ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.01.2016Справа №910/29016/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролідер"
до 1. Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
2. Київської міської ради
про встановлення сервітуту
Суддя Селівон А.М.
Представники сторін:
Від позивача: Брагар А.А. - представник, довіреність б/н від 14.10.2015;
Колєба О.Ю. - директор, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Московським РУГУ МВС України в м. Києві від 14.03.1996.
Від відповідача 1: Глотова С.В. - представник, довіреність №155/1/03-101 від 12.01.2016;
Від відповідача 2: не з'явились.
В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агролідер" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" та Київської міської ради про встановлення сервітуту, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн..
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на необхідність встановлення сервітуту щодо місць загального користування приміщень у нежитловому будинку №23/25 А по вул. Пушиної Феодори у м. Києві, які використовуються позивачем для проходження до власних нежитлових приміщень, зважаючи на відмову відповідача 2 від укладення вказаного договору у запропонованій позивачем редакції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.15 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/29016/15 та призначено до розгляду на 03.12.15 р..
Ухвалою суду від 03.12.15 р. розгляд справи відкладався.
В судових засіданнях з 12.01.15 р. по 21.01.16 р. та з 21.01.16 р. по 26.01.16 р. згідно ч. 3 ст. 77 ГПК України судом оголошувалась перерва.
У судове засідання 03.12.15 р. з'явились уповноважені представники позивача та відповідача 1.
Уповноважений представник відповідача 2 у судове засідання 03.12.15 р. не з'явився.
Про дату, час і місце розгляду даної справи 03.12.15 р. відповідач 2 повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103036153214.
У судові засідання 12.01.16 р. та 21.01.16 р. з'явились уповноважені представники сторін.
У судове засідання 26.01.16 р. з'явились уповноважені представники позивача та відповідача 1.
Уповноважений представник відповідача 2 у судове засідання 26.01.16 р. не з'явився .
Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач 2 повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про оголошення перерви від 21.01.16 р..
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 03.12.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання б/н від 27.11.2015 про долучення документів до матеріалів справи.
Клопотання судом задоволено, документи судом долучено до матеріалів справи.
Також до початку судового засідання 03.12.15 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 1 надійшли наступні документи:
1. Відзив на позовну заяву б/н б/д, в якому відповідач 1 заперечує проти позовних вимог, посилаючись на недоведеність обставин необхідності укладення договору сервітуту та відсутність обгрунтованого розрахунку суми, яка підлягає сплаті за запропонованим договором;
2. Клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н б/д;
3. Клопотання про витребування доказів б/н б/д.
Вказані документи долучено судом до матеріалів справи.
У судовому засіданні 03.12.15 р. представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 03.12.2015. Клопотання судом задоволено, документи судом долучено до матеріалів справи.
До початку судового засідання 12.01.16 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про залучення додаткових доказів до матеріалів справи б/н від 04.01.2016, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
Також до початку судового засідання 12.01.16 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 1 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н б/д, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 12.01.16 представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 12.01.2016, яке судом долучено до матеріалів справи.
Також у судовому засіданні 12.01.16 представник відповідача 2 подав заперечення проти позову б/н б/д, в яких Київська міська рада заперечує проти позову, посилаючись на відсутність доказів необхідності укладення договору сервітуту та неможливості задоволення потреб позивача іншим способом, зокрема, шляхом укладення договору оренди, а також ненадання позивачем розрахунку суми, яка підлягає сплаті за запропонованим договором сервітуту.
Заперечення судом долучені до матеріалів справи.
До початку судового засідання 21.01.16 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 1 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 19.01.2016, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 26.01.16 р. сторонами суду не надано.
Про поважні причини неявки представника відповідача 2 суд не повідомлено.
Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача 2 в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач 2 не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, беручи до уваги той факт, що представники позивача та відповідача 1 проти розгляду справи без участі представника відповідача 2 не заперечували, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача 2, виключно за наявними у справі матеріалами.
При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.
Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.
Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.
Відводу судді представниками сторін не заявлено.
В судових засіданнях 12.01.16 р., 21.01.16 р. та 26.01.16 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, надав пояснення по справі та відповів на питання суду.
Представник відповідача 1 у судових засіданнях 12.01.16 р., 21.01.16 р. та 26.01.16 р. заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, визнав той факт, що іншого проходу окрім як через проходження по конкретно визначеним частинам приміщень у працівників ТОВ "Агролідер" не має, а також заперечував проти ціни, встановленої позивачем за користування сервітутом.
Представник відповідача 2 в судових засіданнях 12.01.16 р., 21.01.16 р. заперечував проти позовних вимог та ціни, встановленої позивачем за користування сервітутом.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача 1, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Відповідно до ст. 41 Конституції України державою гарантовано право володіння та користування власністю, а також вказується, що право приватної власності є непорушним.
Зокрема, ст.ст. 316-319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із ч.1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно виникає в особи з моменту його державної реєстрації.
За приписами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як встановлено судом за матеріалами справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Агролідер" (позивач у справі) на підставі нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. Договору купівлі-продажу від 15.12.2004, укладеного між Фондом приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва, отримано у власність нежилі приміщення №1,6,7,8,9,V загальною площею 874,2 кв. м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Пушиної Феодори, буд. 23-25 (літера А), у окремій двоповерховій будівлі. На момент укладення вказаного договору право власності на нежиле приміщення належало територіальній громаді Святошнинського району м. Києва.
На підставі зазначеного договору купівлі - продажу право власності позивачем належним чином зареєстровано в КП БТІ, отримано відповідний технічний паспорт.
Відповідно до п. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.
Згідно п. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, у відповідності до ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
У відповідності до Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.07.2011 року №1339 "Про внесення змін та доповнень до розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.12.2010 №1112 та від 12.05.2011 №715 згідно Додатку 11 визначено перелік об'єктів, які закріпляються на праві господарського відання за Комунальним Підприємством "Київжитлоспецексплуатація", у тому числі нежилі приміщення в Святошинському району по вул. Феодори Пушиної 23/25 (літера А), загальною площею 258,50 кв. м., що відносилися до комунальної власності територіальної громади Святошинського району у м. Києві та перебували на балансі КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва». Вказані приміщення закріплені за КП «Київжитлоспецексплуатація» на праві повного господарського відання та прийняті на баланс підприємства за актом приймання - передачі форми ОЗ-1 від 01.02.12 р..
Власником зазначених нежилих приміщень є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, яка, в свою чергу, делегувала повноваження по управлінню спірними приміщення загального користування відповідачу 1.
Про зміну балансоутримувача нежитлових приміщень в будинку № 23/25 (літера А) по вул. Феодори Пушиної в м. Києві позивача було повідомлено листом КП «Київжитлоспецексплуатація» № 155/1/05-777 від 22.02.12 р., копія якого наявна в матеріалах справи.
При цьому на момент передачі приміщень будинку на баланс підприємства, позивач фактично використовував нежилі приміщення загальною площею 65,68 кв.м в спірному будинку згідно Договору оренди нежитлового приміщення № 124 від 17.07.04 р. (з додатковими угодами № 1 від 27.01.05 р., якою змінено орендовані площі до 80,68 кв.м, та № 2 від 22.08.05 р., якою змінено орендовані площі до 65,68 кв.м, а також б/н від 01.11.11 р., згідно якої строк дії договору оренди встановлено до 31 березня 2012 р. включно), укладеного з попереднім орендодавцем - КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва».
Вказаний факт також підтверджується наявним в матеріалах справи складеним ПК «Київжитлоспецекплуатація» та ТОВ «Агролідер» спільним актом від 01.02.12 р. про фактичне використання нежилих приміщень, згідно якого приміщення загальною площею 65,68 кв.м, які перебувають на балансі КП «Київжитлоспецекплуатація», фактично використовуються ТОВ «Агроділер».
Як свідчать матеріали справи та підтверджено представниками сторін в судових засіданнях, відповідач 1 неодноразово звертався до позивача з вимогами щодо сплати заборгованості з орендної плати за користування нежилим приміщенням площею 65,68 кв.м., а також з вимогою про звільнення та повернення спірних приміщень, що підтверджується листами № 155/1/03-3299 від 15.06.15 р., № 155/1/03-5856 від 16.09.15 р., № 155/1/03-6439 від 16.10.15 р., копії яких наявні в матеріалах справи.
Позивач, в свою чергу, в письмових поясненнях зазначає, що на протязі жовтня 2013 р.- червня 2015 р. ТОВ «Агролідер» було сплачено 1009563,80 грн. орендної плати за спірні приміщення, у тому числі 14884,45 грн. відшкодування плати за землю.
Судом встановлено зі змісту поповерхового плану технічного паспорту та представниками сторін не заперечувалось, що для використання власних нежитлових приміщень працівники та відвідувачі позивача зобов'язані проходити через додаткові приміщення, що підприємству не належать, а саме:
1) прохід шириною 0,5 метра та довжиною 3,5 метра, через приміщення під літерою "Г" площею 16,9 м. кв. до приміщення під номером 1, площею 152,6 м. кв..
2) прохід шириною 0,5 метра та довжиною 8 метрів, через сходовий марш на другий поверх до приміщення під номером 5, площею 68,6 м. кв..
3) прохід шириною 0,5 метра та довжиною 24 метра, через сходовий марш входу в підвал, через приміщення під номером 1 та 4 до приміщення під номером V площею 35м.кв..
Загальна довжина таких проходів становить 35,5 м, що мають ширину 0,5 м..
Отже, як зазначено позивачем в позовній заяві, підтверджено представником позивача в судових засіданнях та відповідачами не заперечувалось, для проходу до власних нежитлових приміщень інший шлях окрім як через проходження по конкретно визначеним приміщенням орієнтованою сукупною довжиною 35,5 метрів (підвалу, І та ІІ поверху), у працівників ТОВ "Агролідер" відсутній.
Окрім того, в матеріалах справи міститься копія акту від 01.10.13 р. про фактичне невикористання нежилих приміщень у нежитловому будинку № 23/25 по вул. Пушиної Феодори, підписаного представниками ТОВ «Агролідер», ТОВ «ІНТ1» та ТОВ «Торгінвест-5», яким встановлено, що жодне з відокремлених приміщень, що знаходяться на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація» ТОВ «Агролідер» не використовуються, натомість використовуються виключно місця загального користування (коридори та сходові клітини) для проходу відвідувачів до приміщень, що є власністю позивача.
Оскільки за твердженнями позивача з моменту передачі у господарське відання частини нежитлових приміщень та всіх місць загального користування у будинку по вул. Ф.Пушиної 23/25 (літера А) на користь відповідача 1 у останнього з позивачем виникли суперечки з приводу спільного використання коридорів, сходових маршів та іншого загального майна (місць загального користування), Товариством з обмеженою відповідальністю "Агролідер" на адресу КП "Київжитлоспецексплуатація" було надіслано заяву № 6838 від 22.10.2015 з пропозицією щодо укладення договору сервітуту з додатками - оригіналами 2-ох примірників Договору №1-ср від 22.10.2015 року. Примірники договорів буди підписані зі сторони ТОВ "Агролідер" та надані в порядку ст. 181 Господарського кодексу України для погодження та укладення зі сторони КП "Київжитлоспецексплуатація".
У відповідь на пропозицію погодити та підписати один примірник наданого договору про встановлення сервітуту Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" було надіслано на адресу позивача повідомлення від 02.11.2015р. №155/1/03-6789, згідно якого позивачу було запропоновано звернутися до орендодавця - Департаменту комунальної власності міста Києва з пропозицією щодо укладення договору оренди нежилих приміщень загальною площею 35,5 кв.м. в будинку №23-25 по вул. Федори Пушиної у м. Києві, а також повідомлено, що після отримання згоди Департаменту, підприємством буде розроблено розрахунок орендної плати та підготовлено проект договору оренди для подальшого погодження.
Окрім того, КП "Київжитлоспецексплуатація" було надіслано позивачеві лист №155/1/05-6958 від 05.11.2015, згідно якого позивачу було запропоновано звернутись до Департаменту комунальної власності міста Києва з пропозицією щодо укладення договору оренди нежилих приміщень, оскільки до компетенції підприємства укладення договорів сервітуту не відноситься, з посиланням на Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.15 р. № 415/1280 (далі - Положення), яким передбачене укладення тільки договорів оренди нежилих будинків (приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Києва.
В подальшому позивач листом б/н від 12.11.15 р. звертався до відповідача 2 з пропозицією щодо укладення договору сервітуту № 1-ср від 12.11.15 р. щодо спірних нежилих приміщень площею 35,5 кв.м..
Проте, вказаний лист - пропозиція був залишений без задоволення, договір сервітуту між сторонами укладений не був.
Таким чином, оскільки відповідачі 1 та 2 відмовились від укладення запропонованого позивачем договору сервітуту, за умови відсутності можливості задоволення потреб ТОВ «Агролідер» щодо користування спірними нежилими приміщеннями у інший спосіб, зважаючи на перешкоди з боку відповідача 1 в користуванні приміщеннями, зокрема, вимоги про виселення та сплату орендної плати, позивач вернувся до суду з даною позовною заявою.
У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).
За приписами статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Згідно частинами 1 та 3 статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що обов'язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) нерухомого майна.
Суд відзначає, що сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування. Поряд з правом оренди сервітут є також одним з речових прав, однак значно вужчий за обсягом своїх прав. На відміну від права оренди, яке встановлює володіння і користування майном протягом його дії виключно орендаря, сервітут тільки обмежує право власності особи, на майно якої встановлено сервітут.
В той же час, сервітут тягне певне обмеження прав власності особи, на майно якої встановлений сервітут. Власник майна має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, але в межах, не обтяжених сервітутом. Це означає, що спочатку майном користується суб'єкт сервітутного права, а потім власник майна.
Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном - сервітуту.
Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.
Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
В свою чергу сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.
Статтею 404 Цивільного кодексу України визначено правові підстави користування чужим нерухомим майном, а саме право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
При цьому при встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов'язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.
Одночасно суд звертає увагу відповідачів, що Цивільним кодексом України не передбачено встановлення сервітуту у випадку порушення прав особи, зацікавленої у встановленні сервітуту, навпаки сервітут є речовим правом на майно, а також передбаченим законом (законним) обтяженням права власника майна - об'єкту сервітуту. У разі порушення прав власника щодо користування його майном застосовується інший правовий інститут - негаторний позов.
Отже, виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позивач не має можливості здійснити прохід до належних йому нежитлових приміщень в інший спосіб, як через приміщення, які належать відповідачу 2, оскільки до них відсутні інші проходи, тобто відсутній інший спосіб задоволення потреб позивача щодо користування належними йому на праві власності приміщеннями, крім встановлення прав користування нежилими приміщеннями площею 35,5 кв.м, що належать відповідачу 2.
Окрім того відповідачами не надані зустрічні пропозиції або заперечення щодо умов встановлення запропонованого позивачем сервітуту, натомість, позивачу було запропоновано можливість укладення договору оренди спірних приміщень.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт звернення позивача до відповідачів 1 та 2 з пропозицією про укладення платного договору строкового сервітуту, яку відповідачі залишили без задоволення, суд вважає за необхідне встановити особовий сервітут, тобто такий, який належить певній особі, а саме - Товариству з обмеженою відповідальністю «Агролідер» із визначеним строком дії сервітуту (строковий).
При цьому судом не приймаються до уваги заперечення відповідачів 1 та 2 проти позову з посиланням на ненадання позивачем обґрунтованого розміру плати за сервітут в розмірі 300,00 грн., оскільки право визначення плати за користування, встановлене сервітутом, належить суб'єктам сервітутних відносин. При визначенні розміру плати сторони повинні виходити з того, що плата повинна бути адекватною тим обмеженням та незручностям, які буде нести власник при реалізації свого права на майно, обтяжене сервітутом.
В матеріалах справи містяться надані позивачем докази на підтвердження понесених ТОВ «Агролідер» витрат на утримання спірних нежилих приміщень, а саме виконання ремонтних робіт вхідної групи будівлі, у коридорі будівлі та на сходах споруди, зокрема, копії договорів на виконання ремонтно - будівельних робіт, укладених позивачем з ТОВ «І.В.С.-Інженерно - будівельна компанія» та ТОВ «Базис», відповідно до яких роботи виконувались безпосередньо на об'єкті по вул. Феодори Пушиної, 23/25, м. Київ, на замовлення позивача.
Докази понесення відповідачами 1 та 2 або іншим особами (орендарями), які вільно використовують для проходу спірні місця загального користування, витрат на проведення ремонту спірних приміщень та їх утримання, зокрема, шляхом участі у вище перелічених витратах, в матеріалах справи відсутні.
Будь - які заперечення з боку інших орендарів приміщень в будівлі за адресою вул. Федори Пушиної, 23/25, м. Київ щодо встановлення сервітуту або докази наявності намірів останніх щодо вчинення дій із встановлення сервітуту щодо спірних приміщень сторонами суду не надані.
Таким чином, зважаючи на природу платного строкового сервітуту та приписи ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України питання щодо визначення плати належить до компетенції сторін, отже на думку суду плата у розмірі 300,00 грн. на місяць є достатньою для часткової участі у здійснення витрат за підтримання у нормальному експлуатаційному стані частин розглядуваних нежитлових приміщень, справедливою та не суперечить нормам чинного законодавства України, в зв'язку з чим суд доходить висновку, що вимога позивача щодо встановлення плати за сервітут саме у такому розмірі є правомірною.
Щодо заперечень відповідача 2 проти позову з підстав передбачення Положенням можливості укладення тільки договорів оренди на місця загального користування будинків (приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Києва суд зазначає, що вказаним Положенням про оренди майна територіальної громади міста Києва передбачено укладення договорів оренди майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, зокрема, цілісних майнових комплексів комунальних підприємств територіальної громади міста Києва, їх структурних підрозділів; майна, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації); нерухомого майна (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та іншого окремого індивідуально визначеного майна.
Поряд із цим суд звертає увагу, що згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до статей 140, 143 та 144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування; територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи управляють майном, що є в територіальній власності, вирішують інші питання, віднесені законом до їх компетенції; вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відтак, з аналізу наведених правових норм вбачається, що реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі спірних відносин, Київська міська рада зобов'язана діяти виключно в межах наданих їй повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй діяльності.
Територіальні громади у відповідності до частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України є учасниками цивільних відносин, діючи у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, набуваючи та здійснюючи цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (статті 169 та 172 Цивільного кодексу України).
Як зазначалось судом вище, згідно ч.ч. 5 та 6 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.
Згідно ст. 28 Статуту територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київради від 28.03.2002 № 371/1805 відповідно до Конституції України та чинного законодавства України територіальній громаді міста Києва належить право власності на рухоме і нерухоме майно, що знаходиться в комунальній власності, доходи міського та районних у місті Києві бюджетів, а також майнові права, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності.
Київська міська рада від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва відповідно до чинного законодавства України володіє, користується та розпоряджається об'єктами права комунальної власності, в тому числі може передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, передавати в заставу.
При цьому згідно приписів п. 5.1 Положення орендодавцем майна територіальної громади міста Києва щодо цілісних майнових комплексів комунальних підприємств територіальної громади міста Києва, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, майна, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), а також нерухомого майна, що передається в оренду районним в місті Києві державним адміністраціям,вказаним положенням визначено Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Комунальні підприємства, установи та організації територіальної громади міста Києва виступають орендодавцями щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, яке закріплено за ними на праві господарського відання або оперативного управління (п.5.3 Положення).
Судом встановлено, що у відповідності до Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.07.2011 року №1339 "Про внесення змін та доповнень до розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.12.2010 №1112 та від 12.05.2011 №715 закріплені на праві господарського відання за Комунальним Підприємством "Київжитлоспецексплуатація", у тому числі нежилі приміщення в Святошинському району по вул. Федори Пушиної 23/25 (літера А) загальною площею 258,50 кв. м., до яких входять спірні нежитлові приміщення площею 35,5 кв.м.
Таким чином, оскільки у спірних правовідносинах КП "Київжитлоспецексплуатація" як балансоутримувач об'єкту сервітуту не уповноважене розпоряджатись ним на свій розсуд, маючи згідно Положення право тільки на укладення договорів оренди щодо майна, яке закріплене за комунальним підприємством на праві господарського відання, з огляду на те, що сервітут полягає в обтяженні прав власника майна, яким є територіальна громада міста Києва, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ТОВ «Агролідер» до Київської міської ради та, відповідно, в задоволенні позовних вимог до КП "Київжитлоспецексплуатація" відмовити.
При цьому суд зазначає про неприпустимість вчинення відповідачем 2 дій щодо примушення позивача до укладення договору оренди щодо спірного нежилого приміщення площею 35,5 кв.м., на умовах визначених Київською міською радою одноособово як монополістом в питаннях розпорядження та користування комунальним майном територіальної громади міста Києва, за умови відсутності у позивача можливості узгодити умови запронованого договору оренди або відмовитись від укладення останнього, що, в свою чергу, призведе до неможливості ТОВ «Агролідер» належним чином реалізовувати свої правомочності щодо належного товариству на праві власності нерухомого майна, доступ до якого можливий тільки шляхом одночасного користування частиною майна, належного власнику.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач довів в розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає позовні вимоги ТОВ «Агролідер» обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом встановлення ТОВ «Агролідер» строкового платного сервітуту на право позивача (працівників та/або покупців підприємства) проходу до приміщень, які належать ТОВ «Агролідер» на праві власності, через нежитлові приміщення довжиною 35,5 м та шириною 0,5 м, які перебувають у власності територіальної громади міста Києва та передані на баланс КП «Киїжитлоспецексплуатація», і знаходяться у будівлі за адресою: вул. Феодори Пушиної, 23/25, м. Київ.
Судові витрати відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача 2.
Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Встановити Товариству з обмеженою відповідальністю "Агролідер" (вул. Ф.Пушиної, 23-25, м. Київ, 03115, код 30214702) особовий строковий оплатний сервітут щодо нежитлових приміщень загальною довжиною проходів 35,5 м та шириною 0,5 м, які знаходяться у будівлі за адресою: м. Київ, вул. Пушиної Феодори, буд. 23-25 літера А.
3. Визначити істотні умови сервітуту:
- вид сервітуту: право Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролідер» (працівників та/або покупців підприємства) з метою потрапляння до приміщень, що перебувають у власності ТОВ «Агролідер», проходити через визначені сервітутом нежитлові приміщення;
- строк дії сервітуту: з моменту набрання даним рішенням законної сили по 01 листопада 2020 року;
- об'єкт, на який поширюється сервітут: частини нежилих приміщень, які знаходяться у будівлі за адресою: м. Київ, вул. Пушиної Феодори, буд. 23-25 літера А, а саме:
1) Прохід шириною 0,5 метра та довжиною 3,5 метра, через приміщення під літерою «Г» площею 16,9 м.кв. до приміщення під номером 1 площею 152,6 м.кв..
2) Прохід шириною 0,5 метра та довжиною 8 метрів, через сходовий марш на другий поверх до приміщення під номером 5 площею 68,6 м.кв..
3) Прохід шириною 0,5 метра та довжиною 24 метра, через сходовий марш входу в подвал, через приміщення під номером 1 та 4 до приміщення під номером площею 35 кв.м.
- плата за встановлення та користування сервітутом: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агролідер" сплачує на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» безготівковим перерахунком до 5-го числа за поточний місяць місячну плату у розмірі 300,00 (триста) гривень, яка включає в себе часткову компенсацію витрат на утримання в нормальному стані вказаних вище частин нежитлових приміщень.
Витрати на опалення, освітлення та прибирання вказаних вище частин нежитлових приміщень та власних нежитлових приміщень ТОВ «Агролідер» несе окремо на підставі взятих зобов'язань.
4. Зобов'язати Київську міську раду (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, код 22883141) та Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (вул. Володимирська, 51а, м. Київ, 01001, код 03366500) не чинити Товариству з обмеженою відповідальністю «Агролідер» (вул. Ф.Пушиної, 23-25, м. Київ, 03115, код 30214702) перешкоди у користуванні сервітутом щодо нежитлових приміщень загальною довжиною проходів 35,5 м та шириною 0,5 м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Пушиної Феодори, буд. 23-25 літера А.
5. Стягнути з Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, код 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролідер" (вул. Ф.Пушиної, 23-25, м.Київ, 03115, код 30214702) 1378,00 грн. судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
6. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 04 березня 2016 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон