02 березня 2016 року Справа № 916/2024/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)
суддівІванової Л.Б., Козир Т.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів"
на рішення та постановуГосподарського суду Одеської області від 15.07.2015 Одеського апеляційного господарського суду від 05.11.2015
у справі№ 916/2024/15
Господарського судуОдеської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Охоронно-детективне агентство фірма "ЛЕГІОН"
доДержавного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів"
простягнення 304243,32 грн
за участю представників:
позивача: повідомлений, але не з'явився;
відповідача: Бойко В.А., дов. від 04.06.2015;
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.07.2015 у справі №916/2024/15 (суддя - Д'яченко Т.Г.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.11.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Колоколов С.І., судді - Разюк Г.П., Петров М.С.) рішення Господарського суду Одеської області від 15.07.2015 у справі №916/2024/15 залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.
Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між 01.08.2011 між ТОВ Охоронно-детективне агентство фірма "ЛЕГІОН" (Агентство) та ДП "Одеський завод будівельних матеріалів" Міністерства оборони України (Замовник) укладений договір про надання охоронних послуг №24, за умовами якого Замовник доручив, а Агентство взяло на себе зобов'язання забезпечити охорону товарно-матеріальних цінностей, складських, службових приміщень (далі об'єкт), які розташовані за адресою: м. Одеса, 4-й Басейний провулок,7.
Відповідно до п. 7.1, 7.2 договору, Замовник зобов'язався здійснювати оплату за наданні охоронні послуги Агентством, що визначені у п. 1.1 договору щомісячно в сумі 18000,00 грн, у т.ч. 20% ПДВ у сумі 3000,00 грн шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Агентства щомісячно не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітним.
У відповідності до п. 8.1 договору його дія поширювалась на період з 01.08.2011 по 01.08.2012 включно. На підставі п.1 додаткової угоди №1 до договору про надання охоронних послуг №24, за згодою сторін строк дії договору було продовжено до 01.08.2013 включно.
На підставі п. 1 додаткової угоди №2 до договору про надання охоронних послуг №24, сторонами погоджено, що договір про надання охоронних послуг вважається розірваним з 01.04.2013.
На виконання умов договору про надання охоронних послуг № 24 та додаткових угод до нього, в період з серпня 2011 по березень 2013 позивачем надані, а відповідачем прийняті послуги на загальну суму 360000,00 грн (акти здачі-приймання виконаних робіт за період з 31.08.2011 по 31.03.2013).
Суди дослідили, що Замовником частково сплачено грошові кошти в сумі 200000,00грн за отримані/надані охоронні послуги, проте сума 160000,00 грн (360000,00 грн - 200000,00грн) відповідачем залишена несплаченою, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Також, на суму боргу позивачем нараховані інфляційні втрати та 3% річних.
Водночас, позивачем до матеріалів справи долучено акт звірки взаєморозрахунків від 01.04.2013 між сторонами по договору від 01.08.2011 № 24, який підписаний обома сторонами (підписи скріплені печатками), відповідно до якого, заборгованість відповідача перед позивачем за період з 31.08.2011 по 31.03.2013 станом на 01.04.2013 становить 170000,00 грн.
Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, ГК України та надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення в повному обсязі.
При цьому, відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності до частини вимог про стягнення боргу за період з жовтня 2011 по квітень 2012 і суди, розглянувши його заяву та врахувавши доданий до справи акт звірки взаєморозрахунків сторін по договору № 24, який складений 01.04.2013 визначились, що оскільки відповідачем визнано свій борг 01.04.2013, то саме з цієї дати строк позовної давності переривався.
Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).
Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст.526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст.525 ЦК України).
Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).
Статтею 34 ГПК України обумовлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на те, що судами досліджено та встановлено часткову оплату відповідачем за надані позивачем та прийняті відповідачем послуги по договору № 24, а також те, що підписавши акт звірки від 01.04.2013 відповідач тим самим погодився з наявною сумою боргу, колегія суддів Вищого господарського суду України, з огляду на повноваження, надані ст. 1117 ГПК України вважає, що суди вірно застосували норми вищенаведеного матеріального та процесуального права та цілком обґрунтовано визначили наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу.
Водночас, слід звернути увагу, що зазначені дані в акт звірки підтверджені відповідачем (підпис повноважної особи, який скріплений печаткою), а тому останнім визнається факт надання послуг за актами здачі-приймання виконаних робіт та суми проплат із зазначенням дат їх здійснення, відповідно до чого, заборгованість відповідача перед позивачем становила 170000,00 грн.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши правильність нарахування позивачем до стягнення з відповідача 3% річних, а також суми інфляційних втрат та відповідність цього розрахунку наявним матеріалам справи, з урахуванням норм ст. 625 ЦК України, правильно дійшли висновку про задоволення таких вимог.
Суд першої інстанції та апеляційний господарський суд відхилили заяву відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача за період з жовтня 2011 по квітень 2012, оскільки позовна давність визначена у ст. 256 ЦК України як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки.
У відповідності до положень ст. 261, 267 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Водночас, ст. 264 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново; час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснив, що правила переривання перебігу позовної давності (ст. 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання (п. 4.4).
У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належать, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір (пп. 4.4.1).
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 01.04.2013 сторони підписали акт звірки взаєморозрахунків сторін по договору № 24, що є дією, яка свідчить про визнання відповідачем свого боргу та перериває строк позовної давності (даної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 24.04.2007 у справі № 26/271).
Таким чином, судова колегія касаційної інстанції погоджується з наведеним вище висновком судів про відхилення заяви відповідача про застосування строку позовної давності.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).
Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційного господарського суду, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.
Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій у даній справі відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
Касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.07.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.11.2015 у справі № 916/2024/15 - без змін.
Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА
Судді Л.Б. ІВАНОВА
Т.П. КОЗИР