"23" лютого 2016 р. м. Київ К/800/27913/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого -Мойсюка М.І.,
суддів:Іваненко Я.Л.Тракало В.В.,
при секретарі - Крапивка Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_5 про скасування наказу, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, за касаційними скаргами Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Державної казначейської служби України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2015 року, -
У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (далі - ГУ ДКСУ), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), третя особа - ОСОБА_5 в якому просив: скасувати наказ ДКСУ від 11 вересня 2014 року № 755-0 «Про звільнення ОСОБА_4» та наказ ГУ ДКСУ від 17 вересня 2014 року № 53-к «Про звільнення ОСОБА_4» (далі - спірні накази); поновити позивача на посаді начальника ГУ ДКСУ; стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 вересня 2014 року до дня поновлення на роботі.
В обґрунтування позову зазначав, що спірні накази не узгоджується з вимогами закону, порушують його права, а тому просив про задоволення позову.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2015 року позов задоволено частково, скасовано спірні накази, поновлено позивача на посаді та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 вересня по 16 грудня 2014 року в розмірі 23980,36 гривень, в решті позову відмовлено.
У касаційних скаргах відповідачі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просять ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарг з таких підстав.
Задовольняючи частково позов, суди виходили з того, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог законодавства, зокрема, частини 2 статті 38 Кодексу законів про працю України.
Проте, до такого висновку суди попередніх інстанцій дійшли в порушення норм матеріального і процесуального права з таких підстав.
У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судами встановлено, що позивач прочинаючи з 29 листопада 2011 року працював на посаді начальника ГУ ДКСУ у Запорізькій області.
22 серпня 2014 року ОСОБА_4, засобами поштового зв'язку подав заяву про звільнення за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, яку відповідач отримав 26 серпня 2014 року.
Спірними наказами від 11 та 17 вересня 2014 року позивача звільнено з займаної посади на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України - за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.
Так, частиною 1 статті 38 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Водночас, спірні правовідносини щодо проходження служби в центральних органах виконавчої влади врегульовано нормами спеціального законодавства, зокрема Законом України від 17 березня 2011 року № 3166-VІ «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон № 3166-VІ в редакції спірного періоду) і Порядком призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2012 року № 45 (далі - Порядок № 45).
У відповідності до пункту 7 частини 2 статті 18 Закону № 3166-VІ Міністр погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників і заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.
В свою чергу, пунктом 16 частини 4 статті 19 Закону № 3166-VІ встановлено, що керівник центрального органу виконавчої влади призначає на посади за погодженням із відповідним міністром та головами відповідних місцевих державних адміністрацій, звільняє з посад керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.
Також, за приписами абзацу 1 частини 5 статті 21 Закону № 3166-VІ керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади.
За змістом абзацу 3 цієї ж статті порядок призначення на посади керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Процедуру призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (далі - територіальні органи) визначає Порядок № 45.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 6 Порядку № 45 пропозиція щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади погоджується: керівника обласного, міського (міста обласного, республіканського Автономної Республіки Крим значення), районного у місті (місті обласного, республіканського Автономної Республіки Крим значення) територіального органу - відповідно з головою облдержадміністрації, Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
За приписами пунктів 7, 8, 10 і абзацу 3 пункту 11 Порядку № 45 за дорученням Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови відповідної місцевої держадміністрації пропозиція міністра, керівника центрального органу виконавчої влади щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади керівника територіального органу розглядається у десятиденний строк в апараті Ради міністрів Автономної Республіки Крим, структурному підрозділі місцевої держадміністрації, який готує відповідні пропозиції.
Висновок про погодження або вмотивована відмова в погодженні пропозиції щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади керівника територіального органу не пізніше десяти днів після надходження надсилаються міністрові, керівникові центрального органу виконавчої влади і додаються до особової справи кандидата на посаду, особи, що звільняється, за місцем роботи.
Якщо протягом десяти днів висновок про погодження або вмотивована відмова в погодженні пропозиції щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади керівника територіального органу Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою відповідної місцевої держадміністрації не подані, пропозиція вважається погодженою.
Подання про надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади керівника територіального органу розглядається Кабінетом Міністрів України у десятиденний строк з дня надходження.
У разі погодження Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою відповідної місцевої держадміністрації пропозиції щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади керівника територіального органу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади міністр, керівник центрального органу виконавчої влади видає у тижневий строк в установленому порядку наказ про призначення, а у дводенний строк наказ про звільнення.
Під час розгляду справи судами встановлено, що звільнення ОСОБА_4 з посади керівника територіального органу центрального органу виконавчої влади здійснено відповідачами з дотриманням вимог наведених норм Закону № 3166-VІ і положень Порядку № 45, які є спеціальними у спірних правовідносинах і підлягають пріоритетному застосуванню, відносно загальних норм, якими врегульовано трудові правовідносини.
При цьому, положення Кодексу законів про працю України можуть бути застосовані лише в тій частині, яка не врегульована нормами спеціального законодавства і не можуть йому суперечити.
За наведених обставин, звільнення позивача за межами строку, передбаченого частиною 2 статті 38 Кодексу законів про працю України при дотриманні порядку і строку звільнення, встановленого спеціальним законом є правомірним.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачі, видаючи спірні накази про звільнення позивача, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Державної казначейської служби України - задовольнити.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2015 року скасувати, прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_5 про скасування наказу, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.І. Мойсюк
Судді: Я.Л. Іваненко
В.В. Тракало