23 лютого 2016 року м. Київ К/800/44177/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 418» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 418» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року, -
У травні 2009 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 418» (далі - Товариство) адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2007 році в розмірі 5781,48 гривень та 547,47 гривень пені.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що Товариством не дотримано вимоги статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 875-ХII), а саме - не виконано 4 % нормативу зі створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2007 році.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року, позовні вимоги задоволено.
У поданій до Вищого адміністративного суду України касаційній скарзі, відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що відповідач не виконав обов'язку надавати державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць для інвалідів у 2007 році, як це передбачено частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХII та частиною четвертою статті 20 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 803-XII), а саме не подавав звіти про наявність вакансій для інвалідів за формою № 3-ПН.
Так, частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону № 803-XII підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.
За змістом статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже враховуючи наведені норми матеріального права суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період, є порушенням вимог чинного законодавства та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.
Такі висновки судів також узгоджується з практикою Верховного Суду України, який неодноразово висловлював правову позицію у даній категорії спорів (№№ 21-200а13, 21-397а13 тощо), яка згідно статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для усіх судів України.
Інші доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, не дають підстав для висновку щодо скасування судових рішень.
За таких обставин, рішення судів ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, відповідають судовій практиці Верховного Суду України, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 418» залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало