23 лютого 2016 року м. Київ К/800/21837/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Чернігівобленерго» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року, -
У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Чернігівобленерго» (далі - Товариство) в якому просив визнати протиправними дії, вчинені відповідачем при розгляді його запиту на інформацію від 16 грудня 2014 року та зобов'язати Товариство надати відповідь на вказаний запит.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідач, здійснюючи розгляд його інформаційного запиту не дотримався вимог законодавства, а тому просив задовольнити позов.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року, у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі пункту 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суди виходили з того, що дану позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідачем у справі не є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова і службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Проте, до такого висновку суди дійшли в порушення норм процесуального права.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
За визначенням пункту 9 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем є суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
При цьому, за правилами пункту 7 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VІ «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VІ).
Статтею 1 цього Закону встановлено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
В свою чергу, за змістом пункту 4 частини 1, частин 2-4 статті 13 Закону № 2939-VІ розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Водночас, частинами 1, 3 статті 23 Закону № 2939-VІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, при вирішенні питання щодо юрисдикційної підсудності даного спору судам необхідно врахувати характер інформації, яка є предметом інформаційного запиту, а також те, чи належить відповідач до розпорядників інформації у розумінні Закону № 2939-VІ.
Необхідно також зважати і на те, що за змістом статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачами в адміністративному процесі можуть бути і юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень у випадках встановлених законом, а згідно положень Закону № 2939-VІ розпорядником публічної інформації, в залежності від характеру і виду запитуваної інформації, не завжди є суб'єкт владних повноважень, при цьому спори, пов'язані з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації вирішуються в порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин, відмова у відкритті провадження у справі лише на підставі того, що відповідачем не є суб'єкт владних повноважень, без з'ясування вищезазначених обставин, є передчасною та такою, що не ґрунтується на дотриманні норм процесуального права.
Наведене свідчить про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконних ухвал, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для провадження розгляду.
За правилами частини 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало