Справа № 607/5102/14-ц Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.
Провадження № 22-ц/789/196/16 Доповідач - Костів О.З.
Категорія - 27
18 лютого 2016 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Костіва О.З.
суддів - Жолудько Л. Д., Сташків Б. І.,
при секретарі - Романюк Х.Ю.
за участю представника апелянта - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 ОСОБА_3» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2014 року в справі за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 ОСОБА_3» про визнання такими, що припинилися зобов»язання за кредитним договором та визнання поруки припиненою, -
В квітні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до Тернопільського міськрайонного суду із позовною заявою до ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» про визнання такими, що припинилися зобов»язання за кредитним договором та визнання поруки припиненою
Заявлені вимоги позивачка мотивувала тим, що 16 березня 2006 року між ПАТ «ОСОБА_2 банк ОСОБА_3» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір №014/09-02/100/06, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти в сумі 17000 доларів США терміном на 84 місяці, а саме до 15 березня 2013 року зі сплатою 15% річних за користування кредитом. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «ОСОБА_2 банк ОСОБА_3» та ОСОБА_4 16 березня 2006 року укладено договір поруки №014/09-02/100/06Р, за яким вона взяла на себе солідарний із позичальником ОСОБА_5 обов'язок виконання зобов'язання за кредитним договором. 16 вересня 2010 року ОСОБА_5 померла, а правонаступництво її боргів, в тому числі і за кредитним договором, не відбулося, оскільки спадщина не відкривалася та ніким не прийнята, у зв'язку із чим зобов'язання боржника ОСОБА_5 за кредитним договором є припиненими після закінчення визначеного законом шестимісячного строку для прийняття спадщини, а саме з 16 березня 2011 року. Зазначила, що вона поручалася перед банком за виконання кредитних зобов'язань саме боржника ОСОБА_5 З огляду на відсутність факту переведення боргу на третю особу, а також згоди позивача - поручителя, просила визнати припиненими зобов'язання за кредитним договором та визнати припиненою поруку за договором поруки.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 07 листопада 2014 року позов задоволено.
Визнано такими, що припинилися зобов'язання ОСОБА_5 за кредитним договором №014/09-02/100/06 від 16 березня 2006 року, який укладений між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_5.
Визнано такими, що припинилися зобов'язання ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер: 22283902928; м.Тернопіль, вул.Лучаківського, 8/18) за договором поруки №014/09-02/100/06Р від 16 березня 2006 року, який укладений між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_4.
Стягнуто із публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 ОСОБА_3» (ідентифікаційний код: 14305909; м.Київ, вул.Лєскова, 9) в користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер: 22283902928; м.Тернопіль, вул.Лучаківського 8/18) - 229 грн. 40 коп. судового збору.
ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» подало на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначають, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Вказують, що судом безпідставно задоволено позовні вимоги про визнання такими, що припинилися зобов'язання ОСОБА_5 за кредитним договором у зв'язку із смертю позичальника, оскільки ОСОБА_6 не була стороною кредитного договору чи спадкоємцем позичальника. Крім того, зазначає, що судом необґрунтовано визнано припиненим договір поруки, в той час як необхідно було визнати поруку припиненою. Також, позовну заяву ОСОБА_4 подано з порушенням строків позовної давності, на що суд першої інстанції уваги не звернув.
В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
Позивачка ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про день та час розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступних міркувань.
Задовольняючи позов в частині визнання такими, що припинилися зобов»язання ОСОБА_5 за кредитним договором суд першої інстанції виходив із того, що після смерті позичальника ніхто спадщини не прийняв.
З таким висновком колегія суддів погоджується.
В судовому засіданні встановлено, що 16 березня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3», та ОСОБА_5 укладено кредитний договір №014/09-02/100/06, згідно умов якого остання отримала кредитні кошти в сумі 17 000 доларів США, терміном на 84 місяці (до 15 березня 2013 року) зі сплатою 15 % річних за користування кредитними коштами.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором, 16 березня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3», та ОСОБА_4 укладено договір поруки №014/09-02/100/06Р, відповідно до умов якого остання взяла на себе зобов'язання перед кредитором відповідати за зобов'язаннями боржника ОСОБА_5, які виникають з умов кредитного договору №014/09-02/100/06 від 16 березня 2006 року в повному обсязі цих зобов'язань.
16 вересня 2010 року ОСОБА_5 померла, що стверджується свідоцтвом про смерть серії І-ИД №106837, виданим 17 вересня 2010 року відділом РАЦС Тернопільського міського управління юстиції.
Згідно повідомлень Тернопільської районної державної нотаріальної контори №1744/01-16 від 13 червня 2014 року, після смерті ОСОБА_5, яка померла 16 вересня 2010 року, була заведена спадкова справа за претензією кредитора ПАТ «Індекс-банк». 14 березня 2011 року подана заява про відмову від прийняття спадщини від дочки померлої ОСОБА_5 - ОСОБА_7 Інші спадкоємці до нотаріальної контори не зверталися. Згідно витягу зі спадкового реєстру №24868329 від 29 вересня 2010 року, від імені ОСОБА_5 відомості про заповіти відсутні. Свідоцтва про право на спадщину по даній справі не видавалися.
Відповідно до повідомлень Першої Тернопільської державної нотаріальної контори №1691/01-16 від 13 червня 2014 року, спадкова справа щодо майна після смерті ОСОБА_5, яка померла 16 вересня 2010 року, у Першій Тернопільській державній нотаріальній конторі не заводилася.
У відповідності до ст.608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконано іншою особою.
Як зазначив Верховний Суд України в правовій позиції від 17 квітня 2013 року по справі №6-18цс13, у випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі (пункт 5 статті 1219, стаття 1282 ЦК України).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Крім цього, як роз»яснив Пленум ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ в Постанові №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (п.32), при вирішенні спорів щодо виконання зобов'язань за кредитним договором у випадку смерті боржника/позичальника за наявності поручителя чи спадкоємців суди мають враховувати таке.
З урахуванням положення статті 1282 ЦК спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що слід вважати припиненими зобов'язання ОСОБА_5 за кредитним договором №014/09-02/100/06 від 16 березня 2006 року, оскільки після смерті боржника відсутні спадкоємці, які прийняли спадщину та до яких би, разом з правами померлої особи, перейшли б і її обов'язки, зокрема, щодо виконання зобов'язань за кредитним договором.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що позивачка не була стороною кредитного договору, а тому не мала права ставити питання про припинення зобов»язань за вказаним договором, оскільки позивачка є поручителем за кредитним договором та наявність чи відсутність зобов»язань за ним безпосередньо впливає на її права та обов»язки.
Стосовно рішення суду в частині визнання такими, що припинилися зобов»язання ОСОБА_4 за договором поруки №014/09-02/100/06Р від 16 березня 2006 року, який укладений між АППБ «Аваль» та ОСОБА_4, то в даній частині рішення необхідно змінити виходячи із наступного.
Відповідно до ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки, відповідно до ст.554 ЦК України.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.
Відповідно до статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст.607 ЦК України, зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною за яку жодна із сторін не відповідає.
Як вбачається із п.32 зазначеної вище Постанови Пленум ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року, у випадку смерті боржника/позичальника, за наявності поручителя, останній приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника (статті 553 - 554 ЦК), а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника, якщо таке зазначено у договорі поруки.
Відповідно до статті 523 ЦК порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, а згідно зі статтею 607 ЦК зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає.
Таким чином, на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов'язку щодо виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксоване в тому числі у договорі поруки.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
За положенням ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно із ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 просила визнати поруку припиненою.
За змістом п. 1 ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, а за п.7 ч.2 цієї статті - припинення правовідношення.
За положеннями ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Відповідно до змісту ст.ст.559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.
Термін «порука», застосований законодавцем у ч.1 ст.559 ЦК України, використовується в розумінні зобов'язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.
Таким чином, за положеннями ч.1 ст.559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому разі звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.
Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України) можна зробити висновок про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого ч.1 ст.559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п.1 ч.2 ст.16 ЦК України.
Крім того, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Як зазначив Верховний Суд України в правовій позиції від 21 травня 2012 року по справі №6-69цс11, помилковим є висновок суду про те, що право поручителів підлягають захисту шляхом припинення договору поруки, тобто за п.7 ч.2 ст.16 ЦК України, оскільки це суперечить положенням ч.1 ст.559 цього Кодексу. Таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання поруки припиненою.
Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У відповідності до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ст.ст.57, 58 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ч.3 ст.212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачка просила суд визнати припиненою поруку за договором поруки №014/09-02/100/06Р від 16 березня 2006 року, укладеному між АППБ «Аваль» та ОСОБА_4, а не визнати такими, що припинилися зобов»язання за вказаним договором поруки.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що належним способом судового захисту по даній справі є не визнання такими, що припинилися зобов»язання за договором поруки, а визнання поруки припиненою, як і просила позивачка в своїй позовній заяві.
Стосовно посилань апелянта на незастосування судом наслідків пропуску строку позовної давності, то колегія суддів вважає їх безпідставними виходячи із наступного.
Відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_8 звернулась до суду із заявою про поновлення перебігу строку позовної давності (а.с.34).
Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції представник відповідача ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про розгляд справи без участі представника відповідача та просив в задоволенні позовних вимог відмовити, у зв'язку з недоведеністю обставин справи, викладених у позовній заяві (а.с.43).
Клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності представником відповідача в суді першої інстанції не заявлялося.
Як роз»яснив Верховний Суд України в правовій позиції від 18 березня 2015 року по справі №6-25цс15, без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони.
Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.
Згідно правової позиції Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі №6-246цс14 рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), тому заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Апеляційним судом на стадії апеляційного провадження правомірно та у межах наданих повноважень застосовується позовна давність за заявою, зробленою стороною у спорі під час розгляду справи в суді першої інстанції, до ухвалення рішення по суті спору.
Таким чином, оскільки заяви про застосування позовної давності в суді першої інстанції не заявлялося, апеляційний суд не може її застосовувати при розгляді справи в апеляційному порядку.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2014 року в частині визнання такими, що припинилися зобов'язання ОСОБА_4 за договором поруки - змінити, ухвалити в даній частині нове рішення, яке викласти в наступній редакції: «визнати припиненою поруку за договором поруки №014/09-02/100/06Р від 16 березня 2006 року, укладеним між АППБ «Аваль» та ОСОБА_4В.»
В решті рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 ОСОБА_3» - задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2014 року в частині визнання такими, що припинилися зобов'язання ОСОБА_4 за договором поруки - змінити.
Ухвалити даній частині нове рішення, яке викласти в наступній редакції: «Визнати припиненою поруку за договором поруки №014/09-02/100/06Р від 16 березня 2006 року, укладеному між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_4».
В решті рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2014 року - залишити без змін.
Рішення вступає в законну силу з моменту проголошення, однак може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_9