Вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних і кримінальних справ
17 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючогоГвоздика П.О.,
суддів: Євтушенко О.І., Завгородньої І.М.,
Мартинюка В.І., СитнікО.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України та виготовлення проїзного документа неповнолітній дитині, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2015 року,
У березні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України та виготовлення проїзного документа неповнолітній дитині.
На обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала про те, що від шлюбу з ОСОБА_5 мають малолітнього сина, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Також зазначала про те, що вона має можливість виїжджати із сином за кордон з метою відпочинку, оздоровлення та розвитку його здібностей.
Оскільки відповідач чинить перешкоди у виїзді їй з дитиною за кордон, ОСОБА_4 просила надати їй дозвіл на тимчасові неодноразові виїзди за межі України до Польщі, Італії, Іспанії, Німеччини, Франції, Туреччини, оформлення проїзних документів для тимчасового виїзду за кордон малолітньої дитини у її супроводі, але без згоди та супроводу батька - ОСОБА_5, терміном із червня 2015 року по березень 2019 року.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 червня 2015 року, позов задоволено. Надано дозвіл на виготовлення проїзного документа неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 і надано дозвіл на його тимчасові неодноразові виїзди за межі України із червня 2015 року по березень 2019 року до таких країн, як: Польща, Італія, Іспанія, Німеччина, Франція, Туреччина без згоди на такий виїзд батька ОСОБА_5 у супроводі матері ОСОБА_4 та вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2015 року, рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції, виходив із необґрунтованості позовних вимог.
Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на матеріалах справи й відповідають вимогам закону.
Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи супроводі осіб, які уповноважені ними.
Згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріального засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Відповідно до п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одно з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі та є батьками неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають окремо, а їх неповнолітній син проживає з позивачкою.
ОСОБА_5 в добровільному порядку дозволу на тимчасові виїзди за межі України та оформлення проїзного документа дитини не надає.
Відповідно до ст. ст. 335, 337 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції, на виконання вимог ст. 213 ЦПК України, встановивши на підставі доказів, яким було надано належну оцінку, ті факти, що позивачкою не зазначено конкретної країни та терміну на який вимагається надання дозволу і не визначено певної мети для виїзду за межі України, при цьому наданням дозволу на виїзд дитини на майбутнє порушується баланс інтересів сторін, зокрема, співвідношення права матері, з якою проживає дитина, та інтересів батька, який проживає окремо, дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та правильно відмовив у позові.
Наведені у касаційній скарзі доводи висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик
Судді: О.І. Євтушенко
І.М. Завгородня
В.І. Мартинюк
О.М. Ситнік