Вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних і кримінальних справ
17 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючогоГвоздика П.О.,
суддів: Євтушенко О.І., Завгородньої І.М.,
Мартинюка В.І., СитнікО.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут» до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, вселення та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Сихівського районного суду Львівської області від 20 травня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 липня 2015 року і за касаційною скаргою Приватного підприємства «Санні» на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27 липня 2015 року,
У березні 2011 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут» (далі - ТОВ «Ресторан «Беркут») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, вселення та відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог позивач вказував про те, що нерухоме майно по АДРЕСА_1, а саме: зал ресторану площею 858,9 кв. м, приміщення їдальні площею 230,1 кв. м, складські приміщення площею 1 731,7 кв. м. вибуло з володіння ТОВ «Ресторан «Беркут» внаслідок прийняття 30 жовтня 2008 року Франківським районним судом м. Львова рішення, яким укладений договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна між Приватним підприємством «Санні» (далі - ПП «Санні») та ОСОБА_5 визнано дійсним та визнано за нею право власності на спірне нерухоме майно.
Також позивач зазначав, що вищевказане рішення суду стало підставою для реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_5, яка відчужила це майно ОСОБА_6, який в свою чергу продав його ОСОБА_4
Посилаючись на те, що рішенням апеляційного суду Львівської області від 31 січня 2011 року зазначене рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове про відмову у позові, що вказує на те, що ТОВ «Ресторан «Беркут» є єдиним законним власником спірного майна, а у ПП «Санні» не було правових підстав розпоряджатись цим майном та вказане майно вибуло з володіння поза його волею, у зв'язку із чим, просив нерухоме майно по АДРЕСА_1, а саме: зал ресторану площею 858,9 кв. м, приміщення їдальні площею 230,1 кв. м, складські приміщення площею 1 731,7 кв. м витребувати у ОСОБА_4, визнати за ним право власності на вказане нерухоме майно та виселити відповідача і вселити його у спірне нежитлове приміщення.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 20 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 липня 2015 року, позов задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_4 та визнано за ТОВ «Ресторан «Беркут» право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1, а саме: зал ресторану площею 858,9 кв. м, приміщення їдальні площею 230,1 кв. м, складські приміщення площею 1 731,7 кв. м. Виселено ОСОБА_4 із вказаних приміщень та вселено ТОВ «Ресторан «Беркут». Вирішено питання про розподіл судових витрат, а в решті вимог відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27 липня 2015 року, у прийнятті апеляційної скарги ПП «Санні» на рішення Сихівського районного суду Львівської області від 20 травня 2015 року відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Сихівського районного суду Львівської області від 20 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 липня 2015 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі ПП «Санні» просить ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27 липня 2015 року скасувати та передати питання про відкриття апеляційного провадження на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ПП «Санні» частковому задоволенню з таких підстав.
Частково задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із наявності правових підстав для витребування спірного нерухомого майна на підставі ст. 388 ЦК України.
При цьому відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги ПП «Санні», апеляційний суд, виходив із того, що суд першої інстанції не вирішував питання про його права та обов'язки.
Проте погодитися з такими висновками судів не можна.
Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», готуючи справу до розгляду, суд повинен визначити: обставини, які мають значення для справи, та факти, що підлягають встановленню і покладені в основу вимог і заперечень; характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги; матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини; вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.
Як вбачається із матеріалів справи, набуттю права власності ОСОБА_4 від якого, як від добросовісного набувача судом першої інстанції витребувано нерухоме майно по АДРЕСА_1, а саме: зал ресторану площею 858,9 кв. м, приміщення їдальні площею 230,1 кв. м, складські приміщення площею 1 731,7 кв. м передували укладення договорів щодо спірної нерухомості між ТОВ «Ресторан «Беркут» та ПП «Санні», між ПП «Санні» та ОСОБА_5 і між ОСОБА_5 та ОСОБА_6
При цьому, як вбачається із рішення місцевого суду, ним зроблено висновок про те, що правочин щодо відчуження ТзОВ «Ресторан «Беркут» ПП «Санні» спірного нерухомого майна є нікчемним, оскільки жодних законних підстав для набуття ОСОБА_5 права власності на спірне майно не було, укладений нею 22 листопада 2008 року договір купівлі-продажу на користь ОСОБА_6, за яким йому відчужено спірне нерухоме майно, а також укладений останнім договір дарування від 24 травня 2012 року спірного майна на користь відповідача є такими, що суперечать положенням Конституції України та ЦК України.
Тобто фактично вказаним судовим рішенням встановлені обставини щодо осіб які не брали участі у справі, зокрема, ПП «Санні», ОСОБА_5, ОСОБА_6 стосовно їх права як власників спірного нерухомого майна на розпорядження належним їм майном, тим самим, вирішено питання про їх права та обов'язки.
Також суд апеляційної інстанції, одночасно вказуючи про те, що ПП «Санні» не має права визначеного ст. 292 ЦПК України на апеляційне оскарження рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 травня 2015 року і що ПП «Санні» не мало права відчужувати спірне нерухоме майно, а також зробивши висновки щодо реєстрації за ПП «Санні» права власності на це майно, підтвердив право ТОВ «Ресторан «Беркут» на витребування майна від добросовісного набувача, в дійсності переглянув рішення суду першої інстанції, чим вирішив питання про права та обов'язки ПП «Санні», яке не брало участі у справі.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли з приводу нежитлового приміщення, а саме: залу ресторану площею 858,9 кв. м, приміщення їдальні площею 230,1 кв. м, складських приміщень площею 1 731,7 кв. м. Тобто, спір виник з приводу нерухомого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
У п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз'яснено, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна (ч. 1 ст. 114 ЦПК України). Згідно з положеннями ст. 81 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст. ст. 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст. ст. 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
З матеріалів справи вбачається, що нежитлове приміщення знаходиться по АДРЕСА_1, що є адміністративною територією Франківського району м. Львова, тобто позов пред'явлено до Сихівського районного суду м. Львова не за місцезнаходженням спірного майна.
Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшовши висновку про те, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користуванні належним йому нежитловими приміщеннями (зал ресторану, приміщення їдальні, складські приміщення площею) та виселення ОСОБА_4 і вселення ТОВ «Ресторан «Беркут», разом з тим, не звернули уваги, що виселення та вселення допускається в разі порушення житлових прав.
За таких обставин судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до місцевого суду.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Санні» задовольнити частково.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 травня 2015 року та ухвали апеляційного суду Львівської області від 15 та 27 липня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик
Судді: О.І. Євтушенко
І.М. Завгородня
В.І. Мартинюк
О.М. Ситнік