"23" лютого 2016 р. м. Київ К/800/35041/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Київського міського голови про визнання протиправним та скасування розпорядження, за касаційною скаргою Київського міського голови на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року, -
У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Київського міського голови в якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача від 26 грудня 2014 року № 532 «Про поновлення ОСОБА_5» (далі - спірне розпорядження).
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що спірне розпорядження відповідача не узгоджується з вимогами закону, а тому просив про задоволення позову.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано пункт 3 спірного розпорядження, врешті позову відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити в позові.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.
Задовольняючи частково позов суди виходили з того, що пункт 3 спірного розпорядження відповідача не відповідає вимогам законодавства і порушує права позивача, а тому підлягає скасуванню в цій частині.
Проте до такого висновку суди попередніх інстанцій дійшли в порушення норм процесуального права, з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом частини 1 та пункту 2 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
При цьому, за визначенням пункту 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Окрім цього, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу призначення на посаду директора Комунального підприємства «Житній ринок», робота на якій не є публічною службою, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, і видаючи спірне розпорядження відповідач не здійснював владних управлінських функцій колегія суддів дійшла висновку, що даний спір не є публічно-правовим, а стосується трудових відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року у справі № 21-588а15.
Разом з тим, до Вищого адміністративного суду України надійшла заява ОСОБА_4 про відмову від його адміністративного позову до Київського міського голови про визнання протиправним та скасування розпорядження.
Так, у відповідності до приписів статті 219 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення касаційного розгляду. У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд касаційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 цього Кодексу.
Водночас, згідно з положеннями частини 4 статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї - небудь права, свободи або інтереси.
У даному випадку, спір по суті позовних вимог належить розглядати суду загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства, який уповноважений надавати оцінку спірним правовідносинам з огляду на наявність або відсутність порушення прав, свобод, інтересів їх учасників і вирішувати питання, зокрема, і щодо прийняття даного позову до провадженні, відмови від даного позову.
За наведених обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає підстав для прийняття відмови від позову ОСОБА_4 з огляду на можливе, внаслідок такої відмови, порушення права, свобод або інтересів як позивача, так і інших осіб.
За правилами частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 223, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу Київського міського голови задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.
Роз'яснити позивачеві, що даний спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало