Справа № 594/1101/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Чир П.В.
Провадження № 22-ц/789/79/16 Доповідач - Костів О.З.
Категорія - 41
04 лютого 2016 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Костіва О.З.
суддів - Жолудько Л. Д., Сташків Б. І.,
при секретарі - Баляс Т.І.
за участю - апелянта ОСОБА_1,
представника апелянта - ОСОБА_2,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Борщівського районного суду від 26 листопада 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Борщівської районної державної адміністрації Тернопільської області про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації,-
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Борщівського районного суду з позовною заявою до Борщівської районної державної адміністрації Тернопільської області про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
Заявлені вимоги позивач мотивував тим, що з 30 липня 2014 року по 07 липня 2015 року він перебував на посаді першого заступника голови Борщівської районної державної адміністрації. З 29 грудня 2014 року по 25 травня 2015 року на нього було покладено виконання обов'язків голови Борщівської райдержадміністрації. Рішенням Державної казначейської служби України було погоджено проходження його стажування на посаді начальника управління Державної казначейської служби України в Борщівському районі Тернопільської області терміном не менше 14 днів. Згідно висновку від 16 червня 2015 року ним пройдено дане стажування без зауважень. На підставі його заяви про призначення його на посаду, Головне управління ДКС України в Тернопільській області направлено подання до Борщівської райдержадміністрації про призначення його на посаду начальника Управління ДКС в Борщівському районі. Згідно листа голови районної державної адміністрації ОСОБА_3 від 01 липня 2015 року за №01-1181/2-15, який направлений до Головного управління ДКС України у Тернопільській області, він, перебуваючи на керівних посадах в Борщівській райдержадміністрації, «не проявив себе як професійний менеджер, не здатний належним чином, відповідно до Конституції України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконувати покладені на нього повноваження», тому в призначенні його на вищезазначену посаду відмовлено. Вважає, що вказана негативна інформація є недостовірною, оскільки з часу його перебування на посаді першого заступника голови Борщівської районної державної адміністрації жодних зауважень щодо виконання ним його службових обов'язків не було, дисциплінарних стягнень на нього не накладалось. Розповсюджена відповідачем інформація порушує його особисті немайнові права, зокрема, ганьбить його честь, гідність, а також завдає шкоди діловій репутації. Просить визнати її недостовірною та зобов»язати Борщівську районну державну адміністрацію спростувати дану інформацію, надіславши відповідного листа до Головного управління ДКС України в Тернопільській області, та вибачитися перед ним, направивши на його адресу офіційного листа.
Рішенням Борщівського районного суду від 26 листопада 2015 року в задоволені позову відмовлено.
ОСОБА_1 на вказане рішення подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що інформація, яку він просив спростувати, є оціночними судженнями.
В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
Представник відповідача - Борщівської районної державної адміністрації в судове засідання не з»явився, хоча належним чином був повідомлений про день і час слухання справи. Надіслали заперечення на апеляційну скаргу, згідно якого просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши доповідача, пояснення апелянта та його представника, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи із наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що інформація, яку просить спростувати позивач, є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню.
З таким висновком колегія суддів погоджується частково.
Судом встановлено, що згідно листа № 4-10/7055-15663 від 29 травня 2015 року «Про погодження стажування», Державна казначейська служба України погоджує проходження стажування ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Державної казначейської служби України у Борщівському районі Тернопільської області терміном не менше 14 календарних днів.
Відповідно до висновку стажування ОСОБА_1 від 16 червня 2015 року, за період стажування ОСОБА_1 ознайомився із напрямками діяльності в процесі казначейського обслуговування бюджетних коштів та повноваженнями органів Державної казначейської служби України, що передбачені ст.ст.43 та 112 Бюджетного кодексу України, а також нормативними документами, що регламентують бюджетні правовідносини та бюджетний процес в Україні.
В листі №3-09/245-3387 від 18 червня 2015 року начальника Головного управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області «Про погодження призначення», надісланого на ім'я голови Борщівської районної державної адміністрації ОСОБА_3, Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області просить погодити призначення на посаду начальника Управління Державної казначейської служби України у Борщівському районі Тернопільської області ОСОБА_1, першого заступника голови Борщівської райдержадміністрації.
Згідно частини другої статті 36 та пункту 6 частини першої статті 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» керівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, призначаються та звільняються з посад за погодженням з головою відповідної місцевої державної адміністрації.
Процедура розгляду клопотань про погодження призначення осіб на вказані посади визначається Порядком призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 25 січня 2012 року №45. Згідно цього Порядку… голова місцевої адміністрації має право погодити призначення відповідного кандидата на посаду керівника, або відмовити у такому погодженні, про що складаються відповідно висновок про погодження або вмотивована відмова в погодженні пропозиції щодо погодження призначення на посаду.
Згідно висновку від 01 липня 2015 року Борщівська районна державна адміністрація не погодила кандидатуру ОСОБА_1 на посаду начальника Управління Державної казначейської служби України у Борщівському районі.
Листом №01-1181/2-15 від 01 липня 2015 року «Про погодження призначення ОСОБА_1В.» Борщівською районною державною адміністрацією мотивовано відмову в погодженні кандидатури ОСОБА_1
У вказаному листі, серед іншого, зазначено, що: «ОСОБА_1, перебуваючи на керівних посадах в Борщівській райдержадміністрації, не проявив себе як професійний менеджер, не здатний належним чином, відповідно до Конституції України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконувати покладені на нього повноваження. Зокрема, до Борщівської райдержадміністрації надійшло звернення заступника начальника управління соціального захисту населення райдержадміністрації ОСОБА_5 щодо неправомірних дій ОСОБА_1, безпідставного притягнення його до дисциплінарної відповідальності, що повністю підтвердилося відповідними рішеннями адміністративних судів України. До того ж у ОСОБА_1 відсутні: - досвід роботи в органах казначейства; - підтримка колективу Управління в районі (лист працівників Управління Державної казначейської служби України у Борщівському районі Тернопільської області; лист місцевих голів та головних бухгалтерів сільських рад, керівників бюджетних установ щодо сприяння у призначенні ОСОБА_6 на посаду начальника управління Державної казначейської служби у Борщівському районі Тернопільської області). Тому, враховуючи наведене, з метою уникнення конфліктних ситуацій в роботі Управління Державної Казначейської служби України в Борщівському районі Тернопільської області, вважаємо, за доцільне, відмовити ОСОБА_1 в погодженні призначення».
Конституція України визначає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та що кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст.3, 28).
Разом із цим Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров"я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст.34 Конституції України).
В силу вимог ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Положеннями ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського Суду з прав Людини у Справі Лінгенс проти Австрії (12/1984/84/131), Страсбург, 08 липня 1986 року, зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій.
На думку Європейського Суду з прав Людини, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України за №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009 року), вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком образи та наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості і ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Розрізняючи факти та оціночні судження слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. Крім того, аналіз національного законодавства та ст.10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежить від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що інформація, поширена в листі №01-1181/2-15 від 01 липня 2015 року «Про погодження призначення ОСОБА_1В.», а саме, що він, перебуваючи на керівних посадах в Борщівській райдержадміністрації, «не проявив себе як професійний менеджер», носить характер оціночних суджень.
Зокрема, дане формулювання не містить жодних фактичних тверджень, які б можна було перевірити, а являє собою, по суті, критичну оцінку діяльності позивача, як службової особи.
Крім цього, в обґрунтування вказаних тверджень Борщівська райдержадміністрація посилається на ряд документів, що слугували підставою для такого формулювання, а саме: на лист-звернення голів та головних бухгалтерів сільських рад та керівників бюджетних установ Борщівської району Тернопільської області, в якому вони просять посприяти в призначенні ОСОБА_6 на посаду начальника управління Державної казначейської служби у Борщівському районі Тернопільської області; на лист-звернення від 26 червня 2015 року колективу працівників управління Державної казначейської служби України у Борщівському районі Тернопільської області, в якому зазначено, що колектив вкрай негативно реагує на кандидатуру ОСОБА_1, який претендує на посаду начальника районного Управління ДКС України, оскільки він висловлювався негативно про колектив і його призначення на посаду начальника - це зневага їх гідності та неповага до колективу; на заяву ОСОБА_5 від 26 червня 2015 року, який просив дати оцінку некоректним діям заступника голови Борщівської райдержадміністрації ОСОБА_1, який перевищив свої службові повноваження, що виразилося в його поданнях голові Борщівської райдержадміністрації та безпідставному притягненні його до дисциплінарної відповідальності.
Також судом вірно взято до уваги, що інформація в листі №01-1181/2-15 від 01 липня 2015 року «Про погодження призначення ОСОБА_1В.» подана під час його роботи на посаді заступника голови Борщівської райдержадміністрації - публічної особи.
Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року №1 суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету ОСОБА_4 Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської ОСОБА_7 Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). ,
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської
критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. ,
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Обираючи свою професію, вони залишають себе відкритими для суворої критики і пильного нагляду; це той тягар, який політики мають прийняти в демократичному суспільстві.
Таким чином, судом першої інстанції вірно визначено, що висловлювання про те, що позивач, перебуваючи на керівних посадах в Борщівській райдержадміністрації, «не проявив себе як професійний менеджер», не можуть бути визнані такими, що порушують його честь, гідність та ділову репутацію, оскільки є критичними оціночними судженнями щодо його діяльності і не є цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність чи ділову репутацію позивача.
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 вправі скористатися наданим йому законодавством правом на відповідь, якщо вважає, що оціночні судження або думки принижують його гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, з метою обгрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Виходячи із наведеного, в даній частині рішення суду є законнм та обгрунтованим.
Разом із тим колегія суддів вважає, що інформація про те, що ОСОБА_1 «не здатний належним чином, відповідно до Конституції України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконувати покладені на нього повноваження» є фактичним твердженням, а не оціночним судженням, виходячи із наступного.
Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його перевірка дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація, або її частина не може вважатися оціночним судженням, оскільки вона є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної дійсності, що, в свою чергу, може бути встановлено та перевірено судом.
В судовому засіданні встановлено, що з 30 липня 2014 року по 07 липня 2015 року позивач перебував на посаді першого заступника голови Борщівської районної державної адміністрації.
З 29 грудня 2014 року по 25 травня 2015 року на нього покладено виконання обов'язків голови Борщівської райдержадміністрації.
Рішенням Державної казначейської служби України було погоджено проходження стажування ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Державної казначейської служби України в Борщівському районі Тернопільської області, терміном не менше 14 днів.
Згідно висновку від 16 червня 2015 року ним пройдено дане стажування без зауважень.
На підставі заяви позивача про призначення його на посаду, Головним управлінням Державної казначейської служби України в Тернопільській області направлено подання до Борщівської районної державної адміністрації про призначення його на посаду начальника Управління Державної казначейської служби України в Борщівському районі.
В листі Борщівської районної державної адміністрації, який направлений до Головного управління державної казначейської служби України у Тернопільській області від 01 липня 2015 року за №01-1181/2-15 «Про погодження призначення ОСОБА_1В.», серед іншого, зазначено, що позивач «не здатний належним чином, відповідно до Конституції України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконувати покладені на нього повноваження».
У вказаній інформації в категоричній формі висловлено фактичне твердження, яке характеризує позивача як професійно не грамотну особу, яка не здатна належним чином здійснювати свої службові обов'язки.
Вказана інформація, крім критики та оцінки дій, містить конкретні факти, а також висловлювання, що не відповідають дійсності.
Колегія суддів вважає, що вказана інформація є недостовірною з огляду на наступне.
Повноваження та функції місцевих державних адміністрацій визначені у ст.119 Конституції України, згідно якої місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:
1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету ОСОБА_4 України, інших органів виконавчої влади;
2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;
4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;
5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Згідно Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09 квітня 1999 року N586-XIV, місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади (ст.1). Місцеві державні адміністрації діють на засадах: відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність; верховенства права; законності; пріоритетності прав людини; гласності; поєднання державних і місцевих інтересів (ст.3).
Відповідно Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року (з наступними змінами та доповненнями), державна служба ґрунтується, зокрема, на принципах професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни (ст.3 Закону). Державний службовець повинен сумлінно виконувати свої обов'язки (ст.5 Закону).
Згідно ст.10 Закону основними обов'язками державних службовців, серед іншого, є додержання Конституції України та інших актів законодавства України,; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень, і вказівок своїх керівників; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.
В судовому засіданні встановлено, що з часу перебування позивача на посаді першого заступника голови Борщівської державної районної адміністрації жодних зауважень щодо виконання ним своїх службових повноважень не було, дисциплінарних стягнень на нього не накладалось, будь-які докази, які б свідчили про нездатність позивача належним чином виконувати свої службові обов'язки, невідповідність його займаній посаді, відсутні.
Колегія суддів вважає, що посилання Борщівської райдержадміністрації на те, що ОСОБА_1 не користується підтримкою колективу Управління Держказначейства в районі, на підтвердження чого відповідач наводить листи працівників Управління та місцевих голів та головних бухгалтерів сільських рад, керівників бюджетних установ щодо сприяння у призначенні ОСОБА_6 на посаду начальника управління Державної казначейської служби у Борщівському районі, не може бути підставою для твердження про те, що ОСОБА_1 не здатний належним чином виконувати покладені на нього повноваження.
Не може про це свідчити і звернення заступника начальника управління соціального захисту населення райдержадміністрації ОСОБА_5 щодо неправомірних дій ОСОБА_1 та безпідставного притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
З матеріалів справи вбачається, що згідно розпоряджень голови Борщівської райдержадміністрації від 27 липня 2014 року та 23 жовтня 2014 року заступнику начальника відділу праці управління соціального захисту населення Борщівської райдержадміністрації ОСОБА_5 оголошувалися догани за неналежне виконання службових обов'язків. Згідно постанов Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2014 року та 03 грудня 2014 року вказані розпорядження скасовано.
Однак, вказаними постановами жодних протиправних дій з боку ОСОБА_1 встановлено не було. Рішення про накладення дисципллінарних стягнень приймалися головою райдержадміністрації, а не позивачем.
Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст.34).
Разом з тим відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У зв'язку з цим ст.32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї.
Відповідно до Конституції України та ч. 1 ст.270 ЦК України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про інформацію» інформацією є - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Основними принципами інформаційних відносин, серед іншого, є достовірність і повнота інформації (ст.2 Закону).
Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України (ст.27 Закону).
Відповідно до п.15 Постанови Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009 року під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Частиною третьою статті 277 ЦК України передбачено, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).
Таким чином, законодавець встановлює презумпцію недостовірності негативної інформації про особу, а на відповідача покладається обов'язок надання доказів достовірності поширеної ним негативної інформації.
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана інформація є негативною по відношенню до позивача, оскільки в ній в категоричній формі висловлено фактичне твердження, що характеризує позивача як професійно не грамотну особу, яка не здатна належним чином здійснювати свої службові обов'язки.
Згідно ч.ч.1, 4, 7 ст.277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У відповідності до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ст.ст.57, 58 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.212 ЦПК України).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовільнити частково. Рішення Борщівського районного суду від 26 листопада 2015 року - змінити. В частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Борщівської районної державної адміністрації про визнання недостовірною інформації про те, що він «не здатний належним чином, відповідно до Конституції України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконувати покладені на нього повноваження» - рішення суду скасувати. Ухвалити в даній частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 - задовільнити. Визнати недостовірною інформацію відносно ОСОБА_1, поширену Борщівською районною державною адміністрацією в листі до Головного управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області від 01 липня 2015 року за №01-1181/2-15, а саме, що ОСОБА_1 «не здатний належним чином, відповідно до Конституції України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконувати покладені на нього повноваження». Зобов'язати Борщівську районну державну адміністрацію Тернопільської області не пізніше 15 днів від дня набрання рішенням законної сили спростувати вказану інформацію у такий самий спосіб, у який вона була поширена - надіславши лист до Головного управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області.
В решті рішення суду слід залишити без змін.
Стосовно позовних вимог про зобов»язання відповідача вибачитися перед позивачем, направивши на його адресу офіційного листа колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до п.26 Постанови Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009 року суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.
Керуючись п.3 ч.1 ст.307, ст.ст.309, 313, ч.2 ст.314, ст.315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовільнити частково.
Рішення Борщівського районного суду від 26 листопада 2015 року -змінити.
В частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Борщівської районної державної адміністрації про визнання недостовірною інформації про те, що ОСОБА_1 «не здатний належним чином, відповідно до Конституції України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконувати покладені на нього повноваження» - рішення суду скасувати.
Ухвалити в даній частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 - задовільнити.
Визнати недостовірною інформацію відносно ОСОБА_1, поширену Борщівською районною державною адміністрацією в листі до Головного управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області від 01 липня 2015 року за №01-1181/2-15, а саме, що ОСОБА_1 «не здатний належним чином, відповідно до Конституції України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконувати покладені на нього повноваження».
Зобов'язати Борщівську районну державну адміністрацію Тернопільської області не пізніше 15 днів від дня набрання рішенням законної сили спростувати вказану інформацію у такий самий спосіб, у який вона була поширена - надіславши лист до Головного управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області.
В решті рішення суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_8