРТ" (далі по тексту - орендар, відповідач) укладено Договір оренди №КР/15-0149 нерухомого майна державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно (далі - «Майно»), площею в розмірі та за цільовим призначенням згідно з актом приймання-передачі Майна (додаток 1), яке розташоване у адміністративному будинку за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 23 (далі - «Адмінбудинок»), що належить Орендодавцю на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2004р. №897.
Відповідно до п. 1.3. Договору, плата за користування Майном (далі - «Орендні платежі») здійснюються Орендарем щомісячно.
Орендні платежі за місяць оренди Майна є договірними і визначаються згідно узгодженого з Орендарем розрахунку розміру щомісячного платежу за оренду Майна (додаток 2). Розмір Орендних платежів збільшується у разі збільшення цін та тарифів на електричну та теплову енергію, воду та водовідведення, технічне обслуговування ліфтів, пожежної сигналізації, податку на землю, послуг по вивозу сміття та інших видів робіт по експлуатації та обслуговуванню будинку. Зміна розміру Орендних платежів оформлюється новим розрахунком розміру щомісячного платежу, який є невід'ємною частиною цього Договору (п. 3.1. Договору).
Згідно з п. 3.3. Договору, у подальшому Орендар зобов'язаний сплачувати Орендні платежі за поточний місяць не пізніше десятого числа поточного місяця відповідно до узгодженого розміру щомісячного платежу та рахунку-фактури, який Орендар не пізніше п'ятого числа поточного місяця повинен отримати у Орендодавця. Несвоєчасне отримання Орендарем рахунку-фактури у Орендодавця не звільняє Орендаря від зобов'язання вчасно сплачувати Орендні платежі.
Відповідно до п. 4.2. Договору, своєчасно і у повному обсязі сплачувати Орендодавцю Орендні платежі.
Факт передачі позивачем та прийняття в оренду відповідачем майна підтверджується підписаним 01.12.2014 року між сторонами актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна (копія акту міститься в матеріалах справи).
Однак, як слідує з матеріалів справи, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності та повноти сплати орендної плати, відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з орендної плати в розмірі 2 846,40 грн. (рахунок-фактури №КР/15-0149/12 від 01.12.2014 року на суму 2 846,40 грн.), на підтвердження іншого суду не надано жодних доказів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч.1. ст. 760 ЦК України).
Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачеві у тимчасове платне користування об'єкт оренди на певний строк та за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача орендну плату в розмірі 2 846,40 грн. (рахунок-фактури №КР/15-0149/12 від 01.12.2014 року на суму 2 846,40 грн.), в зв'язку з чим має перед позивачем заборгованість зі сплати вказаної суми.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 2 846,40 грн. - основного боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Відповідач припустився прострочення сплати вартості отриманих послуг, а тому позивач, керуючись п. 9.2. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню та штраф, які за розрахунками позивача становлять 1 778,75 грн. - пені, 4 269,60 грн. - штрафу.
Пунктом 9.2 Договору передбачено, за несвоєчасне внесення Орендних платежів (після 15 числа поточного місяця) Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення до 28 числа поточного місяця включно, а у разі несплати Орендних платежів до 28 числа поточного місяця, Орендар, крім зазначеної пені, сплачує на користь Орендодавця штраф в розмірі 25 % від суми простроченого платежу (ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Судом встановлено, що позивач є суб'єктом господарювання державного сектору економіки.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).
Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі: 1 778,75 грн. - пені, 4 269,60 грн. - штрафу.
Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 332,75 грн. - інфляційних втрат.
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1 332,75 грн. - інфляційних втрат, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНЕКСПЕРТ" (02002, м. Київ, ВУЛИЦЯ МАРИНИ РАСКОВОЇ, будинок 23, офіс 819; код ЄДРПОУ 35912875) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд" (02002, м. Київ, ВУЛ. РАСКОВОЇ, будинок 23; код ЄДРПОУ 33298371) 2 846 (дві тисячі вісімсот сорок шість) грн. 40 грн. - основного боргу, 1 778 (одну тисячу сімсот сімдесят вісім) грн. 75 коп. - пені, 4 269 (чотири тисячі двісті шістдесят дев'ять) грн. 60 коп. - штрафу, 1 332 (одну тисячу триста тридцять дві) грн. 75 коп. - інфляційних втрат, 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. - судового збору.
3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Якименко М.М.
Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 09.03.2016 року.