ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.02.2016Справа №910/32687/15
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна»
до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»
про стягнення 5 258,00 грн.
Суддя А.М. Селівон
від позивача: Каланча Ю.В. - представник, довіреність б/н від 01.09.2015 р.;
від відповідача: не з'явився;
В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Граве Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди 5 258,00 грн., а також просить покласти на відповідача витрати з оплати судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на те, що виплативши відповідно до умов Договору добровільного страхування №101016250 від 17.10.2014 р. страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 5 768,00 грн., Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Граве Україна» отримало згідно ст. ст. 993, 1188 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» право вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі, як особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.12.2015 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/32687/15 та призначено до розгляду на 26.01.2016 р.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.01.2016 р. розгляд справи відкладено на 16.02.2016 р.
У судове засідання 26.01.2016 р. уповноважені представники сторін не з'явились.
Про дату, час та місце розгляду даної справи позивач та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями №0103036999750, №0103036999768 та №010306999776, відповідно.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання вих.№68424 від 21.01.2016 р про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучені до матеріалів справи.
У судове засідання 16.02.2016 р. з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважений представник відповідача у судове засідання 16.02.2016 р. не з'явився.
Про дату, час та місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103037002805.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками, в якому відповідачем наданий розрахунок страхового відшкодування та зазначено, що НАСК «ОРАНТА» не заперечує щодо сплати 4 768,00 грн., крім того відповідач просить розглядати справу без участі представника НАСК «ОРАНТА». Відзив з доданими документами долучений до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 16.02.2016 р. сторонами суду не надано.
Відповідно до пункту 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно з підпунктом 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.
Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.
Відводу судді представником позивача не заявлено.
В судовому засіданні 16.02.2016 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, надав пояснення по справі та відповів на питання суду.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу п. 6 ч. 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
Як вбачається з матеріалів справи, між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Граве Україна» (страховик за договором страхування, позивач у справі) та ОСОБА_2 (страхувальник за договором) було укладено Договір добровільного страхування №101016250 від 17.10.2014 р. (далі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом.
Забезпечений транспортний засіб: Tayota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску (п. 1.3 Основної частини Договору страхування (далі - ОЧ)).
Франшиза (безумовна) за ризиком «ДТП» складає 0,00% (п.п.1.6.1 ОЧ Договору страхування).
Територія дії Договору страхування - Україна (п.1.8.6 ОЧ Договору страхування).
Строк дії Договору: з 18.10.2014 р. по 17.10.2015 р. (п.1.15 ОЧ Договору страхування).
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».
Як передбачено ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
Страховим випадком, за визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно первинної довідки від 13.01.2015 р. та розгорнутої довідки №56135265 про дорожньо-транспортну пригоду, сформовані відділом ДАІ Одеського МУ ГУМВС в Одеській області, копії яких наявні в матеріалах справи, 13.01.2015 р. в м. Одесі на проспекті Шевченка, 21, відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП), за участю транспортного засобу марки Tayota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3, та транспортного засобу марки Hyundai І30, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням власника ОСОБА_4, в результаті якої автомобілі отримали механічні ушкодження.
Згідно умов п. 1.1 Загальної частини (далі - ЗЧ) Договору страхування окремим страховим випадком визначена ДТП.
Отже, з огляду на викладене дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Відповідно до п. 10 ЗЧ Договору страхування виплата страхового відшкодування проводиться після встановлення страховиком факту страхового випадку, підтвердження цього факту компетентними органами і визначення розмірів збитків, підтверджених відповідними документами та прийняття рішення страховиком про виплату, відмову чи відстрочку у виплаті страхового відшкодування.
Пунктом 10.1 ЗЧ Договору страхування передбачено, що страховик розглядає питання про можливість виплати страхового відшкодування після отримання, зокрема: письмової заяви страхувальника (вигодонабувача в разі його наявності) або особи ним уповноваженої, в якій сформульовано обґрунтовану вимогу до страховика про виплату страхового відшкодування; довідки встановленої форми з органів ДАІ або уповноваженого органу іноземної держави про ДТП; оригіналів деталізованих рахунків (калькуляцій) спеціалізованих авторемонтних організацій та/або деталізованого акту виконаних робіт; документів, що підтверджують суму витрат, які відповідно до цього Договору можуть бути включені страховиком у суму страхового відшкодування.
Відповідно до умов Договору страхування (п. 1.8.2 ОЧ Договору страхування, п. 11.2.5 ЗУ Договору страхування) в Основній частині Договору страхування в опції «СТО за вибором страхувальника» вказано «Ні», отже, витрати на оплату робіт, запчастин та витратних матеріалів здійснюються на основі калькуляції СТО за вибором страховика.
В подальшому, згідно умов Договору страхування страхувальник ОСОБА_2 звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» з заявою про виплату страхового відшкодування від 04.02.2015 р.
Пунктом 11.1 ЗЧ Договору страхування передбачено, що визначення розміру страхового відшкодування може проводитись страховиком на підставі: виставлених рахунків на оплату відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ та актів про виконані роботи; квитанцій (інших платіжних документів), які підтверджують витрати страхувальника на проведення відновлювального ремонту; актів експертної оцінки кваліфікованого експерта та/або спеціалізованого ремонтного підприємства.
Відповідно до матеріалів справи, а саме, рахунок-фактури №і-00000016 від 02.02.2016 р. вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу визначена ТОВ «ІНТЕРМАШСЕРВІС» у розмірі 5 768,00 грн.
Також, у матеріалах справи міститься Висновок №01-025 від 29.01.2015 р., відповідно до якого вартість матеріального збитку власника транспортного засобу Tоyota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 5 968,43 грн.
Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Граве Україна» складено страховий акт №СНТ/101016250/1 від 04.02.2015 р., відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРМАШСЕРВІС» страхового відшкодування в сумі 5 768,00 грн., що відповідає сумі рахунок-фактури №і-00000016 від 02.02.2015 р., враховуючи встановлення франшизи за Договором страхування в розмірі 0,00 грн.
Пунктом 10.5 ЗЧ Договору страхування страховик зобов'язаний здійснити виплату протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.
У відповідності до умов Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 5 768,00 грн. була перерахована позивачем на розрахунковий рахунок безпосередньо виконавців відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля ТОВ «ІНТЕРМАШСЕРВІС», що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення №51852 від 05.02.2015 р.
Заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування №101016250 від 17.10.2014 р., а також перебування отриманих автомобілем марки Tоyota Camry, державний номер НОМЕР_1, пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 13.01.15 р., відповідачем суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «ГРАВЕ УКРАЇНА» умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 5768,00 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту транспортного засобу Tоyota Camry, державний номер НОМЕР_1, на розрахунковий рахунок ТОВ «Інтермашсервіс» - СТО, яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.
Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11 р. у справі №42/92, від 07.08.12 р. у справі №2/22, від 01.03.11 р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, наявність рахунок-фактури №і-00000016 від 02.02.2015 р., страхового акту №СНТ/101016250/1 від 04.02.2015 р., платіжного доручення №51852 від 05.02.2015 р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29.01.2015 р. у справі №522/655/15-п встановлено, що гр. ОСОБА_4, 13.01.2015 р. об 11 год. 00 хв. у м. Одеса по пр. Шевченка, 21, керуючи автомобілем Hyundai і30, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 при русі заднім ходом не впевнився, що це буде безпечно для інших учасників дорожнього руху, не скористався допомогою сторонніх осіб, внаслідок чого здійснив зіткнення з припаркованим автомобілем Tayota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_1, чим порушив вимоги п.10.9 Правил дорожнього руху. Гр. ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення на користь держави штрафу у розмірі 340,00 грн.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.
Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.
За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» виникло право зворотної вимоги до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу Hyundai і30, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.
У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За матеріалами справи судом встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 13.01.2015 р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Hyundai і30, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - гр. ОСОБА_5 у Публічному акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії №АІ/1480733 (далі - Поліс), що підтверджується наявною у матеріалах справи його копією, з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 1 000,00 грн.; забезпечений ТЗ Hyundai і30, державний реєстраційний номер НОМЕР_2; строк дії полісу з 19.08.2014 р. до 18.08.2015р. Тобто, станом на дату скоєння ДТП, а саме 13.01.2015 р., Поліс був діючим.
З огляду на вищевикладене, у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна», як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Отже, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Граве Україна» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.12 р. у справі №23/279).
Реалізуючи вказане право та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з заявою на виплату страхового відшкодування вих.№64084 від 03.08.2015 р., щодо здійснення виплати страхового відшкодування в розмірі 5 768,00 грн., яка була отримана відповідачем 10.08.2015 р., відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія якого долучена до матеріалі справи.
Разом з тим, доказів задоволення вимоги позивача про відшкодування шкоди на відповідну суму матеріали справи не містять, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Суд звертає увагу, що у відповідності до умов п.п. 1.8.1 ОЧ Договору страхування страхове відшкодування здійснено без врахування зносу, а тому здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором страхування, а Закон України «Про страхування» відповідних застережень не містить.
Окрім того, відповідно до ч. 36.6 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно до статті 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Як вбачається із матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов'язання щодо відшкодування Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Граве Україна» в порядку регресу суми в розмірі 5258,00 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, з позовом про стягнення якої останній звернувся до суду.
При цьому позивачем в розмірі заявленого до стягнення в порядку регресу відшкодування в сумі 5258,00 грн. враховано франшизу за Полісом в розмірі 510,00 грн., тоді як згідно наданої відповідачем копії Полісу АІ № 1480733 розмір франшизи встановлений в сумі 1000,00 грн..
Отже, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 1 000,00 грн. та 0,00 грн. відповідно, розмір страхового відшкодування, яке підлягає стягненню, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Tayota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, підлягає зменшенню на розмір франшизи, визначеної Полісом в сумі 1 000,00 грн., і становить саме 4 768,00 грн. (5 768,00 грн. - 1 000,00 грн.).
З урахуванням наявності полісу № АІ 1480733 відповідача, договірних зобов'язань між винною у скоєнні ДТП особою та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме ПАТ "НАСК «Оранта", до якого правомірно заявлено позов.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування транспортного засобу №101016250 від 17.10.2014 р. та Полісу № АІ/1480733 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або їх окремих положень суду не надано.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи частково підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, зважаючи на часткове визнання позову відповідачем в поданому суду відзиві на позовну заяву, суд доходить висновку, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу підлягає частковому задоволенню в сумі 4 768,00 грн..
Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 993, 1166, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, ст. 354 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 78, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (вул. Здолбунівська, 7, корп. «Д», м. Київ, 02081, код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» (вул. Хрещатик, 15, оф. 124, м. Київ, 01001, код 19243047) 4 768,00 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 1 218,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 23 лютого 2016 року
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон